У попередніх розділах описані прекрасні картини слави. Однак через те що Ізраїль відкинув Джерело цієї слави, тепер вона залишається прихованою. Тому далі йтиметься про відкидання Доброго Пастиря й прийняття замість Нього антипастиря, який шукає тільки своєї слави, і його не турбує загибель і розпорошення Господньої отари.
Перші два вірші тривожно попереджають про нещастя, яке наближається: «Ліване, відкрий свої двері, – і огонь пожере з твоїх кедрів! Голоси, кипарисе, бо кедр он упав, пограбовані пишні! Голосіте, башанські дуби, бо ліс неприступний звалився!» (Зах. 11:1-2). Ці слова звучать тривожним попередженням про гнів, який має впасти на землю й на народ через трагедію, що сталася на хресті. У Письмі вогонь символізує Божу святість, яка проявляється в суді проти всього, що суперечить їй.
Гнів Божий палав проти Юди протягом багатьох століть після того, як юдеї сказали про Господа Ісуса: «На нас Його кров і на наших дітей!» (Мт. 27:25). Як Пастир, Він прийшов із благодаттю, щоб зібрати й нагодувати бідних зі Своєї отари. Але, хоча Він прийшов до Своїх, Свої Його не прийняли, і через це на народ прийшло спустошення і розсіяння. Пастирі ридали, бо самі повстали проти Того, Чия любов була як жезл та посох у час недолі. Слава Лівану та краса Йордану були спустошені, і ніщо вже більше не стримувало пустельних левів, що шукають собі здобич у приреченій на заклання отарі (Зах. 11:3).
Бог закликає Захарія виконати обов’язки пастиря й годувати отару, яку, ті, хто купив її, вбивають безкарно. У пастирів не було милосердя, і тому вівці були приречені на смерть. Але серед них буде залишок, названий тут отарою, «яка на заріз» (Зах. 11:4-7).
Послухавшись даного йому повеління, пророк узяв два киї і став пасти овець. Один кий був названий милістю, а інший – згодою, або єдністю. Ці киї символізують пасторську турботу, яку Ізраїлю ще належить пізнати. Він пізнає її, коли над ним засяє краса Господня, і він, як єдиний народ, житиме на обіцяній Авраамові землі. І тоді Ізраїль з радістю заспіває: «Господь – то мій Пастир, тому в недостатку не буду, – на пасовиськах зелених оселить мене, на тихую воду мене запровадить!» (Пс. 23:1-2).
Усе це вже тепер міг мати Ізраїль, якби в нього були вуха, щоб чути, і серце, щоб розуміти, коли Той, Який говорив так, як людина ще ніколи не говорила, закликав: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, – і Я вас заспокою!» (Мт. 11:28). Але вони були глухі до цих слів любові, а серця їхні озлобилися. Тому їм доведеться пізнати всю гіркоту відділення від Того, Хто може відповісти на всі духовні та матеріальні потреби народу. Тому Захарій (у видінні), вбиває найманих пастирів, яким він був ненависний, а вони – йому, через аморальну поведінку[1]. За один місяць було засуджено трьох пастирів. Однак вівці не побачили його ніжної турботи, і тому він залишає і їх, прирікаючи на спустошення й загибель, які мали прийти як від зовнішніх ворогів, так і через міжусобиці (Зах. 11:7-9).
Пророк переломлює кий благовоління, який символізує завіт Яхве, що втратив силу через гріхи народу. При цьому знову йдеться про немічний залишок, тому що Бог завжди зберігає вибраних через благодать: «…і пізнали покупці отари, які на Мене вважають, що це слово Господнє» (Зах. 11:10-11).
Після цього, звертаючись немовби від імені Месії, пророк пише: «Якщо добре це в ваших очах, дайте платню Мою, а як ні, перестаньте!». Однак їм не довелося роздумувати, бо ще до того, як пророк вимовив ці слова, вони вирішили відкинути Його. Вони відразу відважили «тридцять срібняків» (Зах. 11:12) – саме ту суму, за яку Юда згодом продав правдивого Пастиря Ізраїлю.
Зверніть увагу, що так був оцінений не тільки пророк. Сам Яхве говорить: «Кинь її ганчареві, ту славну ціну, що вони оцінили Мене!» (Зах. 11:13). Іронія цих слів стає очевидною, якщо порівняти це місце Письма з текстом Вих. 21:32. Тридцять срібняків – це ціна, яку за законом потрібно було заплатити за вбитого волом раба або рабиню. Так оцінила людина Того, Хто був рабом від юності Своєї (див. Зах. 13:5-6).
Гроші були кинуті в церковне сховище в домі Господньому, після чого пророк переломив інший кий – «згода, єдність», котрий став символом поділу між Юдою та Ізраїлем (Зах. 11:13-14).
Усе це, як ми знаємо, до найменших подробиць виконалося в житті Господа Ісуса. Він був проданий за тридцять срібняків, а зрадник кинув їх у дім Господній. Несвідомі того, що вони виконують букву Слова, змісту якого вони не знали, первосвященики віддали ці гроші гончарю за землю для поховання мандрівників. Таким полем гончаря, Акелдамою гніву, і стала відтоді вся Палестина.
Однак перш ніж юдеї відкинули Господа, Він сказав їм: «Я прийшов у Ймення Свого Отця, та Мене не приймаєте ви. Коли ж прийде інший у ймення своє, того приймете ви» (Ів. 5:43). Він, поза всяким сумнівом, говорив про царя-самозванця, про антихриста останніх днів, який прийде із силою, чудесами й ознаками і якого юдеї приймуть за Месію. Про цю жахливу людину й пише далі Захарій. Господь сказав йому взяти знаряддя нерозумного пастуха й зобразити того, хто буде поставлений на Обіцяній землі, і на порятунок якого Юда даремно понадіється. Не піклуючись про отару, він шукатиме тільки свого, «а м’ясо ситої їстиме, і ратиці їхні поламає». Але й на цього нечестивця впаде небесний суд: «Горе негідному пастиреві, який покидає отару! Меч на рамено його та в його праве око: конче всохне рамено йому, і конче стемніє його праве око!» (Зах. 11:15-17). Про його долю написав Іван, говорячи про те, що лжепророк буде вкинений в озеро огняне живим (див. Об. 19:20).
У наші дні великих досягнень та успіхів, часто можна почути про людину майбутнього, про розвинену й освічену сучасну людину. Звичайно, під цим мається на увазі не окрема особистість, а суспільство в цілому. Однак ці слова нагадують нам про дві особистості, про які часто забувають, про які мова йде як у цьому розділі, так і в інших місцях Письма. Від Бога прийде Його Людина – Людина Ісус Христос. Ніколи не слід забувати про Його славу й велич, бо Він є «над усіма Бог, благословенний, навіки, амінь» (Рим. 9:5).
Імовірно, що Він знову прийде в славі, перш ніж закінчиться це століття. А поки цей світ, що колись відкинув його, подібно до Каїна, будує міста, розвиває науку й мистецтво, забуваючи про Кров, пролиту на Голгофському хресті, і яка дотепер кличе від землі до Бога (пор. Бут. 4:8-22).
На жаль, нечасто можна почути про те, що Біблія говорить про два аспекти смерті Христової, які стосуються різних її результатів. Постраждавши за чужі гріхи в якості жертви Богові, Він дав безумовне спасіння та повне виправдання усім, хто вірує в Нього. З іншого боку, будучи відкинутим на землі й постраждавши від нечестивих людей, Господь суворо засудив світ, який відрікся від Нього (про ці два аспекти особливо яскраво говориться в Псалмах 22 і 69).
Удруге Він з’явиться «тим, хто чекає Його на спасіння» (Євр. 9:28). Це з’явлення відбудеться для усіх тих, що вірять у Нього, як у свого Спасителя. Ці люди зміняться, як «оком змигнути» (1Кор. 15:51-52) і будуть піднесені на хмарах у стрітення з Ним у повітрі (1Сол. 4:16-17). А незабаром після цього Він з’явиться з небес у вогні палаючому, щоб покарати всіх тих, хто відкинув Його благодать (2Сол. 1:7-10).
Він буде «судити живих і мертвих» (2Тим. 4:1; 1Пет. 4:5). Тих живих, які з презирством відкинули пропоновану милість, Він судитиме під час Свого з’явлення для встановлення давно обіцяного пророками Царства (Об. 20:1-6; Іс. 32:1-20; 63:1-19). Цей суд, описаний у розділі 25 Євангелія від Матвія, відбудеться перед настанням Тисячолітнього царства, і на ньому вівці будуть відділені від козлів. Господь засудить нечестивих мертвих, коли засяде на великому білому престолі наприкінці прийдешніх століть.
А про годину й день Його з’явлення ніхто з людей не знає й не може знати, тому намагатися обчислити цей час даремно. «…Бо прийде Син Людський тієї години, коли ви не думаєте!» (Мт. 24:44). Тому всі повинні бути готові до зустрічі з Мужем, Який гряде, щоб не посоромитися перед Ним.
Є лише один шлях, яким народжена в гріху людина може стати віч-на-віч перед святим і правдивим Богом. Усі віруючі в Нього очищаються Його дорогоцінною Кров’ю від усякого гріха. Здійснена Ним на землі справа має таку нескінченну цінність і настільки відповідає вимогам Божої святості, що кожен віруючий у Нього стає учасником «в спадщині святих у світлі» (Кол. 1:12). Якщо читач усією душею покладається на Нього як на свого Спасителя, отже він готовий до зустрічі з Ним і буде підхоплений, щоб бути з Господом повік, якщо ще буде живий під час Його приходу.
У сатани теж є свій «муж, що гряде», і про нього, як ми вже бачили, говорить наш Господь Ісус Христос (див. Ів. 5:43). Між підхопленням Церкви та славним приходом Господа з’явиться це чудовисько, втілення самого диявола, що спокушуватиме світ своєю пишнотою та силою. Він буде майстерним інструментом обману самого сатани, лжехристом, який вводитиме в оману усіх, хто не полюбив правду.
Він названий «беззаконник, призначений на погибіль» (2Сол. 2:3), і в цьому схожий на відступника, що продав свого Господа за тридцять срібняків.
Уявіть собі високоосвічених та ерудованих людей, які схиляються перед цим жахливим створінням і визнають його своїм паном! Він названий звіриною (Об. 13:11), хоча зовні буде схожий на Агнця Божого. Говоритиме ж він як «вуж стародавній, що зветься диявол і сатана» (Об. 12:9).
Таким буде муж, який прийде від землі, а з небес з’явиться Муж Небесний, Сам Господь Ісус.
Кому, дорогий читачу, ти віддаси своє серце? Якщо в час приходу Господа ти не будеш спасенним, ти поклонишся антихристу, бо тим, хто не покоряється істині, Бог пошле дію обмани, щоб повірили у неправду «беззаконника» (2Сол. 2:8-12).
Тому, якщо ти ще не з Христом, навернися «до Бога від ідолів, щоб служити живому й правдивому Богові, і з неба очікувати Сина Його» (1Сол. 1:9-10). І тоді твоя частка буде навіки з цим Блаженним Мужем. Якщо ж ти відвернешся від Нього, на тебе чекає сумна доля з «мужем від землі» і його воїнством у вічному озері огненному.
[1] В перекладі Огієнка вірші 7-9 – слова Господа. – Прим. ред.
