- Погляд. Чи замислювались ми колись у житті над значенням погляду? Що для нас означає поглянути на когось? Які є погляди?
Що вони означають? Погляд є одним із способів безслівної передачі інформації за допомогою очей. Зоровий контакт – це один із головних способів спілкування. Комунікативні можливості погляду є необмеженими.
З його допомогою ми можемо підтримати людину чи зламати її. Погляд несе в собі любов, прихильність, радість, ненависть, сум, жах тощо. Отже, він є носієм внутрішнього світу людини.
Євангеліст Лука в цьому уривку змальовує нам два погляди: погляд начальника митарів Закхея і погляд у відповідь самого Ісуса. Цей чоловічок, Закхей, вже віддавна бажав бачити Ісуса. Іншими словами, він хотів поспілкуватися з Ним. Проте, відчуваючи свою гріховність, не міг цього зробити. Почуття провини не давало йому спокою, мучило сумління. Він обдирав свій народ на користь іноземних загарбників. Це була його найтяжча провина проти своїх співгромадян. Його ніхто не любив через це.
Тому він відчував себе усіма покинутим, самотнім. Коли Господь прийшов в Єрихон, він не наважувався з усіма йти зустрічати Його. Однак цікавість перемогла. Він видирається на смоковницю, щоб хоча б поглянути на Месію.
Зауважмо, що він має намір лише подивитися і більш нічого та здійснює його. Коли Ісус іде тією дорогою, він звертає Свою увагу на Нього. Далі Євангеліє засвідчує “Коли Ісус прийшов на те місце і, глянувши, побачив його” (Лк. 19:5). Він теж спрямовує Свій погляд у відповідь на погляд митаря. Він не погорджує ним, але приймає запрошення до спілкування. Божий Син не зважає на гріховність митаря.
Він просто хоче побачити його і поспілкуватися з ним. Погляд Закхея – це погляд зацікавлення. Натомість, погляд Ісуса – погляд Божої Любові. Цей погляд пронизує наскрізь. Пробиває серце, досягаючи його найпотаємніших, можливо, найтемніших закутків.
Застановімося над тим, як ми дивимося на наших ближніх? Із гордістю, заздрістю, конкуренцією, егоїзмом, вивищенням.
А тепер, як Бог дивиться на нас? З любов’ю, милосердям, прощенням, терпеливістю, покорою, лагідністю. Цей самий погляд любові, який звернений на Закхея, вже трохи пізніше буде звернений на апостола Петра в домі первосвященика. Лука в двадцять другому розділі лише констатує наслідки: “І, вийшовши геть, плакав гірко” (22:62). Лагідний погляд Ісуса настільки зачепив серце Петра, що той не зміг стримати сліз, які ще довго будуть капати з його обличчя. Однак зараз цей погляд любові звернений на смоковницю до Закхея, який відчуває Божу Любов до себе.
Він не звертає уваги на людей, які стоять навколо, не переймається тим, що про нього думатимуть. Він радісний, нарешті щасливий, бо Месія поглянув на нього. Повний радості приймає Господа у своєму домі.
- Нарікання.
Тепер звернімо увагу на реакцію людей, які є присутніми при цій події. Вони нарікають!!! Замість того, щоб радіти що їх співбрат переживає новий досвід у своєму житті, нарікають. “Як так?! Яким чином?! Цей святий Ісус іде до грішника в дім?! Він, напевно, з глузду з’їхав”. Для того, щоб краще розуміти цю реакцію, мусимо знати те, що грішники вважалися оскверненими, і той хто входив до грішника в дім, теж ставав ритуально нечистим.
Ісус, увійшовши в дім Закхея, тим самим ніби оскверняється. Він наче поділяє певну частку життя митаря, стає в очах присутніх таким, як він.
Нарікання є негативною рисою людського характеру. Більшу половину свого життя ми проводимо в наріканнях.
Нарікаємо, коли нам зле, але також нарікаємо, коли нам добре. Нарікаємо на все: родичів, друзів, духовенство, владу, життя. Так видається, ніби немає нічого доброго в нашому житті.
Деколи буває так, що потрапляємо в середовище “несвятих людей”. Повні духу навернення маємо намір дорікнути їм за неправедне життя.
Тепер подумаймо: чи це допоможе? Як надовго? Ми є надто духовно слабкими, щоб когось змінити. Тільки присутність Христа, Його проникливий погляд у людську душу, спонукає до того, щоб особа змінилася, щоб перемінилося її серце. Тому краще скеруймо наші молитви до Господа, щоб Він спрямував Свій зір на того, хто блукає.
- Цілковита переміна
Хтось колись сказав, що людина не змінюється. Але це брехня!!! Людині властиво змінюватися. Змінювати свої погляди, свої думки, зрештою, своє життя. Ми можемо змінитися цілковито, і це факт. Це не фікція, а реальність.
Для того, щоби змінитися, найперше є необхідним бажання (велике внутрішнє бажання), а також пошук можливостей і засобів для переміни. Головним перемінювачем є сам Христос. Він здатний перемінити все. Тому маємо шукати найперше Його.
Начальник митарів шукав Ісуса, через це і видерся на смоковницю. Він шукав правдивого щастя. Спершу мислив, що щастя полягає в славі, владі, але зрозумів, що помилявся.
Багато настраждався через те, що його не сприймали співвітчизники, і думав, що нарешті осягнув щастя в достатку, але і тут схибив. І лише згодом зрозумів, що шукав спасіння, яке міг йому дати лише Ісус. Задумаймося над цим.
Великий грішник шукав спасіння. Цікавим є вираз, в якому криється життєва істина: хто шукає Бога, того знаходить сам Бог. Людина не здатна змінитися самовільно, без Божої допомоги, лише Божа ласка здатна змінити людину.
Христос знайшов Закхея першим. Він відкрив його особистість для Царства Божого. Його погляд призвів до того, що митар переродився в нову людину, Божу дитину.
Здавалося, ніби маленька дрібничка, звичайнісінький погляд, який зробив велику справу. Хоча Закхей був малий на зріст, але духовно був вищим від інших. Господь полюбив його таким, яким він є. Він не картав його, не моралізував, просто сприйняв його неміч. Бути малим у людських очах часто означає бути великим у Божих.
Також і ми можемо підвестися в Бозі, коли матимемо бажання поглянути на Нього. Просто поглянути, і більш нічого. Подивитися Йому у вічі, щоб відкрити для себе якісно нове життя. Відкрити для себе новий світ, світ духовний.
Український християнський часопис “Місіонар”
