Ми вже зазначали, що Книга пророка Захарія складається з двох частин. Друга частина містить вісім останніх розділів (Зах. 7-14), а в процесі нашого вивчення ми з’ясували, що розділи 7 та 8 стоять виокремлено. У розділах 9-11 розповідається про прихід Месії та про те, як Юда відкинув Його. А в розділах 12-14 ідеться про Його Другий прихід й прийняття Його залишком, який покається.
Коли Христос прийшов із благодаттю, народ відкинув Його, бо задовго до цього морально впав. Те, що сталося на хресті, було кульмінацією занепаду, який розпочався в дні мандрування пустелею. Саме тому ізраїльтян супроводжували нещастя й полон. А коли народ каявся й навертався до Бога, то завжди знаходив мирний плід праведності. Саме до цього пророк закликає народ у розділах 7 та 8. Захарій закликає народ приготувати серця до приходу Спасителя Царя. Але розділ 11 закінчується пророцтвом про продаж правдивого Пастиря за тридцять срібняків і про прийняття лжепастиря, антихриста.
У віршах Зах. 9:1-8 ідеться про руйнування Сирії в «землі Хадрах» разом з ворогами Ізраїлю, що жили на кордоні з Палестиною, саме напередодні розширення обітованого царства. У цих віршах є, очевидно, подвійний зміст. З одного боку, вони вказують на падіння царств у минулому перед першим приходом Господа (якби Його прийняли як Помазанця Яхве, то цей прихід був би й останнім), а з іншого боку – на майбутнє падіння царств, які в часи перемоги Царя царів житимуть на цих землях. Того дня Господь розташує стан біля дому Свого, і стане захисною вогняною стіною. Усі вороги ізраїльтян загинуть, так що «вже не перейде гнобитель повз них» (Зах. 9:8).
Усі міста, згадані в цьому місці Письма, були зруйновані армією Олександра Македонського, що й стало виконанням цього пророцтва. Дамаск, Гамат, Тир і Сидон були филистимськими фортецями, але всі вони були поневолені або назавжди зруйновані. Юда та Єрусалим збереглися, і грецькі армії стали не завойовниками, а захисниками насіння Авраамового. Храм і місто збереглися, щоб у них могло відбутися все сказане пророками про прихід Праведника, Якому належало в них постраждати.
Отже, у вірші Зах. 9:9 записані слова, які, відповідно до текстів Мт. 21:4-5 та Ів. 12:14-15, здійснилися під час входу Господа Ісуса Христа в Єрусалим під вітальні вигуки народу й учнів: «Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалима! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці». Він прийшов як Князь миру, проте лише для того, щоб Його відкинули й принизили. А вдруге Він прийде як Цар-Воїн на білому коні й вчинить суд (Об. 19).
У віршах Зах. 9:9-10 описується період Тисячолітнього благословення, бо цілком очевидно, що написане в останній частині цього розділу ще не здійснилося. Цар прийшов, але Його відкинули. Його хрест став символом спасіння всіх віруючих у Нього, а Сам Він засів на небесному престолі Отця. Господь ще не сидів на престолі Давидовому, але це обов’язково відбудеться, коли Він з’явиться з небес із силою і славою великою. Тоді всі вороги Єрусалима будуть знищені, а «народам Він мир сповістить, а Його панування – від моря до моря, і від Ріки аж до кінців землі» (Зах. 9:10). Усе це здійсниться тільки після Його другого приходу, бо без Христа не може бути Тисячолітнього царства.
Після Свого славного з’явлення Він звільнить з безводного рову полонених Юди, запечатаних кров’ю Його смерті завіту. Господь явить спасіння в’язням надії, які знайдуть у Ньому захист від своїх ворогів. Він подвійно воздасть Ізраїлю за його беззаконня (Іс. 40:2; 61:7), але після цього Юда стане в Його руці, як міцний лук, а Єфрем – як стріла, схожа на блискавку. Перед ними схиляться народи, визнавши велич Бога Якового (Зах. 9:11-13).
Частина цього пророцтва теж має подвійне значення. Вірші Зах. 9:13-16 мають стосунок, зважаючи на все, до макавейського повстання проти Антіоха Епіфана, що був прообразом антихриста останніх днів. У ті дні Яхве підняв синів Сіону проти синів Греції, зробивши військо Юди «мечем лицарства». Однак написане в цих віршах повністю виконається в дні Великої скорботи, коли «Господь з’явиться над ними, і стріла Його вийде, як блискавка» (Зах. 9:14), коли Він засурмить і стане на захист тих, хто в скорботі всім своїм серцем навернеться до Нього.
«І спасе їх Господь, їхній Бог, того дня, Свій народ» (Зах. 9:16). Яким славним буде цей день для народу, якого так довго ненавиділи й гнобили! Ті, кого багато хто вважав покидьками землі, засяють, наче коштовне каміння в короні Розп’ятого, вигукуючи: «Благословен, хто гряде у Господнє Ім’я!» (див. Пс. 118:26). Він більше не буде тим, у кого не було «ні принади, ні пишноти, та краси не було, щоб Його пожадати» (див. Іс. 53:2). Навпаки, з подивом дивлячись на Його голову, що була колись увінчана терновим вінком, згадуючи, як Він був знівечений до невпізнанності, вони вигукнуть: «Добро Його буде, і що за краса Його!» Тоді Він годуватиме їх щедрою рукою й благословлятиме так, що «збіжжя поможе рости юнакам, а дівчатам – вино молоде» (Зах. 9:17). Того великого дня, що наближається, запанує нескінченна радість свята, і над усіма буде майоріти прапор любові.
