4. Чин добра 1-10; любов до мудрости 11-19; ложний сором не потрібен 20-31
1 Сину, не грабуй життя злидаря і не давай томитись очам нужденного. 2 Не засмучуй душу, яка голодує, і не гніви людину, яка бідує. 3 Не завдавай турботи серцю безталанного, і бідному не відмовляй милостині. 4 Не відштовхуй жебрака у біді, і від бідака не відвертай обличчя свого. 5 Від старця не відводь очей, і не давай нікому приводу тебе проклинати. 6 Бо як хтось позве прокльон на тебе в своїм розпачі душевнім, то його прохання дійде до слуху Творця його. 7 Стань любим громаді, схиляй голову перед вельможею. 8 Вухо ж нахиляй до бідного, лагідно відказуй на його привітання. 9 Визволяй погнобленого з рук гнобителя; не будь малодушний у судах твоїх. 10 Сиротам будь за батька, за чоловіка для їхньої неньки, тож станеш як син Всевишнього, і злюбить Він тебе більше, ніж рідна мати.
11 Мудрість дітей своїх підносить угору і тими піклується, хто її шукають. 12 Хто її любить, той життя любить; хто встає за нею зранку – сповниться радощів. 13 Хто її посідає, той славу успадкує; куди б не пішов він, з ним Господнє благословення. 14 Служники її – богослужебники Святого; залюблені в неї – улюбленці Господа. 15 Хто її слухає, той судитиме народи; хто зважає на неї – житиме в безпеці. 16 Хто звірився на неї – успадкує її, і потомки його її посідатимуть. 17 Вона ж бо напочатку шляхами кривими його водитиме й насилатиме на нього страх та тривогу, ще й у повчаннях його іспитуватиме, поки не зможе покластись на нього, і його випробовуватиме правосуддям своїм, – 18 а потім знов поверне його на дорогу просту, і відкриє йому свої таємниці. 19 Коли ж він зблудить, то вона його покине і віддасть його на загибель.
20 Мій сину, вважай на час та бережися зла, тож не червонітимеш сам за себе. 21 Є стид, що до гріха призводить, а є стид – слава та милість. 22 Не зважай ні на кого собі на шкоду і не стидайся собі на погибель. 23 Слушного часу не приховуй своєї думки. 24 З думки пізнається мудрість, а освіта – з мови язика. 25 Не супереч правді, і соромся твого неуцтва. 26 Згрішив ти – не соромся визнати: проти течії річки не силуйся. 27 Не покладайся на дурного, не відсторонюйся від вельможного. 28 За правду борись аж до смерти, тож за тебе й Господь Бог змагатиметься. 29. Язиком не будь зарозумілий, а ділами – лінивий та недбайливий. 30 Не роби з себе лева у власній хаті, вередуна – супроти хатньої челяді. 31 Не розтулюй руку, щоб брати, не стулюй, коли треба давати.
5. Проти багатства й зарозумілости 1-8; про розмову 9-15
1 Не покладайся на власні багатства, не кажи, – я самодостатній! 2 Не потурай своїй душі та потузі своїй, щоб не ввели тебе в пожадання твого серця. 3 і не кажи, хто, мовляв, мій володар, – бо каригідне Господь таки скарає. 4 Не говори: «Згрішив, а що мені сталось?» – Господь бо довготерпеливий. 5 Не покладайсь на прощення занадто, гріхи до гріхів додававши, 6 і не кажи: «А що милосердя Його велике, то й безліч гріхів мені Він відпустить», – бо й милосердя, і гнів є у Нього, тож на грішних спаде Його обурення. 7 Не гайся повернутися до Господа, не відкладай з днини на днину, бо зненацька вибухне гнів Господній, то й загинеш у годині помсти. 8 Не звіряйсь на багатства, несправедливо набуті: не допоможуть тобі в день нещастя.
9 Не війся у кожному вітрі і не ступай усякою стежкою: так бо робить грішник двоязичний. 10 Стій твердо при своїй думці, і хай одне буде твоє слово. 11 Слухавши, будь скорий, а відповідавши – повільний. 12 Відповідай ближньому, коли відаєш, коли ж ні – поклади долоню на уста собі! 13 І слава, і неслава – в розмові; язик людини – її погибель. 14 Не допусти, щоб тебе називали підшептувачем, і язиком своїм не наклеплюй, бо на злодія сором спадає, і на двоязичного – осуд тяжкий. 15 Ні в великім, ні в малім не провинюйсь, і не ставай з друга ворогом.
6. Пристрасть – погубна 1-4; випробування друзів 5-13; справжній приятель 14-17; відвага й мудрість 18-22; вона – солодке ярмо 23-31; про потребу навчатися мудрости 32-37
1 Лихе ім’я і ганьбу успадкує наруга, – так само і грішник двоязичний. 2 Пристрастями себе не роз’ятрюй, бо, мов бугай, вони тебе розірвуть, – 3 їстимеш своє листя й власні плоди погубиш та й станеш, мов те дерево висохле. 4 Руйнує душа погана того, хто її посідає, для ворогів його посміховиськом робить.
5 Уста солодкі помножують прихильників, і язик добромовний побільшує ввічливість. 6 Твої миротворці хай будуть численні, порадник же твій – один на тисячу. 7 Бажавши мати приятеля, спершу його випробуй – не квапся звірятись на нього; 8 бо буває і друг своєкорисний: він не лишиться при тобі в день горя твого. 9 Буває і приятель, що стає противником і відкриває твою сварливість тобі на сором. 10 Буває ще й друг, що з тобою трапезує, та не лишиться з тобою в день горя твого: 11 добре тобі – він, ніби другий ти, ще й на челядь твою покрикує, 12 а підупадеш, то й обернеться він проти тебе й твого уникатиме обличчя. 13 Від ворогів своїх відступись, а й друзів твоїх бережись!
14 Вірний приятель – міцна захорона: хто знайшов його, той знайшов скарб. 15 Вірному другові немає ціни, і немає ваги, щоб вартість його зважити. 16 Приятель вірний – то лік життя, і його знайдуть ті, що Господа страхаються. 17 Хто Господа страхається – зміцнює свою дружбу: який він сам, таким і друг його буде.
18 Сину, повчання приймай уже замолоду, то й знаходитимеш мудрість аж до сивини. 19 Мов той орач або сіяч, приступай до неї і плодів її добрих очікуй: у праці над нею хай трохи потрудишся, а вже незабаром її плоди споживатимеш. 20 Вона важка для неосвічених, не пристане до неї і легкодухий; 21 каменем бо важучим над ним вона тяжітиме, тож, не гаявши часу, відкине її він. 22 Бо мудрість така, як і її назва; небагатьом вона очевидна.
23 Слухай но, сину, сприйми мою думку, не відкинь моєї поради: 24 встроми свої ноги у пута її, а твій карк – у її нашийник; 25 підстав плечі, щоб нести її, – не гнівайсь на її кайдани; 26 всією душею приступи до неї, чимдуж дороги її пильнуй: 27 вистежуй її, вишукуй її, і спізнати себе вона дасть; а заволодівши нею, не випускай її, 28 бо наостанок ти знайдеш у ній спочинок, і раюванням вона тобі стане, 29. і пута її будуть тобі захистом могутнім, а нашийник її – шати препишні. 30 Золоті бо на ній прикраси, її узи плетені з гіяцинту. 31 Як пишне убрання, її надягнеш і вінець раювання вкладеш на себе.
32 При бажанні, сину, станеш освіченим, а бувши слухняним, будеш і розумним. 33 Злюбивши слухати, тим і навчишся, – вухо нахилявши, станеш мудрим. 34 Будь серед збору старших, а хто мудрий – того тримайся. 35 Слухай охоче кожну побожну розмову, і приповідок розумних не цурайся. 36 Узрієш розумного – вже зрання спіши до нього, а нога твоя хай його пороги оббиває. 37 Вдумуйся у повеління Господні, над завітами Його повсякчасно роздумуй; він скріпить твоє серце, і бажана мудрість надасться тобі.
