13. Багатія треба стерегтися 1-8; також і князів 9-14; багатий та бідний 15-26
1 Хто смоли доторкнеться, той забрудниться, – хто гордому товариш, той до нього уподібниться. 2 Не піднімай вантажу, що тобі понад сили, – не вяжися з багатшим і сильнішим за тебе. Яке бо горщикові з казаном товариство? Цей ударив – а той і розбився! 3 Багатий кривдить та ще й покрикує, а скривджений бідний – перепрошувати мусить. 4 Як ти йому корисний – послугується тобою, а не матимеш нічого – він тебе й покине. 5 Як ти щось маєш, він співжитиме з тобою; призведе тебе до злиднів, – а й не журитиметься. 6 Як ти йому потрібний, він обдурить тебе: всміхнеться тобі, піддасть надії, балакатиме красно, спитає, чи чогось потребуєш; 7 присоромить тебе своїми бенкетами, щоб тебе ожебрачити двічі або й тричі, а нарешті – наглумиться, позирне й тебе кине, ще й головою над тобою покиває. 8 Тож зважай, щоб тобі у спокусу не втрапити й не зазнати пониження з-за власного безглуздя.
9 Позве тебе владика – збоку затримайся, тим то ще більш тебе він кликатиме. 10 Сам не втручайся, щоб тебе не виштовхали, а й не стій задалеко – щоб не забули. 11 Не намагайся з ним говорити як з рівним, і не покладайся на слова його численні, бо багатослів’ям він тебе випробує, а усміхавшись – тебе тим часом вивідає. 12 Безжалісний той, хто слів не зберігає: тобі він не поскнарить ні вдарів, ні кайданів. 13 Тому стережися й пильно зважай, бо ходиш ти разом із твоїм падінням. 14 Почувши це, не спи, а чувай; вік свій увесь люби Господа й вимолюй у Нього твоє спасіння.
15 Усе живе любить собі подібне, і кожна людина – ближнього свого. 16 Кожне тіло до свого роду приєднується, і чоловік пристає до собі подібного. 17 Яке товариство ягняті з вовком? Ось так само й у грішника з побожним. 18 Що за мир між гієною та псом може бути? І що за мир між багатим та бідним? 19 Дикі осли в пустині – улови левів, ось так і здобич багатих – бідні. 20 Для гордопишного смиренність осоружна – ось так багатому й осоружен бідний. 21 Захитається багатий – його друзі підтримають; убогого, коли впаде, – відштовхнуть і друзі. 22 Спотикнеться багатий – усі біжать на допомогу; скаже дурницю – знаходять виправдання; а спотикнеться бідний, то йому ще й докоряють, коли ж розумно висловиться – ні у віщо оцінюють. 23 Заговорить багатий – усі замовкають, і мову його аж під хмари підносять; а бідний промовить – спитають: «Хто це?» – і коли спотикнеться, то його й з ніг зіб’ють. 24 Добре, коли багатство без гріха; убозтво ж погане лиш у мові безбожника. 25. Серце людини її обличчя змінює – на добре абож лихе. 26. Серця щасливого знак – обличчя веселе; та приповідки продумувати – ума труд важкий.
14. Зажерливість 1-10; доцільне використання короткого часу 11-19; здобування мудрости 20-27
1 Щасливий муж, у якого на устах нема нечестя, і якого не мучив докір гріхів. 2 Щасливий, кого не винуватить власне сумління, і той, хто своєї надії не втратив. 3 Скнарому серцеві не личить багатство, ані зависливій людині – маєтки. 4 Хто збирає, собі відмовляючи, той збирає набуток для інших, і майном його сторонні будуть розкошувати. 5 Хто недобрий сам до себе – до кого ж добрим він буде? Такий і з власних дібр не зазнає радощів. 6 Немає гіршого, ніж той, хто заздрить собі самому: така бо заплата за злобу його. 7 Коли й чинить він добро, то чинить несвідомо, і наостанку таки злобу свою виявить. 8 Лихий бо той, у кого очі зависні, хто обличчя відвертає, хто людей зневажає. 9 Око скупого не сите тим, що має, – скнарість висушує геть його душу. 10 Лукаве око заздро дивиться на хліб[1] – отож і на власному столі його не має.
11 Мій сину, якщо тільки маєш, добре дбай про себе, а й Господеві чини достойні приносини. 12 Пам’ятай про те, що смерть не забариться і що рішення аду тобі не відкрито. 13 Ще перед кончиною чини добро другові й, скільки спромоги, простягай йому руку й давай. 14 Себе не позбавляй благосної днини, з доброго бажання не пропускай нічого. 15 Невже ти для іншого праці своєї не лишиш, і того, в чім трудився, жеребом не розділиш? 16 Давай і бери – й веселися душею: бо не в аду ж насолоди шукати! 17 Кожне тіло старіється, як і одежа, бо від віку присуджено: смертю помреш. 18 Як лист зелений на дереві рясному: один на землю падає, а другий виростає, – так бо й з родом тілесним та кровним: один умирає, другий народжується. 19 Кожне діло, в якому гнилизна, – щезне, і той, хто його чинить, з ним ізникне.
20 Щасливий муж, який над мудрістю роздумує і здібності розуму свого обмірковує; 21 який розмислює серцем над її дорогами і який над тайнами її розважає. 22 Він слідкував за нею, мов той мисливець, і на її стежках учиняв засідки. 23 Уважно він дивиться крізь її вікно і при її дверях він наслухує. 24 Отаборюється він біля її дому і в її стіни свій кілок забиває[2]. 25 Під її руками своє шатро напинає і мешкає він у житлі щастя. 26 Такий під її опіку дітей своїх поставить і під її гіллям такий спочине. 27 Під її захистом сховається від спеки, а й житиме він у її славі.
15. Здобування мудрости 1-10; гріх – особиста провина 11-20
1 Хто Господа страхається, той це вчинить; хто закон додержує, той мудрість здобуде. 2. І вона назустріч йому вийде, як мати, і, як жінка-дівиця, прийме його; 3. і нагодує його хлібом розуміння, і напуватиме водою мудрости. 4. Зіпреться на неї – не похитнеться, пристане до неї – не осоромиться. 5. Вона його винесе, піднесе над ровесниками і серед громади уста йому відкриє. 6. Знайде він радощі й вінок веселощів, і вічне ймення він успадкує. 7. Не осягнуть її ніколи нерозумні люди, грішні мужі її не узріють. 8. Від гордощів далеко вона перебуває, то брехливі люди й не згадують про неї. 9. Хвала з грішних уст не може личити, тому що вона не від Бога послана. 10. Зате з уст мудрого вона прославиться, і Господь його на добру путь наставить.
11 Не кажи: «Із-за Господа я согрішив», Він бо того не чинить, що Йому осоружне. 12. Не кажи, мовляв, Він звів мене сам: людина бо грішна Господеві непотрібна. 13. Усяка мерзота Господеві осоружна, і тим нелюба, які Його страхаються. 14. Це Він, від первоначала створив чоловіка – і лишив його в руці Свого власного рішення. 15. Якщо тільки побажаєш – заповіді збережеш, і дотримати вірність – у твоїй добрій волі[3]. 16. Перед тобою Він поставив вогонь і воду: куди лиш захочеш, туди й простягнеш твою руку. 17. Ось перед людьми – життя і смерть: що забажає, те йому й дасться. 18. Бо велика мудрість Господня: Він сильний владою і всевидющий. 19. Його очі на тих, які Його страхаються, і сам Він відає кожне діло людське. 20. Нікому не велів Він бути нечестивим, нікому не давав Він дозволу грішити[4].
[1] 10 Євр. текст: око заздрісного кидається на хліб.
[2] 24 Кілок забиває: до якого напинаючи шатро, прив’язує шнур. Ця метафора означає всеціле життя віддане здобуттю мудрости й чесноти.
[3] 15 Євр. текст: розум на те, щоб чинити Його волю, коли ти віриш у Нього, то ти також будеш жити.
[4] 14-20 Центральне місце книги сина Сираха: вчення про свобідну волю, користуючись якою людина свідомо вибирає добру або лиху путь. Останнє має наслідком те, що Бог карає грішника, віддаючи його у владу його гріха.
