1 Коринф’ян 13
Розділ про любов
Павло описує найголовніший духовний дар
13:2 “Якщо … маю всяке пізнання i всю віру, так що й гори можу переставляти, а любови не маю, – то я ніщо“.
Павло уперше відвідав грецьке місто Коринф в один з найбільш складних періодів свого служіння (див. Діян. 17-18). Розлючені натовпи прогнали його із Солуні і Верії. Наступний пункт зупинки, Афіни, приніс із собою інший вид конфронтації, цього разу – з інтелектуальними насмішниками. У Коринф Павло прибув у пригніченому стані духу.
Незабаром опозиція виникла і в Коринфі. Єврейські начальники обурилися і потягнули Павла до суду. Здавалося, виснажений апостол ніколи не позбавиться від переслідувачів. Проте в розпал цих знегод Бог дав Павлу втішливе одкровення: “Не бійся, але говори і не замовкай, бо Я з тобою, і ніхто не вчинить тобі зла, тому що в Мене багато є людей у цьому місті” (Діяння 18:9-10).
Інша любов
Ці останні слова, звичайно, спонукали Павла до дії, оскільки Коринф був відомий, в основному, розпусною поведінкою своїх жителів і п’яними скандалами. Коринф’яни поклонялися богині любові, і їх “поклоніння” нагадувало оргії. Коринф здавався найменш придатним місцем для заснування церкви.
Проте саме це і сталося. Єврейська сімейна пара відкрила Павлу двері свого будинку, і наступні 18 місяців Павло залишався в Коринфі, піклуючись про сповнену ентузіазмом групу новонавернених.
У цьому посланні до Коринфської церкви Павлу доводиться давати пояснення з приводу безлічі протиріч, які виникли в такій неоднорідній за складом церкві. Його ніжна турбота про членів церкви породила декілька уривків, що запам’ятовуються понад усе. Цей розділ, “розділ про любов” залишається одним з найзнаменитіших. Любов, яку описує Павло, кардинально відрізняється від тієї, яка була відома більшості коринфських жителів.
1 Коринф’ян 14
14:2 Говоріння мовами
1 Коринф’ян 12-14 містить найбільш повне в Новому Завіті вчення відносно таких надприродних дарів, як дар зцілення і говоріння мовами. Павло висловлює заклопотаність відносно двох моментів: 1) “сенсаційні” дари не повинні цінуватися більше, ніж вони на те заслуговують: (розділ 13 підкреслює перевагу звичайної любові); 2) ці дари повинні сприяти поклонінню, а не вносити замішання. Коринф’яни, схоже, в усьому вдавалися до крайнощів – будь то аморальна поведінка, проведення вечері Господньої чи користування духовними дарами.
1 Коринф’ян 15
15:8 Основи християнства
Павло підкреслює основи віри кожного християнина: Христос помер за наші гріхи, Він був похований, а потім воскрес. Перераховуючи деяких з багатьох людей, які бачили Христа після Його воскресіння, Павло згадує себе самим останнім. Він має на увазі свою зустріч з Христом на дорозі в Дамаск (див. Діяння 9).
Найголовніший супротивник
Чому ми віримо в життя після смерті?
15:55 “Смерть! Де твоє жало? Пекло! Де твоя перемога?”
Більша частина 1 Коринф’ян присвячена питанням особистої поведінки невгамовних членів церкви. Після обговорення всіх проблем Павло звертається до питання доктрини, яке здається йому найважливішим з усіх. Оточуючі люди ставили під сумнів християнську віру в життя після смерті. Смерть, – казали вони, – це кінець.
Упродовж історії багато людей займали таку позицію. За часів Ісуса єврейська секта саддукеїв заперечувала воскресіння з мертвих. Скептики залишаються і сьогодні. Це – буддисти, марксисти і більшість атеїстів. “Чому ми повинні опиратися їй або вважати її чимось поганим?” – запитують вони.
Не чарівна казка
Коринфська церква незабаром перестала ставити це питання Павлу. Для нього життя після смерті – не чарівна казка, а, швидше, центр усієї його віри. Якщо немає життя після смерті, – гучно заявляє він, – то християнство є брехнею. Якщо немає життя після смерті, то в нього немає причин продовжувати своє служіння. Смерть Христа в цьому випадку – це марно пролита кров, а християни – найнещасніші люди на світі.
Біблія поступово розвиває погляд на життя після смерті. Старозавітні євреї мали про це лише смутне уявлення. Як показує Павло, воскресіння Ісуса з мертвих змінило все, давши світу переконливий доказ того, що Бог має владу і бажання перемогти смерть. Розділ 15 викладає основні погляди християн на смерть. Без жодного коливання Павло таврує смерть як ворога, головного ворога, якого необхідно перемогти.
Цей розділ з благих намірів часто читається на похоронах. Коли люди збираються біля гробу, вони інстинктивно відчувають протиприродність і жах смерті. Для цих людей, як і для всіх нас, цей уривок дає піднесені слова надії. Він показує, що смерть у результаті переможена і стає не кінцем, але початком.
1 Коринф’ян 16
16:1 Пам’ятаючи про бідних
Глибока турбота Павла про бідних в Єрусалимі часто стає темою в Новому Завіті. Як і в Посланні до Римлян і 2 Коринф’ян, він згадує тут про збір пожертв. Він знав, що поширення турботи про матір-церкву в Єрусалимі буде у вищій мірі ефективно сприяти єдності християн з євреїв і язичників.
