У другій частині Захарій пророкує через майже два роки після подій, про які ми говорили вище. За цей час був виданий царський указ про завершення будівництва храму, і роботи йшли досить інтенсивно (див. Езд. 5). Почали відроджуватися древні свята й пости, тому до Захарія, до священиків і пророків прийшли юдеї, щоб розпитати про те, як їх потрібно дотримуватися. Їхні халдейські імена вказують на те, що вони були народженні в полоні. Сар’ецера й Реґем-Мелеха і їхні супутники прийшли від імені народу, щоб «Господа вблагати, щоб сказати священикам, які в домі Господа Саваота, та пророкам, говорячи: “Чи я маю плакати п’ятого місяця та постити, як я робив це багато років?”» (Зах. 7:2-3).
Схоже, це було цілком доречне запитання, тому що Боже Слово нічого не говорило про піст четвертого, сьомого й десятого місяця (Зах. 8:19), а залишок, який повернувся, вчився пізнавати волю Божу з Писань.
Під час вавилонського полону ізраїльтяни дотримувалися чотирьох вищезгаданих постів на згадку про різні події своєї сумної історії. Усі ці події тим або іншим чином були пов’язані з покаранням за гріхи. При цьому немає сумніву, що впокорювалися перед Богом вони щиро.
Проблема полягала в тому, що дуже швидко замість щирого смирення перед Господом ці пости перетворилися на формальні ритуали. Десятого дня п’ятого місяця Невузар’адан спалив Єрусалим разом із храмом, і щороку юдеї постили й плакали, просячи в Господа милості й відновлення храму та міста.
Звичайно, коли тепер вони перебували серед руїн Єрусалима, на їхні молитви, зважаючи на все, прийшла відповідь. Храм був майже відновлений, і тому постало запитання про доцільність продовження встановленого ними посту п’ятого місяця.
Господь Саваот відповів їм через Захарія. Але про піст Він не сказав нічого, тобто не схвалив, але й не заборонив його. Сам по собі цей піст не був підтверджений Письмом, але, з іншого боку, він відповідав загальному духу Слова. Ця практика не суперечила Письму, але й не була заповідана в ньому. І якщо народ цього дня або будь-якого іншого збирався перед Богом із щирим самоосудом і впокореним духом, то це було до вподоби Господу. Але якби вони просто формально дотримувалися посту, який не заповідав їм Господь, то це було б марне виснаження тіла, яке неугодне Господу. Тому Захарій говорить про важливість бачити речі такими, які вони є. Для чого, і з яким станом серця й душі вони дотримувалися постів у минулому? Згадуючи в полоні про спалення храму п’ятого місяця (2Цар. 25:8; Єр. 52:12) і про смерть вірного Ґедалії сьомого місяця (2Цар. 25:25; Єр. 41:1-2)[1], чи постилися вони перед Господом?
З іншого боку, чи шукали вони слави Божої, дотримуючись установлених Ним свят? Чи вони просто збиралися для спілкування, щоб пити та їсти разом, не думаючи про те, щоб прославити Того, про Чию силу й благодать вони мали згадувати? (Зах. 7:6-7).
Звичайно, якщо все колишнє було несправжнім і порожнім, то перед таким свідченням Божественної сили й благодаті вони звернулися до Бога усім своїм серцем. Народ пригадав слова, якими Господь звертався до нього через пророків, що свідчили їхнім батькам до руйнування Єрусалима в дні миру й благополуччя (Зах. 7:7).
Це все, що відповів Бог. Їм самим потрібно було вирішити, чи продовжувати постити, чи ні. Усе це надто важливо для нас, хто живе в схожі дні. Нам варто зрозуміти, що просте дотримання формальностей не до вподоби Богові – Йому важливо бачити щире навернення до Себе. А коли воно є, зібрання народу Господнього тішать Його. І навіть якщо християни дотримуються якихось установ, які не заповідані Письмом, то Бог приймає їх, якщо тільки вони виходять із щирого самоосуду й не суперечать написаному Слову. Часто люди говорять: «Де в Письмі говориться про читання Біблії або зібрання, на яких молодь наставляють по Біблії та приводять до Христа?». Не варто звертати уваги на такі закиди. Нехай краще вчитель недільної школи запитає себе: «Для чого я працюю з дітьми? Чи не займаюся я простим, формальним, виснаженням тіла? Чи не перетворилася моя праця на виконання закону, і я виконую його лише тому, що так потрібно? Чи я прагну прославити Господа Ісуса Христа? Чи є в мене бажання розповісти про Нього дітям у молодих роках, коли їхні серця ще податливі й не озлоблені звабою гріха?» Якщо в мене правильні мотиви, не потрібно ставити зайвих запитань, а просто з радістю продовжувати служіння від усього серця, як для Господа.
Цей самий принцип можна застосувати й до занять з вивчення Слова для віруючих. У Письмі ніде не написано, що такі заняття потрібно проводити регулярно. Але воно дає нам досить підстав думати, що якщо на такі заняття збираються щирі і відданні святі, які шукають дорогоцінних істин Божих і бажають відповідно до них змінювати своє життя, то вони стають дійсно угодними Богові. В іншому випадку такі зібрання стають справою тіла – нехай релігійного, але все ж тіла.
Усе вищесказане можна повністю застосувати до зібрань, які описані в розділі 14 Першого послання до Коринтян, і до зібрань для ламання хліба (див. 1Кор. 11; Дії 20:7). Людина може сидіти за Вечерею Господньою, біля хліба й вина, що символізують Його тіло й пролиту за нас кров, і при цьому зовсім не брати участі у Вечері Господній. Так буває, коли наші думки заповнені марнотою, а не думками про Христа. Людина може піти з причастя самозадоволеною, бо не зневажила заповіддю Господньою, і вважати себе кращою за інших християн, хоча насправді вона нічого не зробила для Бога. Бо якщо «їсти» й «пити» не щиро й із самоосудом, то участь у Вечері перетворюється на порожній, огидний для Бога обряд. Щоб, збираючись разом, святі були щирими перед Ним, вони мають праведно поводитися в повсякденному житті. Отож, Захарій знову говорить слово Господнє: «Судіть суд по правді, і чиніть один одному милосердя та милість. А вдови й сироти, чужинця та вбогого не гнобіть, і не думайте зла один одному в серці своєму!» (Зах. 7:9-10). Це дуже серйозні слова! І про них Божому народу всіх часів варто згадувати якнайчастіше.
Господь сказав: «Горе законодавцям несправедливим, та писарям, які пишуть на лихо» (Іс. 10:1). Але як часто церковні керівники брали участь у прийнятті відверто гріховних і жорстоких рішень! Скільки злочинів було скоєно під прикриттям імені Господнього і Його істини! Як багато виявиться людей, що претендували на особливі відносини з Богом, які будуть суворо покарані біля судного престолу Христового. Коли, нарешті, святі зрозуміють, що все нечисте не від Бога, що всяка неправда є гріх, що Праведний не може схвалювати нічого гріховного! Ніщо, що суперечить милості й співчуттю Христовому, не може виходити від Бога.
Євреї забули про все це, «і серце своє зробили кременем» (Зах. 7:12). Бог посилав пророків для напоумлення народу, але він не послухався їх, чим викликав гнів Божий. Будучи байдужим до криків стражденних, вони озлобили свої серця і зробили черствими до смутку нужденних, тому Бог дав їм самим пізнати, що таке смуток та нужда. Коли народ відчайдушно кликав до Бога, Він не почув його, бо той свого часу не прислухався до Його вмовлянь і застережень. Тому Бог розвіяв їх по усіх народах (Зах. 7:11-14). Чи візьмуть діти урок із сумного досвіду своїх батьків, чи вони теж терпітимуть переслідування через байдужість до слів Святого та Праведного?
Це саме запитання можна поставити й сучасним християнам. Тому нехай дасть нам Бог благодаті, щоб ми засвоїли уроки з помилок минулого й жили смиренно і благочестиво, по правді, аж до Приходу Господа Ісуса!
[1] Я думаю, що багато тлумачів помиляються, вважаючи піст «сьомого місяця» менш важливим постом, який був на згадку про смерть Ґедалії, бо насправді він стосувався великого посту в день очищення. У такому випадку пророк показує, що незалежно від того, чи заповідане якесь свято в Божому Слові чи було встановлене через благоговіння перед Богом, воно буде до вподоби Богові, лише якщо дотримується щиро. Але оскільки самі юдеї погоджуються з традиційним тлумаченням, я залишив його як є.
