Книга Притч, строго кажучи – збірка прислів’їв і приказок. Прислів’я чужою мовою не просто буває зрозуміти, занадто вони короткі, занадто велику роль грає в їх розумінні культурне знання. Неможливо пояснити, що таке «любиш кататися – люби і саночки возити» людині, яка ніколи не мчалася санчатами із засніженої гірки. Тобто пояснити можна, але доки пояснюватимеш, вона встигне занудьгувати.
Коли ми маємо справу з прислів’ями древнього народу, ми часто навіть не здогадуємося, що в них там за саночки були, а якщо здогадуємося – не завжди знаходимо еквівалент у нашій власній культурі. Доводиться або пояснювати, або домислювати, і ці домисли, вже так виходить, свідчать про перекладача не менше, ніж про оригінал.
От, наприклад, 12:9 – абсолютно незрозумілий вірш. Він свідчить в оригіналі, якщо перекласти буквально: «краще знехтуваний і слуга для нього/себе, ніж прославлений і брак хліба». Можна сказати, що найзагальніший сенс зрозумілий: нічого чванитися своєю славою і знатністю, якщо тобі хліба бракує. Але з ким порівнюється такий голодний аристократ? З людиною простою, зневаженою, у якої є слуга… чи яка сама собі служить? Єврейський текст допускає те і друге тлумачення. Синодальний переклад розуміє цей вірш у другому сенсі: «Простий, але який працює на себе». Але чи не вписується таким чином у текст християнська аскетика, в Старому Завіті ще не дуже відома?
А от на древньому Близькому Сході все-таки було не так. Уявляючи собі якогось дрібного торговця того часу, так і бачиш, як він радо огладжує бороду: нічого, що не знатний, зате на стіл мені раб подає, не те, що той збіднілий нащадок знатного роду, йому не те що раба, себе нічим прогодувати. Отже ми переклали: «Краще в простоті, та із слугою, ніж із пихою, та без кусня хліба». Але при остаточному редагуванні тексту все ж було вирішено повернутися до традиційного аскетичного розуміння цього місця, і в надрукованому перекладі ми читаємо: «Краще в простоті і бути самому собі слугою, ніж із пихою, та без кусня хліба». До речі, правка ця мені не сподобалася, вона розбила наш енергійний «стиль» і навіть синтаксис оригіналу. Тоді б вже краще сказати «в простоті, сам собі слуга».
А от ще один вислів з області економічних відносин (22:16), в оригіналі він звучить так само незрозуміло: «той, хто утискує бідного для прибутку йому/собі, той, хто дає для багатого тільки для розорення». Зрозуміло, що бідних утискувати недобре. А як з цим пов’язане наділення багатого ще більшим багатством? І причому тут розорення? Синодальний переклад розуміє усе в життєвому плані: «Хто кривдить бідного, щоб примножити своє багатство, і хто дає багатому, той зубожіє». Так зрозуміли цей вірш і ми: «Що пригноблювати бідняка для користі, що багачеві давати – лише збиток». В результаті йдеться не просто про те, що бідняка кривдити недобре, але і про те, що обидві такі дії, кінець кінцем, ведуть до розорення: віднімати в голодного і напихати ситого (як це, до речі, актуально!).
І, на закінчення, ще одно наше рішення, яке мені здається вдалим. У 20:10 оригінал каже: «камінь і камінь, ефа і ефа – відраза Господня теж обидва вони». Тут говориться про подвійні стандарти: у продавця є гирі (тобто каміння) різної ваги, і так само дві різних ефи (міра сипких тіл у 20 з гаком літрів). Одним стандартом, точним, він вимірює і зважує товар для себе, а іншим, зменшеним – для покупця. Але як перекласти це, щоб було ясно: не обидва каменя викликають у Господа відразу, не обидві міри, а сам підхід нечесного торговця, будь то зважування чи продаж за об’ємом (наприклад, зерна)? Церковнослов’янський переклад втратив цю думку: «Вес велик и мал, и мера сугуба, нечиста пред Господем обоя». Що ж поганого в тому, щоб користуватися великими і маленькими гирями одночасно? Інакше товар і не зважити. Синодальний переклад не набагато ясніший, хоча вже можна здогадатися: «Неоднакові терези, неоднакова міра, те й інше – мерзота перед Господом». Так званий «Сучасний переклад» 1993 р. усе роз’яснює, але втрачає при цьому афористичність, а також і згадування об’єму: «Господь ненавидить тих, хто обманює інших, користуючись невірними вагами». Нам, вважаю, вдалося намалювати портрет злодійкуватого торговця, і в той же час зберегти цю гру слів, при якій повторюються слова в першій половині цього вірша: «Зважив, та обважив; відміряв, та обмірив – мерзота все це для Господа».
А наступного разу поговоримо про виховання дітей (і не тільки) за Соломоном і про те, на що перетворюються його поради в українському перекладі.
