22. Невдалі діти 1-6; дурний 7-18; вірна дружба 19-27
1 Лінивий схожий на опоганений камінь, тож кожен лиш посвистує на його нікчемність. 2 Лінивий схожий на купу гною: хто б лиш його торкнувся – обтрусить руку. 3 Сором для батька – невихованого породити, а й дочка така на неславу йому родиться. 4 Розумна дочка придбає собі чоловіка, а сороміцька – журба для батька. 5 Безчесна соромить батька й чоловіка, від обох них не буде їй доброї слави. 6 Як музика в смутку, так мова невчасна; картання ж і повчання – повсякчасна мудрість.
7 Діти, що живуть чесно й мають що їсти, приховують скромне батьків походження. 8 Діти ж зневажливі, зле виховані й пихаті – безчестять шляхетність власної родини. 9 Учити дурного – черепки докупи зліплювати або ж будити глибоко заснулого. 10 Розмовляти з дурнем – розмовляти з сонним: кінець-кінцем він скаже: «А про що бо йдеться?» 11 Над мертвим плач: він утратив світло; і над дурним плач: він утратив розум. Та не плач так гірко за мертвим, бо він уже спочиває; життя ж дурного – гірше від смерти. 12 Жалоба по мертвому – семеро днів, за дурнем же й нечестивим – всі дні їхнього віку. 13 Не починай з безумним довгої розмови, а й не заходь до нерозумного. Бережися його, щоб клопоту не мати й щоб не забруднитись, його дотикавшися. Уникай його, то й знайдеш спокій, і безглуздя його тобі не докучатиме. 14 Що бо буває тяжче від олива? Як воно зветься – хіба не – дурень? 15 Пісок бо, сіль і брилу заліза легше нести, ніж людину безглузду. 16 Бантина, добре збита на будівлю, не розійдеться під час землетрусу; отак і серце, стале в обдуманому рішенні, не захитається ні о якій порі. 17 Серце, оперте на розумну думку, – наче тинк піщаний на вигладженій стіні. 18 Жорства ота, що кладуть нагору, не може встоятись супроти вітру; то й серце полохливе при дурній раді не встоїться супроти ніякого страху.
19 Хто вколе в око – з нього сльози виточить; хто ж у серце вколе – почуття його виявить. 20 На птахів камінь кинувши, їх проганяють – закид зробивши другові, дружбу руйнують. 21 Хоч ти й на друга оголив меча, все ж не втрачай надії, бо поворот – можливий. 22 Хоч ти й на друга відкрив свого рота, все ж не лякайся, бо примирення можливе, – крім образи, зневаги, зради тайни й удару-підступу, бо таке відсторонює кожного друга. 23 Придбай довір’я ближнього, коли він у злиднях, бо тоді й у його достатку з ним добра зазнаєш; будь при ньому в час його скрути, тоді частку матимеш у його спадщині. 24 Пара й дим із печі вогневі передує – так кровопролиттю передують образи. 25 Друга я не посоромлюсь боронити, і ховатись від нього не буду. 26 А спіткає мене якесь лихо з-за нього, то й кожен, те почувши, його стерегтиметься. 27 Хто бо поставить на мого рота сторожу, і на губи мені – належну печать, аби не впав я з-за них, і мене не погубив мій язик!
23. Чуйність 1-8; нерозважні присяги 9-11; негожа розмова 12-15; пересторога від нечистоти і перелюбства 16-27
1 Господи, Отче й Владико життя мого, не залиш мене їхньому замислові, не допусти, щоб я з-за них упав. 2 Хто бо думки мої батогом приборкає, а серце моє – повчанням мудрости, щоб не щадити мене у моїм невігластві та й щоб не пропустити їхніх гріхів, 3 щоб мої помилки не були побільшені, щоб мої гріхи не були помножені, щоб я не впав перед моїми ворогами й щоб не зловтішався мій ворог надо мною. 4 Господи, Отче й Боже життя мого, не допусти, щоб зір мій був гордовитий, 5 і лихе пожадання відверни від мене! 6 Змисловість і розпуста хай не володіють мною, не видавай мене сороміцьким пожаданням! 7 З уст повчання слухайте, діти! Хто їх берегтиме, той не пропаде. 8 Грішника впіймають власні уста, обмовник і гордий з-за них упадуть.
9 Уст не призвичаюй твоїх до клятви, не звикай бо клястись ім’ям Святого. 10 Бо як слуга, допитуваний стало, прутів при тому не уникає, так і той, хто кленеться ім’ям Господа постійно, чистим від гріха не залишиться. 11 Хто на клятви щедрий, сповниться беззаконням, і ніколи бич його дому не покине. Завинить, гріх його буде на ньому, а не вважатиме, то згрішить він подвійно. Нещиро поклянеться – не буде виправданий, а й хата його сповниться злиднів. 12 Буває бесіда, що до смерти провадить, – нехай її не буде у спадщині Якова! Таке від благочесних далеким буде, і вони у гріхах не будуть валятися. 13 Не призвичаюй уст до грубої нечемности, бо саме тут і грішне слово. 14 Про батька-матір своїх згадай, коли між вельможами будеш сидіти, щоб перед ними ти на оці мав їх, щоб не поводився ти, мов той дурень, – щоб не побажав ти радше не народитись та й не лихословив день твоїх народин. 15 Людина, що звикла робити закиди, вік свій увесь від того не виправиться.
16 Два роди (людей) гріхи помножують, а третій (на себе) гнів накликає: 17 пристрасть, мов жар палкий, гаряча, – вона не погасне, аж поки не зникне; чоловік, що нечистий власним тілом, – він не спочине, аж вогонь його спалить, – бо безстидний смакує від кожного хліба, тож не заспокоїться до самої смерти; 18 чоловік, що грішить супроти власного ложа, – він каже сам до себе: «Хто бо мене бачить? Темнота круг мене й стіни мене закривають, мене ніхто не бачить, – то чого мав би боятись? Всевишній гріхів моїх не згадає», 19 а боїться ж бо він лиш людських очей і не знає того, що Господні очі, тисячекротно світліші від сонця, за всіма дорогами людськими наглядають та й промикаються в таємні закутини. 20 Ще перед сотворенням було Йому все знане, а вже ж і тоді, коли воно – довершене. 21 Тож такого серед майдану міського скарають, і впіймають якраз там, де він і не сподівався. 22 А так і з жінкою, що покинула чоловіка й придбала спадкоємця від іншого: 23 перше бо – законові Всевишнього не корилась, потім – чоловікові кривду заподіяла, а потретє – вона перелюбом осквернилась і дітей привела від іншого чоловіка. 24 Тож і таку бо виведуть перед громаду, і дітей її як слід розслідять: 25 і діти її не закоріняться, не принесе плодів її віття. 26 Спомин про себе вона лишить на прокляття, і ганьба її не зітреться ніколи, – 27 і ті довідаються, що потім прийдуть, що немає нічого над острах Господній – нічого солодшого над зберігання Господніх заповідей.
24. Похвала мудрості 1-22; мудрість та закон 23-34
1 Похвала бо мудрості – у ній у самій, і прослава її – серед її народу. 2 У громаді Всевишнього вона уста розтулює, її самозвеличення перед Його могутністю: 3 Вийшла я, мовляв, із уст Всевишнього та й оболоком укрила землю. 4 На висотах я оселилась, і мій престол – у стовпі хмаринному. 5 Я одна обійшла кругом небесним, і в глибинах безодні я походжала. 6 У хвилях морських і по всій землі, й у кожнім народі й племені я володіла. 7 Між ними всіма я спокою шукала: в чиїй бо спадщині мені оселитись? 8 Тож заповів мені Творець усього, і той, хто створив мене, намет нап’яв мій та й мовив: «У Якові будь твоя оселя, і твоя спадщина будь в Ізраїлі!» 9 Спередвіку, споконвіку створив Він мене, тим то я вічно існувати буду. 10 У святому наметі перед Ним я служила, і укріпилась я у Сіоні. 11 У місті улюбленім Він оселив мене, і в Єрусалимі – влада моя. 12 Я вкорінилась у прославленім народі – у частці Господній, у наслідді Його. 13 Мов той кедр ливанський, я виросла вгору, мов той кипарис на горах Хермонських. 14 Мов та пальма в Ен-гаді, виросла я, мов у Єрихоні садженці трояндні, мов маслина ота на рівнині пишна, – виросла я, немов той явір. 15 Мов цинамон і аспалат, видавала я пахощі, мов добірна мірра, була я запахуща, – мов та халвана, й онікс, і стакта, мов дим кадила отой у наметі. 16 Мов той теребінт, я розпростерла галузки, і віття моє – віття слави й ласки. 17 Мов ті виногрона, я пишне гілля вигнала, і квіття моє плоди преславні та багатющі видало. 18 Я мати красної любови, остраху, знання й благонадії, я даю вічні блага всім моїм дітям і тим, що від Бога призначені. 19 Прийдіте ж до мене, ви, що мене бажаєте, і живітеся досита плодами моїми. 20 Згадка про мене солодша від меду, і моя спадщина солодша, ніж медовий стільник. 21 Хто мене споживає, той ще схоче споживати, хто з мене п’є, той ще захоче пити. 22 Хто мене слухає, той не осоромиться, хто мною кермується, той не согрішить.
23 Усе це книга завіту Бога Всевишнього, закон, заповіданий нам від Мойсея, спадщина для Яковових громад. 24 Не занепадайте на силі, бувши у Господі, пристаньте до Нього, щоб укріпив вас, – Господь бо Вседержитель це Бог єдиний, і немає іншого, крім Нього, Спасителя. 25 Повен мудрости він, як Пішон, мов той Тигр за днів новоплоддя, 26 мов Ефрат, він сповнений розумом, мов Йордан під час жнив. 27 Він, наче світло, повчання розливає, наче Гіхон під час винозбору. 28 Ані перший, хто бравсь, не спізнав до кінця її, а й останній не дослідив ще її; 29. бо помисли має ширші від моря, і від безодні більший задум її. 30 А я – немов рівчак від річки, мов той водопровід, що у сад провадить. 31 Я промовив: – Сад мій зрошу, і грядку свою напою. – І ось уже річкою рівчак мій обернувся, а ріка на море перетворилась. 32 Я дам науку, мов світло зірниці, і сяйво її понесу я далеко. 33 Навчання зіллю я, немов пророцтво, і полишу його поколінням повіки. 34 Дивіться: не тільки для себе трудивсь я, а й для тих усіх, які її шукають.
