У цьому розділі яскраво розкривається цінність пророцтв про майбутні події. Бог через Свого служителя відкриває завісу, щоб Його народ дізнався про прийдешню славу, усвідомив свою надію й відповідним чином жив уже тепер.
Напевно, було б краще, якби між попереднім розділом та тим, який ми зараз розглядаємо, не було розриву, бо обидва вони є відповіддю Яхве на питання про дотримання постів п’ятого місяця.
У перших віршах (Зах. 8:1-8) ми бачимо вражаючий опис Тисячолітнього царства, коли Господь буде «пробувати в середині Єрусалима, і буде зватися Єрусалим Містом Правди, а гора Господа Саваота – горою святою». Через ідолопоклонство народу Господь «заздрить за Сіоном великою заздрістю» й у великому гніві віддав Юду в руки його ворогів, щоб той у чужій країні усвідомив марноту поклоніння зображенням і приношення жертв демонам, що ховалися за ними (Зах. 8:2). Вавилонський полон на якийсь час зцілив ізраїльтян від ідолопоклонства, однак, за словами Господа нашого Ісуса, вони були схожі на виметений і прибраний будинок, в який нечистий дух, повернувшись, приводить із собою сім інших, найлютіших духів (див. Мт. 12:44-45). Це відбудеться, коли вони впадуть у небачене раніше ідолопоклонство, а у святилище прийде гидота спустошення.
Про це все уривок, який ми розглядаємо, нічого не говорить, бо його головна мета – показати дію Провидіння Божого, а не падіння народу. Абсолютно очевидно, що після повернення з Вавилона з Єрусалимом і горою Сіон не відбулося нічого з описаного в тексті Зах. 8:3. Однак кінець вірша нерозривно пов’язаний із початком: «…вернуся Я до Сіону, і буду пробувати в середині Єрусалима». У цьому уривку замовчуються всі наступні гріхи ізраїльтян, включаючи й відкидання Самого Месії і подальше розпорошення. Але майбутня слава Єрусалима безпосередньо пов’язана із залишком, що повернеться в Обіцяну землю того часу. Усі ці слова виконаються, тільки коли Господь явиться в силі. Тоді діди та баби житимуть у відродженому місті, а «міські майдани будуть переповнені хлопцями та дівчатами, що будуть бавитися на майданах його» (Зах. 8:4-5). Сьогодні ходити вулицями Єрусалима небезпечно, але тоді діти бавитимуться на них у цілковитій безпеці. Прекрасно й чудово бачити, як вічний Бог звертає увагу навіть на ігри малих дітей. На вірш Зах. 8:5 варто звернути увагу батьків, схильних до більш ніж пуританської строгості, бо мені здається, що часто хлопчиків і дівчаток змушують думати, що їхні ігри, якщо й не являються гріховними, то, принаймні, марні та некорисні.
Виконання всього описаного тут для немічної людини здається великим і дивним, але для Того, Хто творить світи й управляє рухами найменших істот, це – дрібниці. Його всемогутня рука виконає все, що вимовили Його уста. Наступні слова вказують на те, що Він говорить тут про майбутнє повернення з розсіяння між народами: «Ото Я спасу Свій народ із східнього краю та з краю заходу сонця. І спроваджу Я їх, і вони будуть пробувати в середині Єрусалима, і стануть народом Моїм, а Я стану їм Богом у правді та в праведності» (Зах. 8:7-8). Про це свідчать усі пророки. Відродження після повернення з Вавилона було тимчасовим, щоб здійснилося все написане про Месію, а ті, хто Його відкинув, були розпорошені по усіх кінцях землі. Але визначеного Богом часу вони повернуться з цього розпорошення і зберуться на землі, яка все ще залишається обіцяною та в якій виконаються всі пророцтва пророків.
У вірші Зах. 8:9 говориться про практичне застосування вищевикладених істин. Якщо в майбутньому нас очікує слава, то нам варто зміцнити руки, бо яка зневіра може бути в тих, хто має частку з Христом? Тому пророк закликає народ працювати з надією на щедру нагороду, адже Бог піклувався про їхній добробут. Коли до народу вперше звернувся Огій, існувала загроза голоду, і народ був зневірений і розчарований. Але коли ізраїльтяни з радістю й бажанням взялися за будівництво Божого дому, то Господь проголосив: «…від цього дня Я поблагословлю їх» (Ог. 1:9-11; 2:18-19). Він спостерігав за Своїм народом, і коли ізраїльтяни зрозуміли, що є найважливішим, і почали шукати Його слави, Він поблагословив їх (Зах. 8:10-12).
При цьому очевидно, що Бог говорить про благословення не тільки тих, хто повернувся в ті дні, тобто невеликого залишку, але й про благословення народу в Тисячолітньому царстві. Тому Господь проголошує, що Ізраїль, який колись був проклятий серед народів, спасеться й буде благословенням, як Бог і обіцяв Авраамові. Але ці пророцтва донині так і не здійснилися ані в житті малого залишку того часу, ані в житті їхніх нащадків, до яких звертався Захарій. Бо ми знаємо, що менш аніж через шістсот років Дух Святий сказав, що ім’я Боже через них зневажається в язичників (Рим. 2:24). Нічого не змінилося й донині. Але Слово Боже залишається незмінним, тому всі обітниці виконаються в майбутньому (Зах. 8:13).
Господь не радіє покаранню Свого народу, але батьки ізраїльтян збуджували Його гнів. Тому тепер нащадкам потрібно зважити на свої шляхи й прислухатися до Його голосу, щоб мати благословення: «Оце речі, які будете робити: говоріть правду один одному, правду та суд миру судіть у ваших брамах. І не думайте зла в своїм серці один проти одного, і не любіть неправдивої присяги, бо це все оте, що зненавидив Я, промовляє Господь» (Зах. 8:16-17).
Практичний прояв святості й щира моральність залишаються однаково важливими в усі історичні епохи. Тому сучасні християни цілком можуть узяти з цих віршів урок й зрозуміти, що є огидним в очах Божих. Він радіє, коли чиниться правдивий і справедливий суд, а злі підозри (які за всіх часів є найпоширенішим джерелом проблем) і неправдиві клятви ненавидить. Тож нехай нам буде дарована благодать, щоб ми приліплювалися до першого й віддалялися від другого!
Далі (Зах. 8:18-19) знову піднімається питання про пости (див. Зах. 7:3). Ми вже говорили про піст п’ятого й сьомого місяців; піст четвертого місяця був присвячений пам’яті падіння Єрусалима, а десятого – пам’яті початку його облоги. Якщо відроджений залишок бажав виконувати волю Божу і щиро засудив своє минуле, то ці пости мали перетворитися на радісні свята. Бог говорить їм: «…але правду та мир кохайте!» (Зах. 8:19). Зверніть увагу, що спочатку говориться про правду, а потім – про мир. Про це ж ідеться в тексті 2Тим. 2:22 – у день спокус віруючі мають насамперед шукати правди, а віра, любов і мир додадуться їм.
Розділ закінчується описом духовного благоденства, яке настане за днів царювання Месії. Коли Ізраїль відродиться, вже не буде труднощів, народ урочисто та щиро збиратиметься перед Господом, а не тільки лише для виконання формальних обрядів. Тоді кожне місто заохочуватиме інших «до любові й до добрих учинків» (див. Євр. 10:24), говорячи один одному: «Ходімо, ходімо вблагати Господа, шукати Господа Саваота! Піду також я» (Зах. 8:20-21). Вони з радістю служитимуть Богові, й у цьому здійсняться слова Псалма 122. Відроджений залишок вигукуватиме з радістю: «Я радів, як казали мені: “Ходімо до дому Господнього!”».
Так відбувається завжди, коли перед нашими душами постає Сам Христос. Зібрання дітей Божих тоді стають передчуттям небесних благ, коли Він з любов’ю приходить до Свого народу. Вже не буває сухих, мертвих зібрань, бо Господь наповнює кожне серце неземною радістю. Якщо стосунки з Богом правильні, тоді в душі не припиняється свята радість і прагнення бути з Ним. Але коли гріх безперешкодно робить свою темну справу, Дух Святий засмучується, Христос приховує Своє лице, і те, що раніше приносило радість, стає виснаженням тіла.
Коли святі Божі радіють у Христі, то залучають інших до себе й до Нього. Тому, коли Ізраїль збереться довкола Нього, житиме в Його тіні й радітиме в Його любові, то народи, які не загинуть від удару Каменя, що впаде з неба, радітимуть: «І поприходять численні народи та сильні люди шукати Господа Саваота в Єрусалимі, і благати Господа» (Зах. 8:22). На юдеїв, яких так довго зневажали й ненавиділи, дивитимуться як на посланців Господніх, десятеро людей зі всіх народів візьмуться за одного юдея і скажуть: «Ходімо з вами, бо ми чули: Бог з вами!» (Зах. 8:23).
Якщо залишатися чесним, то ніяк неможливо застосувати ці слова до якогось минулого або теперішнього пробудження. Вони стосуються тільки того часу, коли Єрусалим стане духовним центром усієї землі, коли ім’я «юдей» із ганебного перетвориться на почесне, адже воно означає «син хвали»[1], який радісно прославляє Господа на викупленій землі. Тоді всі народи дійсно пізнають, що «спасіння від юдеїв».
У цих словах є й духовний зміст. Коли народ Божий має радісне спілкування зі своїм Господом і Спасителем, він завжди залучатиме до Нього неспасенних людей, які шукатимуть Його учнів і говоритимуть: «Ми хочемо побачити Ісуса» (див. Ів. 12:21).
[1] Юдей – це скорочення від слова «Юда» (тобто «хвала»). Зверніть увагу, як апостол Павло трактує це ім’я (Рим. 2:28-29).
