Можна деколи почути суперечки про зрозумілість або незрозумілість Біблії. Одні стверджують, що Біблія зрозуміла сучасному читачеві, інші стверджують, що ні. Обидві сторони, якщо чесно, не просто далекі від істини – такий підхід немає жодного сенсу. Зрозумілість – категорія не абсолютна, а відносна: текст може бути зрозумілий тільки комусь конкретному і певною мірою. Ми за власним досвідом знаємо, що навіть члени сім’ї, які живуть під одним дахом, можуть роками не розуміти один одного в якихось сферах свого життя – а що вже казати про текст написаний за тисячоліття до того?
Так що опоненти цієї суперечки часто вдаються до неправомірних узагальнень. Хіба важко зрозуміти ось це: «А він каже їм: не жахайтеся. Ісуса шукаєте Назарянина, розп’ятого. Він воскрес – Його нема тут. Ось місце, де поклали Його» (Мк. 16:6). Чи скажеш це ясніше, ніж сказано тут? Значить, усі все розуміють.
Друга сторона у свою чергу наводить свій приклад: «Бо не молотять чорнуху котком зубцюватим, і коліс молотильних не катають по кмину» (Ісаї 28:27). Чи цей: «Скасувавши ворожнечу плоттю Своєю, а закон заповідей вченням, щоб з двох створити в Собі Самому одну нову людину, вчинивши мир, і в єдиному тілі примирити обох із Богом хрестом, убивши ворожнечу на ньому» (Еф. 2:15-16)? Слова ніби як усі знайомі, а сенс фрази не зрозумілий абсолютно – відповідно, ніхто цього не розуміє.
Давайте спершу розберемося, на якому рівні взагалі можливе розуміння біблійного тексту. Почнемо з найвищого – з духовного рівня. Хто такі «убогі духом» і чому вони блаженні? Як можна підставляти іншу щоку, коли тебе б’ють? Юнак, який просив дозволу поховати батька, а Ісус велів йому йти за Собою – невже він мав кинути померлого батька непохованим? Чи притча про невірного управителя – чому це Ісус наводить учням у приклад обманщика і корупціонера?
Навіть у Євангеліях повно таких загадкових місць (усі приклади звідти), а, якщо звернутися до послань або старозавітних пророцтв, їх стане ще більше. Деякі сучасні переклади намагаються внести ясність за допомогою додаткових деталей, по суті, додаючи в текст власні коментарі, але текст все одно не стає гладким і прозорим – загалом і не має він ставати. Писання покликане дивувати, навіть шокувати читача, і цей шок повинен ставати стимулом для духовного зростання. Я багато чого не розумію в Біблії не через те, що переклади погані (я і в оригіналі її читаю), а через те, що вона будь-якою мовою місцями буває виключно складною для розуміння.
Але саме що місцями. Якщо такими ж туманними і загадковими стануть виглядати найпростіші речі, то благовістя розповзеться, перетвориться на набір туманних символів з неясним значенням. Наприклад, коли Ісая розповідав про молотьбу чорнухи, він казав про речі прості і зрозумілі для його сучасників: для отримання приправи зернятка не вилущують з трав так, як обмолочують зерно, адже для всього в цьому світі є свої засоби і методи. Але ми, які ніколи не вирощували на городі не лише загадкової «чорнухи», але і того ж кмину, і зерна, які ніколи не молотили за допомогою коліс (а в давнину бувало і таке), просто не можемо зрозуміти цього образу. Для нас, городян XXІ століття, можливо, варто було б сказати «не пускають тролейбусів трамвайними рейками, і автобусів не заганяють у метро» – але ніхто з перекладачів на такі заходи не піде, це вже буде не Ісая, а якийсь абсолютно інший текст.
Тому всі біблійні перекладачі знаходяться перед дилемою (і я в тому числі): буквально наслідувати оригінал, або вносити в текст суперечливі трактування.
Що поробиш. Ідеальних перекладів немає, кожен щось втрачає, а у всякого придбання є своя ціна. Хочеш дослівного перекладу – доведеться поступитися зрозумілістю, а хочеш зрозумілості – доведеться погодитися на більшу суб’єктивність.
Але це, власне, означає одно: українською мовою вже з’явилося немало перекладів Біблії та її окремих частин. Значить, можна і треба користуватися різними перекладами, жоден з них не абсолютизуючи, адже жоден не замінить оригіналу.
