У цьому розділі йдеться про те ж саме – про славу, яку Ізраїль давно б мав, якби прийняв Месію. Але через те що Божий народ відкинув Його, у теперішній період церкви ця слава залишається прихованою, допоки Ізраїль одного дня не прийме відкинутого Помазанця Яхве.
Варто звернути увагу, що йдеться не тільки про Юду, а про весь Ізраїль (Зах. 10:6-7). У призначений час залишок усіх племен увійде в благословення й назавжди оселиться на землі своїх батьків. І тоді ніякі вороги не зможуть викоренити цей народ на Обіцяній землі.
Без пізнього дощу (див. Йоіл. 2:23) Палестина перетворюється на пустелю, хоча сьогодні ця проблема частково вирішується за допомогою нагромадження води та іригації. А в природних умовах без раннього й пізнього дощу родючість і добробут неможливі. Тому не дивно, що пророки використовували дощ як символ благословення. У духовному розумінні в Ізраїлі був пізній дощ, після якого настала посуха. Пророк закликає народ просити «від Господа дощу часу весняного пізнього дощу», і Бог виллє щедрі потоки благословення (Зах. 10:1). Поза всяким сумнівом, ідеться про передвіщеного Йоілем Духа Святого, Якого Бог виллє, і це обов’язково відбудеться в останній час. А поки що царює духовний голод. Ідоли не змогли задовольнити Ізраїль, тому він відмовився від них під час перебування в неволі. З тих пір народ схожий на отару без пастуха, в якій кожен іде своєю стежкою, блукаючи в сухій і пустельній землі. Пастирі й керівники народу, «козли», ввели його в оману, тому Господь розгнівався на них і вирішив відвідати Свою отару (тут ідеться тільки про Юду, бо він розіп’яв Господа слави). Але настане день, коли вони знову підкоряться Йому і стануть, як славний кінь Його на війні (Зах. 10:1-3).
З нього, тобто з Юди, вийде наріжний камінь та кілок. Обидва ці образи, на моє переконання, стосуються Христа. Він є наріжним каменем, «бо ж відомо, що Господь наш походить від Юди» (Євр. 7:14). Він також є кілок, на якому Яхве повісить всю славу Отця Його (див. Іс. 22:22-24).
Від Юди вийде лук для війни, з нього вийдуть усі народоправителі. Лук – це, очевидно, Господь, Який прийде в славі Своїй, щоб перемогти всіх ворогів. А коли колишнє панування повернеться до царственого племені, то правителі Юди теж будуть підкорені Йому (Зах. 10:4).
У минулому немічний, зневажений усіма залишок стане, немов герой, який підкоряє своїх ворогів та йде до перемоги на чолі з Левом Юдиним (Зах. 10:5).
Коли всі вороги будуть, нарешті, переможені, Яхве зміцнить дім Юди і спасе дім Йосипа. Він поверне милість на їхню землю, зробить їх одним народом і прийме так, начебто ніколи не відкидав їх (Зах. 10:6). Цей народ перестане бути «не Його народом» (див. Ос. 1:9). Невіруючі Юдеї, які повернулися у свою землю, пройдуть через страждання Великої скорботи, у результаті чого залишок відділиться від маси відступників. А коли Сам Месія з’явиться в славі, десять племен зберуться разом і приєднаються до Юди та Веніямина. Ці племена не брали безпосередньої участі в розп’ятті Божого Сина, тому час випробувань омине їх.
Відродження народу буде не тільки політичним і національним, він не просто повернеться на свою древню батьківщину Палестину. Бог здійснюватиме Свою справу в серцях осліпленого колись народу, і коли завіса невір’я буде знята, ізраїльтяни радітимуть у Господі й звеселяться перед Його лицем. А прообразом цієї події було свято Кучок, що вважалося найрадіснішим святом року (Зах. 10:7). Ізраїльтяни зрадіють своєму викупленню, і, як у дні древні, помножаться й будуть плідні (Зах. 10:8).
Прообразом цього майбутнього спасіння був вихід з Єгипту в давнину (Зах. 10:9-12). Ізраїль збереться з усіх земель, в яких перебуватиме, у землю Обіцяну, за словом Господа про Ізраїль, насіння Боже (Ос. 2:24-25). Переможно пройшовши через море нещасть і річку печалей, вони знайдуть у Своєму Господі силу й перемогу, і в імені Його отримають волю.
Таке незмінне свідчення Письма про майбутню славу нині зневаженого й усіма знехтуваного народу. Його сліпота минеться, очі серця будуть відкриті, й вони в одну мить побачать красу свого розп’ятого й відкинутого Господа.
Таким чином, історія цього народу стане дивовижною ілюстрацією дорогоцінних слів: «Бо й гнів людський Тебе вихваляє, решту ж гніву Ти поясом в’яжеш» (Пс. 76:11). Бог допускає тільки таке зло, яке, зрештою, прославить Його, й нічого більше. Якою розрадою є ці слова для кожного святого, який переживає випробування! Як часто люди сумують і занепадають духом! Але коли здається, що нема ніякої надії, а навколо темрява, вірою людина знає, що Бог, Усемогутній Володар, на престолі, і все знаходиться в Його могутній руці. Він може провести Своїх викуплених через море, силою Своєю висушити ріки й провести Свій народ по суші. А те, що свого часу переживе весь ізраїльський народ, сьогодні у своєму житті може відчути кожне дитя Боже. Останні вірші (Зах. 10:9-12) перегукуються зі словами Ісаї: «А тепер отак каже Господь, що створив тебе, Якове, і тебе вформував, о Ізраїлю: “Не бійся, бо Я тебе викупив, Я покликав ім’я твоє, Мій ти! Коли переходитимеш через води, Я буду з тобою, а через річки – не затоплять тебе, коли будеш огонь переходити, – не попечешся, і не буде палити тебе його полум’я. Бо Я – Господь, Бог твій, Святий Ізраїлів, твій Спаситель! Дав Я на викуп за тебе Єгипта, Етіопію й Севу замість тебе. Через те, що ти став дорогий в Моїх очах, шанований став, й Я тебе покохав, то людей замість тебе віддам, а народи – за душу твою. Не бійся, бо Я ж із тобою! Зо сходу згромаджу насіння твоє, і з заходу тебе позбираю. Скажу півночі: «Дай», а до півдня: «Не стримуй!» Поприводь ти синів моїх здалека, а дочки мої – від окраїн землі, і кожного, хто тільки зветься Іменням Моїм, і кого Я на славу Свою був створив, кого вформував та кого Я вчинив”» (Іс. 43:1-7).
Яке людське слово може порівнятися з цим проголошенням незмінного задуму Божого стосовно Його народу на землі! І за допомогою яких тлумачень це місце Письма можна віднести до сучасного періоду благодаті для язичників? Такі спроби – це гордість і звеличування, проти яких застерігає апостол Павло (див. Рим. 11) і через які так звані духовні тлумачі застосовують подібні місця Письма до Церкви, забуваючи про її небесне покликання й відкидаючи земну надію Ізраїлю.
Тільки навчившись правильно розуміти слово істини, помазана людина бачить, як усе стає на свої місця. Тоді буде очевидно, що труднощі й невідповідності існують не в досконалому Слові Божому, а в розумі людей, які помиляються, дотримуючись традицій, і найчастіше вважають, що вони не мають потреби в жодних порадах. Істина пізнається серцем, і якщо воно відкрите, то Дух правди просто відкриває правдивий зміст Слова Господнього.
