10. Добрий і злий володар 1-3; зарозумілість і кончина тиранів 6-18; острах Господній 19-25; потреба зважати на власні вчинки 26-31
1 Суддя мудрий виховує народ свій, правління розумного добре впорядкується. 2 Який суддя народу, такі й його слуги; який правитель міста, такі й усі його мешканці. 3 Цар неосвічений губить народ свій; місто заселюється розумом володарів.
4 Влада над землею в руці Господній, тож корисного правителя покличе Він своєчасно. 5 У руці Господній успіх людини, тож на законодавця покладе Він Його славу. 6 Не гнівайся на ближнього ні за яку кривду – нічого не роби спересердя. 7 Гордість осоружна Господеві й людям, для Нього й для них несправедливість – переступ. 8 Владарство від народу до народу переходить несправедливістю, насильством та багатством. 9 Чим пишатися порохові й попелові, якщо нутро його вже за життя розкладається? 10 Довга недуга з лікаря кепкує. Сьогодні цар – а ось узавтра помре він. 11 Вмираючи, людина дістає спадщину: гадів, звірів, черву. 12 Початок гордині людської – відступ від Господа, коли то своїм серцем від Створителя свого відходять. 13 Бо початок гордині являє собою гріх, і хто при ній перебуває, той мерзоту розливає. Тим то Господь на такого насилає несподівані кари й нищить його до кінця. 14 Престоли князівські повалив Господь, а на їхнє місце посадив смиренних. 15 Народи викорінив Господь, а насадив покірних натомість. 16 Господь зруйнував краї поган і знищив їх до самих основ землі. 17 Він вирвав деяких і вигубив ущент, та стер із землі пам’ять про них. 18 Не для людей бо створена гординя, ані лютий гнів для тих, що народилися від жінки.
19 Який рід поважаний? Рід людський. Який рід поважаний? Тих, що Господа страхаються. Який рід гідний погорди? Родонасіння людське. Який рід гідний погорди? Отих, що заповіді порушують. 20 Серед братів провідний з них – ними поважаний, в очах же Господніх – ті, що Його страхаються. 21 Початок вивищення – острах Господній, первоначало ж відкинення – впертість та гординя. 22 Чи хтось багатий, чи славний, чи вбогий, а гідне хвали в них – острах Господній. 23 Не слід гордувати бідним, що має розум, і ніяк не личить грішника прославляти. 24 Начальник, суддя, вельможа перебувають у славі, та ніхто з них не більший за того, хто Господа страхається. 25 Мудрому рабові будуть вільні слугувати; той, хто тямущий, не матиме чого нарікати.
26 Не мудруй, коли заходжуєшся коло діла свого; не пишайся, коли тобі скрутно. 27 Вартісніший, хто працює і має всього доволі, ніж бродячий хвалько, що й кусня хліба не має. 28 Сину, прослав себе скромністю, шануй себе в міру своєї вартости. 29. Хто виправдає того, що грішить сам проти себе? Хто прославить того, який життя своє безчестить? 30 Бідного славлять за його знання, а багатого славлять за його багатство. 31 Хто поважаний в убозтві – оскільки більш був би в багатстві? А хто безславний у багатстві – оскільки більш був би у злиднях?
11. Оцінка людей 1-6; обережність 7-9; поміркованість 10-19; довір’я до Господа 20-34
1 Мудрість смиренного підносить його голову і садовить його серед вельмож. 2 Не вихваляй мужа за його вроду і не гидуй людиною за її вигляд. 3 Бджілка між крилатими – маленька, а виріб її – найсолодший. 4 Не хвались одежею, що її носиш[1]; не несись угору за дня слави; предивні бо діла Господні, і сховані від людей оті діла Його. 5 Багато вже владарів сиділо на долівці, занедбаний же – носив корону. 6 Чимало вельмож було вельми принижено: прославлених передано в руки іншим.
7 Не гани, наперед не розслідивши: спершу зміркуй, а тоді вже дорікай. 8 Не відказуй раніше, ніж вислухаєш, і посеред розмови не встрявай. 9 Не сперечайся у справі, що тобі непотрібна: не сідай до грішників, коли вони сваряться.
10 Сину, багатьма справами не клопочися: намноживши їх, не оминеш закиду; гонитимеш за ними – не наздоженеш їх, а й утікатимеш – їх не уникнеш. 11 Один працює, трудиться, та квапиться, і тим більшу терпить нестачу; 12 інший же кволий, потребує допомоги, слабосилий, багатий на злидні, – але очі Господа на нього любовно дивляться, і його Він підводить з його бідування 13 і голову його підносить угору, тож і будуть його подивляти численні. 14 Добро і зло, життя і смерть, убозтво й багатство – від Господа. 15 Мудрість, наука, законознавство походять від Господа, а й любов і рівні путі – від Нього. 16 Дурнота й темнота створені для грішників, і хто зарозумілий у злі, з тим зло й залишиться. 17 Дарунок же Господній залишається в побожних, і Його благовоління їх повік ущасливить. 18 Хтось багатіє завдяки старанням та ощадності, але ж нагороду ось яку він має: 19 коли він каже: «Я знайшов спокій і тепер от буду споживати свої блага», – то він і не знає, скільки промине так часу, аж мусітиме їх для інших лишити й померти.
20 Стій при завіті твердо, перебувай у ньому і виконуй його аж до постаріння. 21 Дивом не дивуйся на діла грішного, лиш, поклавшись на Господа, тримайся праці твоєї; з погляду бо Господа – річ легка: вмить, негайно збагатити злиденного. 22 Благословення Господнє – нагорода благочестивому, і його благословення вже незабаром заквітчається. 23 Не говори: «Чого мені ще бракує, і яких мені благ ще відтепер чекати?» 24 Не говори так: «Я маю вже достатньо, тож яка тепер біда мене може спіткати?» 25 За благосної днини забувається лихо, за лихого ж дня не пам’ятають добра, – 26 бо для Господа ж легко за дня кончини відплатити людині за її учинками. 27 Одна година у злиднях, і розкоші забуто; при кінці ж людини – діла її об’являються. 28 Аж до кончини не зви нікого щасливим: щойно при смерті мужа пізнають. 29. Не вводь абиякого до хати своєї – численні бо бувають хитрощі підступного. 30 Перепел-ловець у клітці – серце гордого: мов підглядач, пантрує він на твоє падіння. 31 Доброчинство лиходійством підмінює наклепник і в щонайкращому ваду знаходить. 32 Одна лиш іскорка велику ватру підпалює; грішник робить засідку, щоб кров пролити. 33 Лиходія бережись, який зло намислює, щоб, бува, не вчинив назавжди тобі сорому. 34 Чужого введеш у хату, а він заколот сподіє та й відчужить тебе від рідних твоїх.
12. Доброчинність 1-7, друзі й вороги 8-18
1 Чинивши добро, знай, кому чиниш, то й матимеш подяку за твої добродійства. 2 Чини добро побожному, то й знайдеш нагороду, – хай не від нього, зате від Всевишнього. 3 Не зазнає добра, хто упертий у злому, і хто милостиню не роздає з почуттям любови. 4 Дай благочестивому, за грішника ж – не обставай. 5 Чини добро смиренному, та не подавай нечестивому: відмов йому хліба, стримайсь від подаяння, щоб він, бува, не запанував над тобою; він бо тобі подвійним злом відплатить за всі ті блага, які ти йому сподієш[2]. 6 Бо й Всевишньому грішники осоружні, і нечестивим воздасть Він відплатою. 7 Подай же доброму, а за грішника не обставай.
8 Друга годі спізнати у щасті, зате ворог не укриється – при нещасті. 9 Коли щастить комусь, то вороги його сумують, зате ж як не щастить, то й друг відступається. 10 Ніколи не звіряйся своєму ворогові, бо мов мідь позеленіла[3] – така й злоба його. 11 Навіть як смириться він і ходитиме похнюплений, все одно будь уважний і стережися його. Наче б дзеркало витирав ти – так із ним поводься, знай, що нашарування[4] до кінця його не приховає. 12 Зблизу до себе його не ставляй, щоб зваливши тебе, не став він на твоє місце. Праворуч від себе його не садови, бо намагатиметься він ослін твій засісти, – тож ти кінець-кінцем слова мої збагнеш і сумуватимеш, повчання моє згадавши. 13 Хто заклинача пожаліє, коли гад його вкусить, та й усіх отих, які зо звірями взаємляться? 14 Тож так воно й із тим, хто грішному товариш і хто в його злочинах участь бере. 15 Годину він побуде з тобою, а похитнись – він тебе не підтримає. 16 Устами своїми ворог солодкий, а в серці задумує тебе в яму звалити. Очима своїми ворог просльозиться, а знайде нагоду, то й не насититься кров’ю. 17 Спіткає тебе лихо – перед собою знайдеш його: ніби допомагаючи, він тебе перехопить, 18 прикивне головою, сплесне в долоні, багато наторочить ще й вираз обличчя змінить.
[1] 4 Євр. текст: з одежі бідного не смійся і не глузуй з того, хто в нещасті
[2] 5 Євр. текст: не давай йому військової зброї, щоб він не обернув її проти тебе.
[3] 10 Позеленіла. У тексті дослівно: іржава.
[4] 11 Нашарування. У грецькому тексті дослівно: іржа. Єврейський текст цієї частини вірша: обходься з ним як з таким, через кого об’явлюються тайни, і знай, який кінець заздрощам буває.
