Тема багатства та бідності в Біблії (закінчення)

Тема багатства і бідності в Біблії – це також тема відповідальності. Безвідповідальний ледар, що бідує через свої лінощі, безвідповідальний і багач, що думає лише про себе самого. Але Бог закликає до відповідальності: «Подивися на поведінку твою» (Єр. 2:23). Відповідальність різних людей неоднакова: більше спитається з того, кому більше дано. Багатому дано більше. Тому він відповідає і за себе, і за бідного.

Часто говорять і пишуть про відмінності у ставленні до багатства текстів Старого і Нового Завіту. Певна відмінність дійсно є. Старий Завіт виглядає прихильнішим до багатства, ніж Новий. У чому причина? Відповідь потрібно шукати в самій Біблії. Вона виражає не просто Істину, яку Бог відкриває людям, а поступове, поетапне розкриття Божественної Істини перед людьми. Чому потрібна ця поступовість? Біблійні тексти дозволяють відповісти на це питання. Людина створена для співпраці з Богом. Але на зорі своєї історії людство піддалося спокусі, «голосу змія», і відступило від Бога. Людство, що відпало від Бога, виявилося не здатне відразу повернутися до Творця. Знадобився поступовий процес духовного росту. Найбільш древні книги Старого Завіту відповідають раннім східцям цього росту, пізніші відбивають духовне змужніння людства, а вершина – Новий Завіт. У міру духовного вдосконалення значення земних благ для людини слабшає, а небезпеки, пов’язані із зайвою прихильністю до цих благ, ростуть. Через те Старий Завіт (особливо в найбільш древній своїй частині) прихильніший до багатства, ніж Новий.

Деякі висловлювання Біблії про багатство і бідність здатні викликати нерозуміння. Приклад – слова Христові, звернені до апостолів: «Кожний з вас, хто не зречеться усього свого майна, не може бути Моїм учеником» (Лк. 14:33). Чи може в такому разі християнин мати хоч якесь майно? Але ж в оточенні Ісуса були окремі заможні люди, а один з них – Йосиф з Аримафеї – навіть удостоївся честі покласти в гробницю, що належала йому, тіло Христове! Що ж тоді означає відмовитися від усього, що маєш? Уважне прочитання біблійних текстів показує, що під відчуженістю від багатства слід розуміти відсутність сердечної прихильності до нього. Така прихильність поневолює, і вже не людина володіє майном, а майно – людиною. Це небезпечно: «Бо що за користь матиме людина, якщо придбає ввесь світ, себе ж саму згубить чи занапастить?» (Лк. 9:25). Проте Біблія не закликає позбавлятися від майна будь-яким шляхом як від обтяжливого і даремного тягаря, а учить використовувати багатство на благо людям.

Серед біблійних текстів, що стосуються багатства і грошей, багато питань зазвичай викликає притча Ісусова про невірного управителя. Сюжет її примітний. Нечесний управитель розкрадав гроші свого пана. Пан вирішив управителя звільнити. Управитель зіткнувся з проблемою, на які кошти житиме далі, і вирішив заручитися прихильністю боржників хазяїна. З цією метою він запропонував їм підмінити боргові розписки, занизивши в них суми боргу. «І похвалив господар управителя неправедного, що мудро зробив; бо сини віку цього розумніші від синів світу в роді своїм» (Лк. 16:8). Далі Ісус продовжує: «І Я кажу вам: здобувайте собі друзів з багатства неправедного» (Лк. 16:9). Як правильно зрозуміти цю притчу? По-перше, «похвалив господар управителя неправедного, що мудро зробив». Пан похвалив управителя за заповзятливість, незважаючи на те, що поніс збиток від злодійського вчинку. Ісус тим самим дає нам зрозуміти, що заповзятливість гідна похвали, хоча не завжди вона супроводжується праведними справами. По-друге, Христос помічає, що «сини віку цього розумніші від синів світу в роді своїм», тобто грішники на шляхах гріха проявляють більше кмітливості, ніж праведники на шляхах добра. У цьому зауваженні – докір тим, хто вважає себе праведним, але пасивний. Потрібно старатися, щоб праведники були кмітливіші за грішників, а не навпаки. По-третє, Ісус нагадує, що навіть придбане нечесним шляхом можна витратити на добрі цілі: «Здобувайте собі друзів з багатства неправедного».

У біблійних текстах гроші нерідко стають символом вищих цінностей. Деяких це бентежить. Так, наприклад, Христос уподібнює радість ангелів про покаяння грішної душі радості жінки, яка знайшла втрачену цінну монету. Ми розуміємо: так, звичайно, грішна душа втрачена для Царства Божого, а та, що покаялася, знайдена. Але при чому тут монета? Невже не можна знайти більше піднесеного порівняння? Ставлячи подібні питання, ми маємо на увазі, що гроші – щось низинне. Навіть намагаємося міркувати: гроші – матерія, а матерія – зло. Але хто надав нам право оголошувати матерію злом? Біблія не дає нам такої можливості. Вона говорить зовсім інше: світ матеріальний, як і світ духовний, – творіння Божі, в основі своїй досконалі, хоча і зіпсовані злом. Між іншим, тим злом, до якого ми самі причетні… Біблія підкреслює, що Христос прийняв людську плоть, людську матеріальність, а після смерті воскрес не духовно (духовно Він взагалі не помирав), а тілесно, у преображенній і цілком слухняній духу плоті. Тим самим вказується на цінність матерії і можливість її одухотворення. Тому все матеріальне, включаючи гроші, не слід розглядати як зло саме по собі.

Але гроші самі по собі не є і добром. Усе залежить від того, як ми їх використовуємо. Біблія дає безліч прикладів доброго і злого використання грошей.

Зразок доброго використання грошей – допомога ближньому, милостиня в найширшому значенні слова. Старець Товит наставляє сина: «Ні від якого убогого не відвертай лиця твого, тоді і від тебе не відвернеться лице Боже. Коли в тебе буде багато, твори з того милостиню, і коли у тебе буде мало, не бійся творити милостиню і потроху» (Тов. 4:7,8). У сучасному світі форми милостині можуть бути найрізноманітнішими – це і прямі грошові виплати незаможним, і створення нових робочих місць, і благоустрій міст, і будівництво лікарень, і фінансування учбових закладів. А в Старому Завіті викладені певні древні види милостині: обов’язок залишати частину урожаю, щоб її підбирали бідні, правило раз на три роки залишати десятину на користь тих, хто сам не володіє землею, і тому подібне. Новий Завіт вказує на милостиню як на один із стовпів релігійного життя. Христос особливо підкреслює цінність безкорисливої милостині, що твориться не напоказ, не сподіваючись на винагороду. Він підтверджує, що милостиня служить джерелом нагороди на небесах, але досягається це не через корисливий розрахунок, а завдяки тому, що всі люди – Його менші брати. Господь говорить: «Зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25:40).

Приклад зла, пов’язаного з неправильним використанням грошей, – користолюбство, жадання збагачення. Біблія зображує яскраві приклади цього гріха. Користолюбство примушує купця обважувати і обраховувати покупця, спокушає суддю на хабарі і відступ від справедливості, штовхає багача захоплювати чуже майно, експлуатувати бідних і відмовляти їм у заробітній платі. Користолюбство рухає навіть деякими релігійними проповідниками, і вони «розбещують цілі доми, навчаючи чого не слід, заради ганебної користи» (Тит. 1:11). Як усе це схоже на те, що ми сьогодні спостерігаємо навколо себе! Біблія показує: користолюбець – ворог самому собі, він йде шляхом неправди і вирощує зло в душі своїй. Бог закликає: «Не озлоби серця твого» (Втор. 15:7), але «очі користолюбця не насичуються якою-небудь частиною, і неправда злого висушує душу» (Сир. 14:9). Користолюбець стає рабом своєї жадності, він не шукає нічого, окрім користі, і множить зло не лише у своїй душі, але і навколо. Цим служінням злу він ображає Бога і накликає на себе Його гнів. Чуже майно «віднімає життя у того, хто заволодів ним» (Притч 1:19), тоді як «хто ненавидить користь, продовжить дні» (Притч 28:16).

Багатоплановість біблійних текстів створює чималі труднощі для їх тлумачення. Як не заблукати в безлічі суджень, які доповнюють одне одне? На що орієнтуватися в першу чергу? У чому основа Божого закону? Христос відповідає: «Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки» (Мф. 22:37-40). На жаль, немало людей вважають себе віруючими і люблячими Бога, але насправді виявляються не такими. Запам’ятаємо: достовірність нашої любові до Бога перевіряється ставленням до людей. Чудові біблійні слова: «Хто каже: “Я люблю Бога”, а брата свого ненавидить, той говорить неправду: бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?» (1Ін. 4:20). Наша любов часто виявляється далекою від біблійного ідеалу. Вона буває і обмежена, і корислива, і поверхнева, і змішана з егоїзмом і самовдоволенням. Суть справжньої любові прекрасно виразив апостол Павло: «Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині; усе покриває, всьому йме віру, всього сподівається, все терпить» (1Кор. 13:4-7). Така любов до Бога і ближнього здатна служити надійним орієнтиром при рішенні будь-яких проблем, у тому числі і грошових. Але набути істинної любові не просто. Біблія показує: справжня любов повною мірою досяжна лише за допомогою Божою, а це майже завжди вимагає свідомого і серйозного звернення до Нього.

Автор: Владислав Александров

Попередній запис

Тема багатства та бідності в Біблії

Статистика свідчить: найпоширеніша книга на Землі – Біблія. Щодня мільйони людей шукають у ній відповіді на духовні питання. Одним з ... Читати далі

Наступний запис

Як розуміти слова Ісуса: "Важко багатому увійти до Царства Небесного?"

Христос і багатий юнак Луки 18:18-25: "І запитав Його один з начальників, кажучи: Учителю благий, що ... Читати далі