Останні три розділи майже повністю присвячені періоду Великої скорботи, або часу недолі для Якова, а також встановленню Царства, що відбудеться після цього. Про цей короткий, але тривожний час ми вже говорили, роздумуючи про антихриста. Ця скорбота стане результатом відкидання Господа Ісуса й останнім виливом гніву Яхве за велику оману Юди.
На початку Господь говорить про Себе як про Того, Хто «небо напнув», як про Того, Хто «землю заклав», і Того, Хто вформував дух всередині людини (Зах. 12:1).
Остання фраза заслуговує на найбільшу увагу. Дух людський утворюється всередині неї Богом, тому він, тобто дух, відрізняється від тіла. Дух не можна плутати з подихом і розумом, бо розум – це лише одна з функцій духа. «Хто бо з людей знає речі людські, окрім людського духа, що в нім проживає? Так само не знає ніхто й речей Божих, окрім Духа Божого» (1Кор. 2:11). Неможливо заперечувати, що дух людський – це особистість, не заперечуючи при цьому, що особистістю є і Божий Дух. Дух – це дійсно людина, яка живе в тілі протягом усього життя, а під час смерті вона залишає хатину тіла й переноситься в невидимий світ, який юдеї називали – шеол, а греки – гадес. Це не могила, а стан духів, які покинули тіло, як спасенних, так і загиблих. Дух віруючої людини виходить із тіла, щоб з’єднатися з Господом, а дух невіруючої людини перебуває в муках, очікуючи останнього суду, коли будуть смерть та ад «вкинені в озеро огняне» (Об. 20:14).
Садукеї не визнавали, що дух має особистісні якості і що Бог створює його у видимій людині. Однак дух – це таке ж Боже творіння, як небо і земля. «Говорить отак Бог, Господь, що створив небеса і їх розтягнув, що землю простяг та все те, що із неї виходить, що народові на ній Він дихання дає, і духа всім тим, хто ходить по ній» (Іс. 42:5). У цьому місці Письма проводиться чітке розмежування між подихом і духом. Подих тимчасовий, а дух вічний. Звичайно, згадування в цьому місці Письма духа людського не має прямого стосунку до теми, яку ми розглядаємо, проте воно теж важливе й слугує гарним спростуванням науки садукеїв.
У вірші Зах. 12:2 говориться про центр усіх Божих справ на землі – про Єрусалим, а також про облогу цього міста в останні дні. Тоді Єрусалим стане чашею несамовитості, тобто п’янкого напою для усіх народів. Одержимі пристрасним бажанням здобути це древнє місто, що вважається головним на Сході, народи запекло боротимуться за нього. Однак, як і протягом століть, він виявиться для них важким каменем. Кожен народ, який намагатиметься його підняти, буде знищений, хоча всі народи землі об’єднаються проти цього міста (Зах. 12:3).
Під час Великої скорботи буде кілька держав, які відстоюватимуть кожен свої інтереси. Римська імперія відродиться у вигляді десяти царств, які добровільно об’єднаються і які підтримуватимуть нечестивого звіра (див. Об. 13), престол якого буде в Римі, котрий гордо носить назву вічного міста. У самому ж Єрусалимі пануватиме антихрист, що вступить у військовий союз зі звіриною. Це другий звір, який багато в чому буде схожий на Агнця Божого, і тільки демонічна мова видаватиме його справжню сутність (див. Об. 13).
Проти нього, як написано в пророцтві Даниїла (Дан. 11), виступатимуть дві держави, які змагатимуться між собою в прагненні заволодіти Єрусалимом; північний та південний цар, які знищать антихриста й один одного. Іншими словами, у часи скорботи буде сильна держава в Єгипті, якій протистоятиме північна, що розташована на території сучасної Туреччини та Азії. Вона – це і є так часто згадувана нами Ассирія, або Ашшур.
Далі на північ розташовуватиметься велика імперія Гог, яка стане останнім ворогом Єрусалима. Це, поза сумнівом, Росія, закоренілий ворог юдеїв, що прагне заволодіти їхньою землею. Про кінець цієї держави говорить Єзекіїль (див. Єз. 38,39).
Ще про одне об’єднання держав написано в Об’явленні як про царів, «які від сходу сонця» (Об. 16:12), однак війська цих народів не встигнуть дійти до Обіцяної землі, перш ніж розпочнеться суд.
Останнього часу зі всіх кінців землі проти Єрусалима зберуться могутні армії, і тоді прийде Месія. Вони зіткнуться під час великої Армагедонської битви, про яку давно пророкували пророки і яка коротко описана у віршах Зах. 12:4-5. (Більш докладний опис цих подій можна знайти в розділі 14 Книги пророка Захарія та в розділі 19 Книги Об’явлення.)
Після загибелі всіх ворогів Ізраїлю панування буде передано Юді, Єрусалим буде відбудований у небувалій пишноті, і в ньому оселиться радісний викуплений народ (Зах. 12:6).
Після встановлення царства десять племен об’єднаються. Спочатку спасуться намети Юди, потім – дім Давида, з якого буде поставлений правитель, що представлятиме на землі правдивого Сина Давидового, Котрий правитиме з небес. Після цього, як ми знаємо з різних місць Письма, десять племен запитають про шлях на Сіон і повернуться до нього з різних країн, в яких до цього перебуватимуть у вигнанні.
Так настане давно передвіщене пророками блаженство, коли Сам Господь захищатиме Свій народ, і навіть найслабший між ними буде, як Давид, великий захисник свободи Ізраїлю. А сам дім Давида матиме пряме спілкування з Небесами і встановить на землі справжню теократію. Усі вороги будуть знищені, а на землі запанують мир і благоденство (Зах. 12:7-8).
Якби вибраний народ із самого початку прислухався до заклику, з яким звертався до нього Дух Святий (див. Дії 2), то він давно б уже мав усі ці благословення. Господь закликав Свій народ до самоосуду й покаяння в національному гріху, тобто в розп’ятті Месії. І коли це покаяння відбудеться, Бог виллє на Свій народ усе благословення та введе його в істину викуплення Господа Ісуса. Тільки тоді, у дусі, ізраїльтяни по-справжньому святкуватимуть велике свято, день очищення сьомого місяця.
У розділі 23 Книги Левит із цього приводу даються важливі вказівки. Там докладно представлений річний календар семи великих свят. Про суботу написано як про прообраз періоду спокою, що настане після закінчення всіх історичних періодів наприкінці часу. Про це сказано в уривку Євр. 3:10-4:11.
Свято Воскресіння є прообразом хреста, бо «наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений». За цим святом іде свято опрісноків, тому далі сказано: «Тому святкуймо не в давній розчині, ані в розчині злоби й лукавства, але в опрісноках чистости та правди!» (1Кор. 5:7-8). Це – заклик до покаяння, що сьогодні звучить як до юдеїв, так і до язичників. Будучи покритими кров’ю заколеного Агнця, вони повинні бути відділені від зла й очікувати часу свого повного викуплення.
Однак тут не обов’язково йдеться про небесне покликання. Далі йде день П’ятидесятниці, або свято Седмиць, в яке Господу робилося нове хлібне приношення, що символізує таємницю, яка відкрилася тільки після останнього відкидання народом Ізраїлю Господа і Його апостолів. Зверніть увагу, що це було третього місяця.
Після цього йшла тривала перерва до сьомого місяця. Очевидно, що свято П’ятидесятниці знаменує покликання народу в ім’я Господа з різних народів, а свято сьомого місяця вказує на Ізраїль після того, як увійде повне число язичників, і звук сурми знову збере Божий народ на землі їхніх батьків. Коли Церква буде підхоплена на небеса, пролунає звук сурми. Символом цієї події є свято сурмлення. Ізраїль пробудиться, і з його очей спаде завіса (див. Рим. 11 й ін.), після чого пролунає заклик до покаяння в гріху розп’яття Господа Ісуса й відкидання Святого Духа. Для ізраїльтян це й буде великим днем очищення. Після того як пролилася кров цієї Жертви, минуло багато століть, але ізраїльтяни відтоді так і не дотримувалися дня посту перед Богом разом із жертвоприношеннями за свої гріхи.
Але коли на них прийде найбільша скорбота, вони покаються, після чого з’явиться Розп’ятий із святими в славі Свого Отця. Саме про цю подію йдеться в тексті Об. 1:7, а також у віршах Зах. 12:10-14. В Об’явленні сказано: «Ото Він із хмарами йде, і побачить Його кожне око, і ті, що Його прокололи були, і всі племена землі будуть плакати за Ним. Так, амінь!». Описаний тут плач – це покаяння в гріху розп’яття Господа слави їхніми батьками.
Сам Бог виллє на дім Давида і на жителів Єрусалима «Духа милости та молитви. І будуть дивитись на Мене, Кого прокололи, і будуть за Ним голосити, як голоситься за одинцем, і гірко заплачуть за Ним, як плачуть за первенцем» (Зах. 12:10). Слово «дивитися» можна перекласти як «споглядатимуть», що значить уважно спостерігати за кожним рухом Його обличчя, щоб кожен із них залишив відбиток на їхніх душах. Його обличчя, що було колись спотворене тортурами, пробиті руки й проколений бік – усе це вони уважно споглядатимуть. Коли ізраїльтяни зрозуміють, що Він, відкинутий як злочинець і богохульник, насправді був Господом слави, їхній смуток і покаяння не знатимуть меж.
У Новому Завіті є два символи цієї події. Апостол Хома, що називався Близнюк, повірив, коли побачив. У залишку Юди буде інший близнюк, який подібним чином не віритиме, поки не побачить слідів від списа та цвяхів.
Інший прообраз залишку – це Савл-тарсянин. Ненавидячи ім’я Ісуса, він ішов своїм шляхом, ревно переслідуючи усіх, хто любив Його ім’я, поки небесне світло не зупинило його. Погляд Савла, до цього затуманений земною славою, проник у Святе святих – і там, на престолі Божому, він побачив Назарянина! Так само, як він, освітлений тим же світлом залишок вигукуватиме: «Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив?» (Дії 9:6). Дні його сліпоти відповідають описаному тут періоду плачу. «Того дня здійметься велике голосіння в Єрусалимі, як голосіння Гададріммона в Меґіддонській долині» (Зах. 12:11). Вважається, що ці слова також вказують на велику печаль, яка охопила Юду, коли був убитий Йосія в тій долині, в якій Господь знову з’явиться як Суддя тих, хто ненавидить Його народ на землі. Меґіддон – це Армагеддон, долина смерті (див. Об. 16:16).
У віршах Зах. 12:12-14 описуються різні категорії людей. Плем’я дому Давидового, тобто царі Юди, плакатимуть окремо. Дім Натана, який одного разу викрив Давида в гріху, плакатиме окремо. Потім згадуються племена Левія та Шім’ї, які одного разу згрішили разом, а тепер об’єднані одним покаянням у гріху.
Так кожне плем’я сумуватиме душею, поки не з’явиться Той, Хто Своєю Кров’ю давно ввійшов у небесне святилище.
А про останнє з описаних у розділі 23 Книги Левит свято, ми говоритимемо, розглядаючи останній розділ Книги пророка Захарія.
