16. Добрі діти 1-4; відплата 5-23; лад у світі 24-30
1 Не бажай багато дітей ледачих, і не веселися синами нечестивими. 2 Як їх багато буде, не радій ними, коли вони не матимуть остраху Господнього, 3 Не покладайся на їхнє життя, і не звіряйся на їхню кількість: ліпше бо один, аніж ціла тисяча, і ліпше вмерти бездітним, ніж мати дітей нечестивих. 4 Бо від одного розумного заселиться місто, рід же беззаконних буде спустошений.
5 Багато ось такого бачило моє око, а й від того сильніше чуло моє вухо: 6 на зборах грішників вогонь займається, у неслухнянім народі гнів розпалюється. 7 Не було милосердя над стародавніми велетнями, які збунтувалися із-за власної сили. 8 Не пощаджено місця, де мешкав Лот, – стало бо осоружне з-за своєї гордині. 9 І не помилувано пропащого поріддя, яке було винищене за свої гріхи, 10 ані шестисот тисяч пішаниці, яка згромадилась у своїм жорстокосерді. 11 Навіть коли б був лиш один тугошиїй, то дивно було б, якби лишився безкарним, – бо й милосердя і гнів від Господа, могутнього в прощенні й у вияві обурення. 12 Великий Він у милості, великий і у строгості, тож людей Він за їхніми ділами судитиме. 13 Грішник з грабунком не втече від Нього, а й не буде обманутий терпець благочестивого. 14 Повну волю дає Він милосердю Своєму, проте кожен одержить заплату за ділами. 15 Господь учинив впертим фараона, який Його не визнав[1], – щоб стали знаними діла Його під небом: 16 бо кожному створінню – явне Його милосердя, і світло Своє, і темряву призначив Він людині. 17 Не кажи: «Від Господа сховаюсь, і хто там з висоти мене згадувати буде; – у натовпі великому мене не впізнають, бо що моя душа в безмірному творінні?» 18 Ось небо і небеса небес, безодня і земля тремтять, коли Він сходить, 19 а й разом з ними гори та землі основи дрижать від остраху, коли на них Він погляне. 20 А над тим бо не міркує ніяке серце – хто коли задумався над Його путями? 21 Коли я грішу, ніхто мене не бачить, а коли обманюю потай, хто взнає? 22 А діла справедливости – хто їх розповість? Хто на них чекатиме? Бож завіт, мовляв, далеко. 23 Отак міркує людина, позбавлена розуму, – безглуздий, спантеличений роздумує над дурницями.
24 Слухай же мене, сину, і придбай знання і на мої слова зважай своїм серцем. 25 Ступінь за ступнем відкрию освіту, і в усій докладності звістую знання. 26 Господнім вироком – діла Його від первоначала; відразу ж по створенні належно їх розподілено. 27 Впровадив Він порядок у діла Свої навіки, від самих початків аж до їхніх родів; вони бо не знають ні голоду, ні втоми, і не покидають вони своєї праці. 28 Ані одне з них не зударюється з другим – повік вони не будуть неслухняні Його слову. 29. А потім Господь споглянув на землю – і її наповнив благами Своїми. 30 Різнородними тваринами Він покрив її обличчя, і вони повернуться до неї.
17. Людина й створіння 1-15; для Бога все явне 17-23; милосердя супроти розкаяних 24-32[2]
1 Господь сотворив із землі людину, а й знову її до неї повертає. 2 Він число днів і пору людям призначив, і надав їм владу над тим, що на землі. 3 Приоздобив їх силою, Собі подібною, і за образом Своїм утворив їх. 4 Страх перед ними вклав Він у всяке тіло, щоб владарювали над звіриною та птаством. 6 Він дав їм розсудливість, язик та очі, вуха та серце – щоб розважати. 7 Розумною наукою Він їх наповнив, – що добре і що зле, вказав Він їм. 8 Світло вклав Він у їхні серця, щоб їм появити діл Своїх велич. 10 Хвалитимуть вони Його ім’я святе, оповідаючи про діл Його велич. 11 Він їм надав так само й розуміння – життєвий закон передав їм у спадщину. 12 Уклав Він із ними вічний союз, навчивши їх судів Своїх. 13 Очі їхні бачили велич Його слави, а вуха їхні чули голос Його слави. 14 Сказав їм: «Бережіться всякої несправедливости!» – і дав кожному з них заповіді щодо ближнього. 15 Їхні путі перед Ним завжди – від Його очей скритись не можуть.
17 Вождя настановив Він кожному народові, але часткою Господа є Ізраїль. 19 Усі діла їхні перед Ним – як сонце; очі Його безнастанно на їхніх дорогах. 20 Не сховались від Нього їхні кривди, і всі гріхи їхні – перед Господом. 22 Милостиня мужа – як печать при Ньому, і добродійство людини береже Він, мов зіницю ока. 23 А по тому Він устане і їм відплатить, – що вони заслугували, воздасть їм поголовне.
24 Та тим, які каються, Він змогу дає повернутись, втішає тих, які втратили надію. 25 Навернися до Господа й покинь гріхи; молися перед Ним і зменшуй упадки. 26 Повернись до Всевишнього, відвернись від неправди і понад усе не терпи гидоти. 27 Хто ж буде хвалити Всевишнього в аді замість тих живих, які віддають йому шану? 28 Від померлого, якого немає – і хвала не існує: хвалитиме Господа – живий та здоровий! 29. Яка ж велика милість Господня і прощення тим, що навертаються до Нього! 30 Бо чоловік не може в собі всього мати, тому що син людський – не безсмертний. 31 Що ясніше за сонце? А й воно затемнюється. Тіло ж і кров – ті про зло лиш міркують. 32 За силами небесних висот Він наглядає, сукупність же людська – земля лиш та попіл.
18. Бог і людина 1-14; милостиня, подавана з любов’ю 15-18; обачність 19-29; потреба зважати на власні вчинки 30-33
1 Той, що вічно живе, усе разом створив. 2 Лиш один Господь справедливим буде визнаний, і іншого немає крім Нього. 3 Той, хто світом керує рухом руки Своєї і все підкорює волі Своїй, Він – володар усього в могутності власній, Він – розрізняє святе від несвятого. 4 Він нікого не вповноважив[3] про Свої діла розповідати, – та й хто б був спроможний велич Його дослідити? 5 Хто міг би обчислити могутність Його величі, хто міг би й розповісти про Його милосердя? 6 Нічого не можна ні відняти, ні додати, – неможливо дослідити чудеса Господні. 7 Коли людина закінчує, тоді знову починає, а коли вона перестає – тоді й зніяковіє! 8 Що таке людина? Яка користь із неї? В чому добро її і в чому її зло? 9 Число днів людини? Найбільше сто років. 10 Крапля води морської чи зеренце піску – ось так мало років під час цього віку. 11 Тому саме Господь і довготерпеливий з ними, а й ізлив на них Своє милосердя. 12 Він бачить і знає, що кончина їх жалюгідна, – тим то й помножив Своє прощення. 13 Милість людини – до її ближнього, а Божа милість – до всякого тіла: Він докоряє, виховує, навчає і навертає, як пастух своє стадо. 14 Він милує тих, що Його повчання приймають і пильно виконують Його постанови.
15 Сину, добро чинивши, не до давай докору, ані прикрого слова до кожного подаяння. 16 Ось так, як роса поменшує спеку, так і слово добре – ще краще, ніж дарунок. 17 Чи не бачиш, що слово – над добрий дарунок? Але й те, і те – в благодатного мужа. 18 Дурний безжалісно докоряє, а заздрісного дарунок – виїдає очі.
19 Ще заки говоритимеш – повчися, і лікуйся – перед недугою. 20 Заки судитимеш, себе перевір самого, тож у час кари знайдеш помилування. 21 Перед тим, як занедужаєш, –смирися, а, согрішивши, вияви розкаяння. 22 Хай ніщо не стримує тебе виконати обіт своєчасно, і не чекай аж до смерти, щоб бути оправданим. 23 Заки обітуєшся, приготуй себе, і не будь людина, що спокушує Господа. 24 Пам’ятай про гнів Божий за днів останніх і про час відплати, коли відверне Він обличчя. 25 Згадай у час достатків про голоднечу; про злидні та вбозтво – коли ти багатий. 26 Від ранку аж до вечора час проминає – усе перед Господом переходить швидко. 27 Мудра людина в усьому обережна, і за днини гріха – стережеться завинити. 28 Кожен розумний спізнає мудрість, а й тому, хто знайде її, віддає він похвалу. 29. Хто розумний словом, той виявляє вченість: такі бо сіють дощем приповідки влучні.
30 Не ходи слідом за своїми пристрастями і від похотей своїх стримуйся. 31 Коли даси волю душі твоєї забаганкам, то осмішать вони тебе перед ворогами твоїми. 32 Не втішайся життям розкішним – не в’яжи себе з таким товариством. 33 Не допускайся зубожіння, бенкетувавши на позичене, коли сам у гаманці нічого не маєш.
[1] 15 Який Його не визнав. Дуже важливе місце, яке повнотою пояснює ставлення Господа до фараона (Вих. 4-14). На перший погляд здається, нібито фараон не свобідний у своїх діях, тоді як насправді він, мавши, як і кожна людина, змогу вільного вибору, свідомо не побажав визнати істинного Бога, отже тим самим вийшов з-під Господньої опіки й став інструментом зла.
[2] 5,9,16,18,21 – ці стихи не автентичні, їх зберігають тільки другорядні грецькі тексти, тим то наш переклад їх пропускає
[3] 4 Нікого не вповноважив. Йдеться про те, що Господь об’являє через надхнених від Нього людей не всю сутність Своїх діл, лише ті правди, які приступні людському розумінню: закон і пророцтва
