Цим розділом закінчується перша частина пророцтв; а він сам складається з двох частин. У перших восьми віршах записане останнє видіння Захарія, а далі (Зах. 6:9-15) образно описується славний фінал усіх пророцтв – покладання корони на голову священика Ісуса, що символізує Господа нашого Ісуса Христа, коли Він з’явиться Ізраїлю як «священик навіки за чином Мелхиседековим» (Пс. 110:4), будучи одночасно царем і священиком.
Це втішне видіння досить просте й не потребує докладних пояснень. Захарій побачив чотири колісниці з червоними, чорними, білими та пасастими кіньми. А про вершників не сказано ні слова. Схоже, що коні направлялися невидимою рукою, і це стане очевидним у подальшому.
Колісниці й коні виходили з ущелини між двома мідними горами. Пророк запитує про значення цих образів, і ангел відповідає йому: «Це чотири небесні вітри, що виходять після стояння перед Господом усієї землі. У котрім коні чорні, ті виходять до північного краю, а ті білі вийшли за ними, а ті пасасті вийшли до південного краю, а ті сильні[1] вийшли й шукали ходи, щоб перейти по землі. І він сказав: «Ідіть, ходіть по землі!» І ходили вони по землі».
Вони відразу ж взялися за свою справу, а ангел, звернувшись до Захарія, сказав: «Побач, ті, що вийшли до північного краю, заспокоїли духа мого в північному краї» (Зах. 6:1-8).
Цілком імовірно, що це видіння описує те, як Бог управляє руйнівними силами для покарання народів, що заслуговують на Його гнів. Цими словами Він заспокоює серця залишку й показує, що Бог Ізраїлю – це Господь усієї землі, бо все підпорядковано Його силі. Належного часу і так, як Йому завгодно, Він пошле колісниці проти народів, які переслідували й пригноблювали Його народ. Мідні гори – це символ сили й праведного суду, й колісниці виходять із ущелини між цими горами.
Для невіруючої людини сили, які Бог використовує, можуть здатися схожими на неприборканих коней. Але муж віри, хоча й не завжди бачить Руку, яка тримає вуздечку, знає, що Бог у Своїй мудрості всім керує справедливо.
Пророчі видіння Захарія в той час стосувалися Вавилонського царства на півночі і Єгипту – на півдні. Бог зберігав Свою малу черідку між цими двома державами, стримуючи кожну спробу знищити її до з’явлення Месії. Але, на жаль, коли Він прийшов, вони не впізнали Його! Тому вони втратили свою рідну землю й були розпорошені між язичниками. В останні дні вони опиняться в іще скрутнішому становищі, і це видіння стане для них розрадою й підтримкою, бо нагадає про те, що всі, хто шукає їхньої загибелі, підкорені Його владі (див. Об. 7:1-3, де описується, як чотири ангели, або духи загибелі, очікують, поки не буде запечатаний залишок, збережений для Царства, яке наближатиметься).
Таким чином, щоб зрозуміти пророчий і духовний зміст цих видінь, нам довелося розглянути апокаліпсис Захарія. Ці пророцтва прекрасно узгоджуються з Книгою Об’явлення, пророцтвом Даниїла, а також тим, як Божі дороги описуються в Книзі пророка Осії.
А тепер ми розглянемо дії самого пророка, які символізують день коронації Ісуса, Якого одного разу відкинули, щоб Він став Царем і Священиком над усією землею.
Захарій отримує веління зібрати в тих, що повернулися з полону, дарунки срібла й золота, і зробити з них корону. Потім він мав покласти корону на голову Ісуса, Єгосадакового сина, великого священика. Але при цьому він вимовляє слова, що вказують на когось більшого, аніж Ісус: «Оце муж, Пагонець ім’я йому, і зо свого місця виросте він, і збудує храма Господнього. І він збудує храма Господнього, і він буде носити величність, і сяде, і буде панувати на троні своєму, і він стане священиком на троні своєму, і рада миру буде поміж ними обома» (Зах. 6:12-13).
Крім того, він поклав корони на голови співслужителів Ісуса, що символізували відроджений Ізраїль, який стане царством священиків. Це було зроблено «на пам’ятку в храмі Господньому» (Зах. 6:14). Після цього було сказано: «І далекі прийдуть, і побудують у храмі Господньому, і ви пізнаєте, що Господь Саваот послав мене до вас. І це станеться, якщо ви конче будете слухати голосу Господа, вашого Бога!» (Зах. 6:15).
Ті, до кого тоді звертався Захарій, не послухалися голосу Яхве і тому втратили обіцяні благословення. Але в майбутньому залишок буде відроджений і покірний, у серцях і в думках якого буде записаний закон Божий, і який радітиме Його заповідями. Того дня прославиться Парость Господня на всій землі, і на голову Того, Хто був колись увінчаний терновим вінком, буде покладена славна корона. Коли Пилат вивів Його, повторивши слова пророка, сам цього не знаючи: «Оце, Чоловік!» (Ів. 19:5), час зодягнутися в царську славу ще не настав. Але коли Бог знову введе Свого Однородженого в світ, то весь усесвіт, люди й ангели, віддадуть Йому славу й честь. Тоді здійсниться обітниця із Псалма 110, і розпочнеться Його священство над Ізраїлем і землею за чином Мелхиседековим.
Слова «і побудують у храмі Господньому» (див. Зах. 6:15) разом із пророцтвом показують, що йдеться про храм величніший, аніж храм Зоровавеля. Цей величний храм докладно, разом із прибудовами, описується в останньому розділі Книги пророка Єзекіїля. Він буде побудований, коли прийде довгоочікуваний Цар і Священик.
«…І рада миру буде поміж ними обома» (Зах. 6:13). Це значить, що новий завіт буде укладений не між Богом і людиною, а на підставі «ради миру» між Господом Саваотом і Паростю. Коли Він, Муж Божий, помер на хресті, питання гріха було остаточно вирішене, і, «примиривши кров’ю хреста Його, через Нього», Бог примиряє через Нього все земне та небесне (Кол. 1:20).
Так, у дусі, ми перенеслися від днів першого відродження Юди до днів остаточного благословення на Обіцяній землі. Тоді «Він буде миром» (див. Мих. 5:4), а Його з’явлення «свого часу покаже блаженний і єдиний міцний, Цар над царями та Пан над панами» (1 Тим. 6:15).
Це – кінцева мета пророцтв, і нею закінчується перша частина Книги пророка Захарія.
[1] У деяких перекладах замість «сильні» вжито слово «руді», або «гніді». – Прим. ред.
