Минулого разу ми розбирали, наскільки буквально можна розуміти перші розділи книги Буття. Нагадаю тільки одну деталь. Спочатку Бог каже Адаму про дерево пізнання добра і зла: «В той день, коли ти з’їси від нього, смертю помреш» (2:17). А далі: «Усіх же днів життя Адамового було дев’ятсот тридцять років» (5:5). Нічого собі «в день»! От, до речі, і відповідь: «Бо тисяча літ перед очима Твоїми – як день учорашній» (Пс 89:5). Говорячи сучаснішою мовою, Біблія може описувати як миттєву подію певний процес (поступове «вмирання» Адама), який у реальності міг розтягнутися на роки і віки.
Що цікаво, ми знаходимо в тій же самій книзі Буття очевидний приклад такого процесу – це змішення мов, описане в 11-му розділі. Єдине людство будує «вежу до небес», щоб самостійно підійнятися на небо, але Бог «змішує» їх мови, вони втрачають взаєморозуміння і вимушені кинути свій великий проект. Якщо наслідувати букву біблійного оповідання, картина однозначна: мова була одна, вона вмить розпалася на безліч мов, взаєморозуміння було втрачене відразу і назавжди.
Чи була еволюція живих істот, небіологам судити важко, але от еволюція мов очевидна кожному. Дивлячись на староруські літописи, ми ясно бачимо, що їхня мова сильно відрізняється від нашої нинішньої української… а також від білоруської. Це староруська мова, з якої поступово вийшли ці дві східнослов’янські мови, саме тому вони такі близькі одна до одної. А тисячу років тому наші предки говорили практично однією й тою самою мовою, хоча свій діалект був – у Києві і свій – у Пінську. Усе це засвідчено і в письмових джерелах.
Ця східнослов’янська мова була дуже близька до мови південних і західних слов’ян, куди ближче, ніж нинішня українська до хорватської чи болгарської. Лінгвісти реконструюють праслов’янську мову, яка, у свою чергу, виявляється дуже близькою до прабалтійської, прагерманської, латинської із старогрецькою та іншим мовам, якими говорили народи древньої Європи… і не лише Європи – санскрит, священна мова древньої Індії, відноситься до тієї ж індоєвропейської сім’ї. Очевидно, усі ці мови виникли з якихось індоєвропейських діалектів, і лінгвісти показують, що ці діалекти, у свою чергу, мали багато спільного з діалектами тюркськими, угро-фінськими, семітськими та іншими. Ймовірно, сама індоєвропейська мова виникла з якоїсь іншої, ще древнішої – її прийнято називати «ностратичною».
Якщо ж йти далі углиб віків, спільне коріння виявляться і в цієї древньої мови, від якої, звичайно, не дійшло письмових текстів, з мовами-предками інших народів світу. Подальші реконструкції дуже ризиковані, але лінгвісти припускають, що приблизно 50 тисяч років тому людство дійсно говорило однією мовою, предком усіх нині існуючих мов – а точніше, різні групи людей говорили близькими і взаємозрозумілими діалектами, з яких потім і виникли нові мови.
Втім, усе це реконструкції, але є приклади еволюції мов, які прекрасно задокументовані, – передусім, це розвиток усіх романських мов, від румунської до португальської, із спільним предком – народною латинню. І сьогодні ми бачимо, як на Балканах з єдиної сербохорватської мови виникають окремі сербська, хорватська і навіть чорногорська і боснійська, хоча, звичайно, з лінгвістичного погляду їх краще доки вважати діалектами. При цьому взаєморозуміння втрачається поступово: білоруську мову нам легко розуміти без перекладу, а якщо звикнути, то багато що буде зрозумілим і болгарською, і польською. А ті ж самі босняки і чорногорці взагалі не відчувають жодних проблем у спілкуванні, навіть якщо вважають свої мови різними.
Що ж робити з розповіддю 11-го розділу Буття? Очевидно, не розуміти його буквально. Як будівництво самої вежі до небес напевно займало не те що роки, але віки, так і розділення мов навряд чи було миттєвим.
До речі, що за вежа? Чи знайшли її останки археологи – адже древні люди перестали її будувати, але не зруйнували? На жаль, ні. Іноді з цією вежею порівнюють зікурати – храми древнього Межиріччя, країни, в якій розташовано місто Вавилон. Вони виглядають як ступінчасті піраміди, і це дуже символічно: язичницька релігія немов намагається ними вдертися на небеса. Але сказати, що якийсь конкретний зікурат і є та найдревніша вежа, ми ніяк не можемо, до того ж вони всі були зведені через багато тисячоліть після того, як людство розселилося по Землі.
Але в цьому оповіданні є куди цікавіші моменти. Людство намагається діяти як одна людина – а Бог каже про Себе в множині: «зійдемо ж і змішаємо». Звичайно, християни бачать тут вказівку на Трійцю, але все одно незвично, що таке множинне з’являється саме тут (воно, по суті, є ще тільки в розповіді про створення людини і її вигнання з Едему). Тобто Бог Один – численніший за весь цей натовп.
І сама вежа «до небес»: щоб її розгледіти, Йому доводиться «зійти». Комусь цей образ здасться занадто людиноподібним: ніби, Бог сидить високо на небесах і звідти погано бачить подробиці земного життя. Але це ж іронія: найбільша вежа виявилася такою дрібною, що з неба її просто не видно. Чи не пророцтво це про всі великі держпроекти майбутніх імперій?
А особливо пророчим, звичайно, звучить це застереження про втрату взаєморозуміння. Людство може добитися багато чого, але… якщо в нього є спільна мова. До речі, ніде в 11-му розділі не сказано, що ця спільна мова була єдиною. Дуже вірогідно, що різні племена вже говорили своїми діалектами, просто в них була якась мова міжнаціонального спілкування, ми тут нічого не знаємо напевно. Тільки можемо додати: нерідко взаєморозуміння начисто втрачається навіть у тих випадках, коли люди користуються одними і тими ж словами та граматичними конструкціями, і саме в цей момент рушаться великі почини.
