Початок цього розділу дуже похмурий, а його кінець – світлий та радісний. У минулому в Єрусалима не було такої жорстокої облоги, яка описана в перших двох віршах. У них ідеться про події, яких, як скаже будь-який сумлінний історик, не було в минулому, а значить, вони відбудуться в майбутньому.
«Ось день настає для Господа, і серед тебе поділена буде здобич. І зберу всі народи до Єрусалима на бій, і буде здобуте це місто, і пограбовані будуть доми, а жінки побезчещені. І вийде півміста в полон на вигнання, а решта народу не буде погублена з міста» (Зах. 14:1-2). Від сходу, заходу, півночі й півдня на Єрусалим прийдуть війська народів, що ненавидять як народ цей, так і місто Боже, та одне одного.
У самому ж місті юдеї-відступники приймуть антихриста за Месію й зроблять його юдейським царем. Проти нього виступить Ашшур, або цар північний, а також цар південний (це країни, що лежать на південь від Палестини). Вони приведуть свої полчища в Обіцяну землю, щоб востаннє спробувати вбити нечестивого царя. За Ашшуром стоятиме Гог, останній князь Роша, Мешеха й Фувала, тобто, правитель Російської імперії. З ним об’єднаються царі сходу сонця, або Далекого Сходу, чиї війська теж візьмуть участь у поході на Єрусалим.
З іншого боку, звір, імператор відродженої Римської імперії, буде заклятим ворогом усіх цих ворожих держав, і саме на нього опиратиметься антихрист. Він приведе свої численні війська з усіх куточків Південної й Західної Європи, які будуть ненавидіти й вірний залишок Юди та Ассирійський союз.
А Єрусалим виявиться в найжахливішому становищі серед цих країн. Місто не зможе чинити опору й відчує усі жахіття облоги.
Коли ж здаватиметься, що жодна людська або Божественна сила не зможе запобігти повному знищенню міста, тоді з’явиться Господь «і стане на прю із народами цими, як дня боротьби Його, за дня бою» (Зах. 14:3). Він з’явиться перед враженими арміями народів у Своїй славі, «і того дня стануть ноги Його на Оливній горі» (Зах. 14:4), з якої Він піднісся на небеса, здійснивши очищення гріхів.
Коли ноги Його торкнуться святої землі, то великий землетрус розколе гору на дві частини, і вони розійдуться до сходу й заходу, відкривши глибоку долину, через яку залишок Його народу побіжить в Ацал (невідоме нам сьогодні місце). Для вірного залишку це місце буде подібне до Цоару, де він зможе заховатися від гніву Господнього.
Цей розділ, при правильному розміщенні знаків пунктуації, закінчується такими словами: «…І втікати ви будете, як утікали перед землетрусом за днів Уззійї, царя Юдиного» (Зах. 14:5). Тут варто поставити крапку. Про землетрус за днів царювання Уззійї ніде прямо не говориться, однак вважається, що саме про нього говорить Амос (Ам. 1:1). А згадування про нього в розглянутому нами уривку завершує драматичну картину облоги Єрусалима та його спасіння.
Про новий початок написано в останньому реченні вірша Зах. 14:5, з якого починається розповідь про Господа Ісуса в славі разом із Його святими, а також про подальші благословення: «І прийде Господь, Бог мій, і з Ним усі святі». Так розпочнеться славне, давно передвіщене в пророцтвах царство. Ця подія відбудеться не через проповідь Євангелія і не через навернення світу – Тисячолітнє царство настане тільки через особистий прихід Сина Божого. А з Ним прийдуть святі, тобто все воїнство небесне: ангели та викуплені грішники. Апостол Павло ясно говорить, що перед початком Великої скорботи Ізраїлю спасенні усіх часів будуть підхопленні для зустрічі з Господом у повітрі (1Сол. 4:16-17; 1Кор. 15:51-57). Тоді мертві воскреснуть, а живі зміняться, і це відбудеться, «як оком змигнути».
Вони з’являться біля судного престолу, щоб отримати нагороду у відповідності зі служінням Богові на цій землі. Тоді Наречена Церква разом з усіма старозавітними святими, як званими гостями, прийде на шлюбну вечерю Агнця в дім Отця. Після радісної шлюбної церемонії Господь Ісус разом зі Своїми святими зійде на землю, щоб установити Царство й звільнити залишок Ізраїлю та Юди від жорстоких і нечестивих ворогів.
Це відбудеться в день, тільки «Господу знаний», якого ніхто з людей не зможе передбачити. Значення віршів Зах. 14:6-7 багатьох тлумачів заводило в тупик, однак ясно одне: це буде особливий день. На початку цього дня «світла не буде, і буде холод та замерзання», а закінчиться він сяйвом Сонця Правди, коли «на час вечора станеться світло» (Зах. 14:7). У цьому стражденному світі, який так довго перебував у пітьмі, настане безхмарний ранок.
Можливо, у результаті великого землетрусу (див. Зах. 14:4-5) відбудуться описані далі події (Зах. 14:8). Відповідно до сказаного Господом (див. Єз. 47:1-12; Йоіл. 4:18), з Єрусалима потечуть потоки живої води, що розділятимуться на дві частини: одна потече до східного моря, а інша – до західного. Води вказують і на духовні благословення, символізуючи ріку Божого благовоління, свідчення Духа Святого про славу Христову, котра буде, як потік життя й радості для спасенних народів.
У Палестині відбудуться дивні зміни ландшафту. Долини наповняться, а гори понизяться, і вся країна стане великою рівниною від Ґеви на півночі до Ріммона на півдні від Єрусалима. Це святе місто житиме в безпеці, а часи страху відійдуть назавжди, бо «стане Господь за царя над землею всією, – Господь буде один того дня, і одне Ймення Його» (Зах. 14:9-11).
Народи, що не виявили до Єрусалима ніякої милості, піддадуться безжалісному суду. Їхнє тіло зчахне, і вони загинуть від міжусобної ворожнечі. Сатана із самого початку був анархістом, його царство – це царство анархії, в якому немає ні любові, ні жалю (Зах. 14:12-13).
У день сили Господньої Юда стане Його бойовою сокирою й здобуде перемогу над усіма ворогами й збагатиться здобиччю тих, хто хотів пограбувати його. У такий спосіб справедлива відплата прийде для усіх пригноблювачів, і восторжествує справедливість (Зах. 14:14-15).
І тоді, нарешті, настане останнє радісне свято левитського календаря – свято Кучок (Зах. 14:16), яке святкувалося після семиденного зібрання й завершувалося священним посвяченням восьмого дня, який символізував вічність (Лев. 23:33-43). Після посіву й довгоочікуваного врожаю настане час жнив, коли радість і хвала наповнять кожне серце, а на усіх устах будуть пісні подяки.
Але Ізраїль святкуватиме не один. Усі народи, що залишиться в Тисячолітньому царстві, щорічно приходитимуть до Єрусалима, щоб поклонитися Цареві Господу Саваоту й разом із Його народом (частиною якого вони теж будуть) святкувати, як написано, свято Кучок. Таким буде дивовижний кінець після століть, тисячоліть запеклої боротьби й кровопролиття. Тоді вже не буде чути шуму війни, між народами не буде ворожнечі, а на землі настане епоха миру й Божого благовоління до людей.
Якщо, як сказано у віршах Зах. 14:17-19, хтось наважиться не піти в місто Великого Царя на поклоніння Йому, то на нього відразу ж прийде суд. Небеса зачиняться, і через брак дощу земля засохне, щоб усі довідалися, що настав час Божого правління на землі. Якщо на поклоніння не підуть єгиптяни, яким для врожаю потрібний не дощ, а щорічне розлиття Нілу, то на них зійде особливе нещастя: «…буде на них та поразка, якою народи ударить Господь, хто святкувати свято Кучок не прийде».
У наш час багато людей відкидають Бога й при цьому продовжують розкошувати, але в майбутньому благочестя й добробут будуть тісно пов’язані. Коли настане повнота часу, усе буде підпорядковано Христу, й перед Ним схилиться кожне коліно. Тоді вже люди ходитимуть не вірою, як зараз, а видіннями, тому що Бог буде прямо і явно діяти серед людей.
Останні два вірші становлять апогей як цього розділу, так і всієї Книги пророка Захарія. «Буде того дня на кінських дзвінках: Святе Господеві, і будуть горнята в Господньому домі, немов ті кропильниці перед жертовником. І буде усяке горня в Єрусалимі та в Юді святістю для Господа Саваота, і будуть приходити всі, хто жертву приносить, і будуть з них брати й варитимуть в них. І того дня не буде вже більше купця в домі Господа Саваота» (Зах. 14:20-21). Уже не буде різниці між святим та світським, бо люди пізнають, що будь-яка справа тільки тоді чогось вартує, коли робиться для слави Божої. Предмети, призначені для служіння у відбудованому храмі (див. Єз. 40-48), будуть присвячені Господу. Окрім цього Йому буде присвячений і кожен казан, який використовуватиметься господинею «в Єрусалимі та в Юді», і навіть кінська збруя прославлятиме Його.
Про такий спосіб життя вже сьогодні Дух Святий говорить християнам: «Слово Христове нехай пробуває в вас рясно, у всякій премудрості. Навчайте та напоумляйте самих себе! Вдячно співайте у ваших серцях Господеві псалми, гімни, духовні пісні! І все, що тільки робите словом чи ділом, – усе робіть у Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві» (Кол. 3:16-17). І ще написано: «Тож, коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите, – усе на Божу славу робіть» (1Кор. 10:31). Отже, кожен, хто у своєму житті шукає слави Божої, з нетерпінням очікуватиме Тисячолітнього царства. Така людина вже отримала те, що Ізраїль одержить під час правління Господа Ісуса Христа.
Тоді вже не буде вдаваної та нудної праці тільки заради нагороди, бо ханаанеянина в той день на землі вже не буде. Це ім’я відноситься до древнього ворога Ізраїлю, що претендував на його обіцяну спадщину. Крім того, воно означає «торговець», з яким порівнюється Яків (див. Ос. 12:8). Коли Авраам своєю щедрістю розв’язав непорозуміння з Лотом, «ханаанеяни… сиділи тоді в Краю» (Бут. 13:7). Коли у викупленого насіння Авраама вже не буде розлучень та сварок, ханаанеянин назавжди покине землю.
У цьому й полягає надія Ізраїлю – у володінні обіцяної батькам землею під керівництвом Того, про Кого Давид сказав, що Він правитиме в правді й у страху Божому.
Це буде наш дорогоцінний Господь Ісус Христос, і Його свого часу явить блаженний та єдиний, сильний Цар царів і Пан панів. А нам випала краща частка – бути Нареченою цього Правителя. Ми ж очікуємо спадщини не на землі, а на небесах, звідки незабаром «Господь із наказом, при голосі архангела та при Божій сурмі зійде з неба, і перше воскреснуть умерлі в Христі, потім ми, що живемо й зостались, будемо схоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господню на повітрі, і так завсіди будемо з Господом» (1Сол. 4:16-17).
Ці два покликання чітко розділяються в Письмі. Ізраїль є жінкою (дружиною) Яхве, розлученою з Ним зараз через свої гріхи. Але в майбутньому Господь знову прийме її з благодаттю і, у день з’явлення Царства, оселить її на землі Обіцяній. Церква нашого часу – це Наречена Агнця, її шлюб наближається, і вона навіки буде разом зі своїм Визволителем. Померлі до настання Царства старозавітні святі, а також святі часів Великої скорботи, будуть, подібно до Івана Хрестителя, друзями Нареченого, званими на шлюбну вечерю Агнця. Вони радітимуть разом із своїм Господом, а також разом з Яхве, коли Його Дружина на землі повернеться в обійми любові та співчуття. На небесах вони будуть у такому ж становищі, як і народи, що залишилися на землі, які радітимуть разом з Ізраїлем у Тисячолітньому царстві.
Таким чином, на землі та на небесах будуть різні люди й різний стан. Але коли на небі й на землі настане нескінченне панування Ісуса, коли всі вороги будуть переможені, тоді все викуплене творіння радітиме, невтомно віддаючи всю славу й честь Богові й заколеному Агнцю. Амінь.
