19. Потреба зважати на власні вчинки 1-5; самоопанування в розмові 6-12; братнє картання 13-19; здоровий глузд 20-30.[1]
1 Робітник – п’яниця, – не розбагатіє; хто нехтує малим, той поволі занепаде. 2 Вино й жіноцтво пантеличать і розумних; хто до повій пристане – пристане до безстидства; 3 буде з нього здобич для молю й черви, і життя безсоромного прийде до погибелі. 4 Хто легковірний, той і легкодушний; хто грішить – той сам собі й шкодить. 5 Той, хто зловтішний, – буде засуджений.
6 Уникне зла, хто не терпить балакунства. 7 Коли не повториш слів лайливих, то вже ж тобі шкоди з того не буде. 8 Не оповідай про них ні другові, ні ворогові і, як нема тобі гріха в них, то їх не об’явлюй, 9 бо тебе вислухають, та остерігатимуться, а при нагоді ще й зненавидять. 10 Почув якесь слово? Нехай умре з тобою! Не бійся – воно тебе не розірве. 11 Слово для дурного – таке ж саме страждання, як і дитина для породіллі. 12 Що стріла, застрягла в стегні м’ясистім, те і слово у нутрі дурня.
13 Попередь свого друга, щоб часом щось не скоїв, а коли вже скоїв, то – щоб не повторював. 14 Попередь ближнього, щоб не розбалакувавсь, а коли вже розбалакався, то – щоб не повторював. 15 Попередь лишень приятеля, бо часто коїться наклеп, тож не вір кожному слову. 16 Бува, що й поховзнеться хтось, хоч і несвідомо, – а й хто ж не згрішив язиком своїм? 17 Попередь ближнього раніш, ніж погрожувати; будь законові Всевишнього слухняний.
20 Уся бо мудрість – острах Господній, і в кожній мудрості – виконання закону. 22 Знання лукавства – це ще не бути мудрим, і рада грішників – це ще не розсудливість. 23 Бо є зручність й осоружна, і в кого недосить мудрости, той – безумний. 24 Ліпший, хто, вбогий на розум, усе таки має острах, аніж, хто мудрий занадто, а закон переступає. 25 Буває спритність вишукана, та вона несправедлива, – буває, що правосуддя крутійством осягнути прагне. 26 Буває: лукавий ходить, прибитий лихом, а внутрі своїм – сповнений облуди; 27 понурий на вигляд, він удає з себе глухого, – та, як його не розпізнають, то він тебе й випередить. 28 Якщо, не мавши спромоги, він і не грішитиме, то однак зла накоїть при першій же нагоді. 29. Вже й з вигляду можна спізнати чоловіка, і з обличчя видно хто розумний. 30 Одяг у мужа, на зубах усміх і хода чоловіка – оповідають, хто він.
20. Мовчазний та говіркий 1-8; парадокси 9-12; себелюбство дурного 13-17; належна мова 18-26; приповістки 27-31
1 Буває докір, та несвоєчасний; буває й мовчазний, але розумний. 2 Ліпше зганити, аніж нагніватись. 3 Хто признається, той втрати уникне. 4 Що скопець, який силкується дівицю вінця позбавити, так і той, хто силою заводить правосуддя. 5 Не одного мовчазного вважають за мудрого, а багатомовного раз-у-раз ненавидять. 6 Дехто мовчить, бо не має відповіді; а інший мовчить, бо знає свою пору. 7 Мудрий мовчить до слушного часу, а балакун і безглуздий – не вважають на пору. 8 Хто цокотить занадто, той врешті обридне; хто накидується, той знавісніє.
9 Часом у злиднях пощастить людині, а часом і знахідка – немов утрата. 10 Буває гостинець, що для тебе безкорисний, а буває й гостинець, який віддає подвійно. 11 Буває, що з-за слави стається пониження, тоді як дехто підносить голову й у злиднях. 12 Дехто купує багато й ніби дешево, насправді ж платить за те аж усемеро.
13 Мудрий словами робить себе приємним, а в дурного й чемність іде намарно. 14 Гостинець дурня не дасть тобі користи, бо очі в нього жадібні за те взяти всемеро. 15 Дає він мало, а дорікає багато, роззявляючи рота, немов той окличник; сьогодні позичить, а взавтра вже й домагається, – ну й осоружна ж отака людина! 16 Дурень твердить: «Нема в мене друзів, немає й вдячности за мої добродійства; 17 їдуни мого хліба – язики невдячні.» Як же часто й громадно сміються з нього!
18 Ліпше послизнутись на підлозі, аніж язиком; падіння лихих ось так зненацька й стається! 19 Осоружна людина, недоречна мова – ось таке завжди на устах невігласів. 20 З дурного уст приповідки не приймають, – він бо її не каже своєчасно! 21 Декого стримує від гріхів убозтво, тож, спочиваючи, він не зазнає докорів сумління. 22 Дехто сам собі погубитель із-за соромливости, з-за якогось дурня сам себе занапащує. 23 Дехто з-за соромливости пообіцяє щось другові, – а й зробить собі з нього даремно ворога. 24 Брехня для людини – це ганебна пляма, вона – раз-у-раз на устах невігласів. 25 Ліпше злодій, ніж безнастанний брехун; а втім, вони обидва успадкують погибель. 26 Звичка до брехні – нечестя для чоловіка і ганьба при ньому довготривала.
27 Мудрий словами пошану до себе збуджує, розумний чоловік – вельможам довподоби. 28 Хто землю обробляє, той урожай свій збільшить, і хто вельможам довподоби, тому простять несправедливість. 29. Гостинці й дарунки засліплюють очі мудрих і, як гнуздечка в роті, відводять набік докори. 30 Схована мудрість і скарб незримий – яка з одного і другого користь? 31 Ліпше чоловік, що глупоту свою ховає, аніж чоловік, що ховає свою мудрість.
21. Різні гріхи 1-10; мудрий та дурний 11-28
1 Дитино! Согрішив? Не чини того більше, а й за гріхи попередні твої молися. 2 Утікай від гріха, немов від гадюки, бо як підійдеш – то він тебе вкусить; його ж бо зуби – левині зуби, які занапащують душі людські. 3 Мов двосічний меч – кожне беззаконня; на рану від нього – немає ліків. 4 Страх і насильство пустошать багатство, тим робом і гордого дім запустіє. 5 Мольба з уст бідного йде до вух Божих, тож і суд Його незабаром нагряне. 6 Хто докір ненавидить, той слідує за грішником, хто ж страхається Господа, той навернеться серцем. 7 Сильного язиком пізнати здалека; розумний же знає, коли він послизнеться. 8 Хто будує дім свій на гроші чужії, той каміння на зиму неначе збирає. 9 Громада беззаконних – то купа клоччя, їхній кінець у полум’ї вогню. 10 Грішників дорога викладена камінням, а на її кінці – прірва пекельна.
11 Хто закон пильнує, той думкам своїм володар: мудрість – вершина Господнього остраху. 12 Нічого не навчиться, хто здібностей не має, але є і здібності, що побільшують смуток. 13 Мудрого знання помножиться, як повінь, і рада його – як джерело життєве. 14 Нутро дурного – мов посуд розбитий: жадного знання воно не втримає. 15 Розумний, коли почує мудре слово, то похвалить його й додасть до нього; коли ж розбещений почує, то його не вподобає й кине його геть позад себе. 16 Мова дурного – мов тягар у дорозі; на устах же розумного – ласкаве слово. 17 Розумних уст шукають у громаді, і над їхніми словами роздумуватимуть у серці. 18 Мов дім у руїнах – така дурного мудрість, і знання нерозумного – слова недоладні. 19 Для нерозумного повчання – колоди на ногах, щось, неначе кайдани на правиці. 20 Дурний, коли сміється – підносить голос, розумний же ледве тихенько всміхнеться. 21 Мов золота прикраса – розумного наука, вона – немов обручка на правиці. 22 Дурного нога в хату швидко вступає, досвідчена ж людина – соромиться інших. 23 Безглуздий крізь двері заглядає в хату, людина ж вихована стоятиме ззовні. 24 Під дверима наслухувати – людська невихованість: такого безчестя не стерпить розумний. 25 Уста балакунів оповідатимуть дурниці, слова ж розумних – важаться старанно. 26 Серце дурних у них на роті, мудрих же уста – в їхньому серці. 27 Коли безбожник проклинає противника, то він проклинає себе самого. 28 Плямить самого себе наклепник, тож і сусіди його зненавидять.
[1] 18,19,21 – стихи не автентичні, тому, як більшість перекладачів, ми пропускаємо їх
