У Старому Завіті є шість книг, з яких можна взяти велику користь тільки тоді, коли прочитати їх разом. Це історичні книги: Ездри, Неемії й Естер, і три пророчі книги: пророка Огія, пророка Захарія та пророка Малахії. До цих шести книг можна також додати Книгу пророка Даниїла, в якій показано шлях покаяння та відродження душі.
Книга Ездри розпочинається з опису Божого народу в перському полоні, який живе в місцевості, що колись перебувала під владою вавилонського царя. А Єрусалим – місто, на якому Бог нарік Своє ім’я, – лежало в руїнах. Стіни святого міста були зруйновані, а каміння, що залишилося від них, поховане під звалищами сміття. Усе це нагадує Церкву Божу, поховану під сміттям людських оман і забобонів.
Протягом багатьох сторіч істина про те, що християни повинні збиратися просто в ім’я Господа Ісуса, залишалася забутою, тому Церква була схожа на зруйнований ворогами Єрусалим. Стіни, що символізують святе відділення від світу, які покликані зберігати Церкву як обгороджений сад, були повністю зруйновані, а істина, здавалося, назавжди була похована під звалищами різноманітного релігійного сміття.
Проте Бог уважно спостерігав за усім, що відбувалося, і призначеного Ним Самим часу відродив важливе й дорогоцінне вчення, що так довго залишалося захованим у Його Слові. У результаті виник рух, дуже схожий на той, що мав місце за днів Ездри. Бог торкнувся сердець деяких людей, вивів їх із рабства людського богослов’я, сект та угрупувань і повернув до простоти раннього християнства. Немічний, але натхненний залишок із глибоким сумом визнав занепад, що панував у Церкві; він визнав у цьому й свою провину і навернувся до Господа. Знайшовши в Господі головний сенс свого життя, він відмовився від усього, чого не наказував Господь, і, таким чином, став свідченням для навколишнього світу.
Образи цих подій можна знайти в Книзі Ездри. Відбулося відділення чистого від нечистого, коштовного від негідного. Було встановлено жертовник, якого Малахія назвав «трапезою Господньою» (Мал. 1:7), навколо якого збирався відроджений залишок. Цей залишок не міг похвалитися нічим, окрім віри, завдяки якій він знову звернувся до слова Яхве. Це особливо примітно, бо, як нам відомо, у перському полоні ізраїльтянам жилося навіть краще, ніж в Обіцяній землі.
Неемія підкреслював важливість повного відділення від усього, що суперечить волі Божій. Тому перед Неемією, котрий жив після Ездри, було поставлене особливе завдання: відновити Єрусалим з руїн. Під керівництвом цього вірного служителя залишок розпочав будувати стіну, що допомогла б йому відділитися для Господа. Але це відділення викликало роздратування сусідів, що сприйняли це як зарозумілість. Руїни, що нагромадилися за багато років, поступово були розчищені, а каміння, з якого колись була збудована стіна, одне за одним було повернуто на своє місце.
Усе це дуже схоже на зібрання тих, хто одного разу, немов би в сутінках, розпочали збиратися навколо трапези Господньої. Поступово, причому так, що було явно видно дію Духа Святого, ці люди звільнялися від людських постанов, завали традицій розчищалися, а каміння Божої істини піднімалося і встановлювалося на своє місце. Так було збудовано поділяючу стіну, що викликала гнів суспільства, яке не може прийняти думки про те, що справа Божа може розвиватися поза існуючими організаціями.
Але, незважаючи на глузування й погрози, відмовившись від спокусливої допомоги тих, хто не мав до цієї справи ніякого стосунку, залишок продовжував свою роботу доти, доки стіна не була завершена. Поступово, крок за кроком, часто з величезною витратою духовних сил і боротьбою з ворогом, що атакував зсередини й ззовні, каміння було встановлене на своє місце, а поділяюча стіна відбудована. Були відроджені істини про становище кожного віруючого, про таємницю Христову й про таємницю Церкви, а також дорогоцінні істини про прийдешній день Господній, які впливають на життя християнина. У результаті цього прославився Бог, а Його народ знайшов благословення.У Книзі Естер описується Його милосердна турбота про тих, хто, хоча й належав Богові, все-таки вирішив не повертатися в місто Боже, а залишився на тому місці, де жив.
Як було б чудово, якби про те, що відбулося за днів Ездри та Неемії, можна було сказати тільки те гарне, що вже було сказано! Але, на жаль, це було не так. Не минуло багато часу, як гріх, що існував зовні, проникнув усередину. Від гордині, зарозумілості, жадібності, світськості в найрізноманітніших проявах, егоїзму й прихильності до гріха неможливо відгородитися стіною, бо всі ці гріхи живуть у серці, і якщо їх не засудити в собі, вони швидко позбавляють людину блаженства. Хто, маючи відкриті очі й серце, здатне сумувати, не побачить, що все це відбувається й серед тих, хто колись прагнув лише Христа, а все своє сподівання покладав на Його ім’я?
Нехай буде благословенне ім’я Бога всякої благодаті, що не залишив Свій народ без повчання й докору! Серед залишку, який повернувся, Він поставив пророків, що говорили про необхідність самоосуду й покаяння перед Богом. Таке служіння було дане Огію та Захарію. Ці пророки були подібні до сяючих стріл Божих, які мали розбудити серця вибраних. Захарій проповідував про майбутню славу, щоб народ міг пробудитися й жити у світлі прийдешнього дня. Цей пророк був пророком слави. А Огію було дано говорити про реалії того часу й закликати народ до практичної святості, яка веде до благословень.
Те, що через одне покоління прийшов Малахія, який сумує з приводу повного занепаду народу, для нас є важливим попередженням. Ми повинні перевірити свої шляхи, якщо тільки серйозно ставимося до того, про що я пишу. Якщо християни не докладають зусиль, щоб жити у світлі істини, сама по собі вона не зможе перемогти.
Немає нічого сумнішого, ніж бачити недуховних та тілесних людей, які сперечаються про доктринальні тонкощі, але своїм життям ганьблять Того, Хто є головним Учителем.
Важливо пам’ятати, що Бог навчає через серце й совість, а не тільки через розум. Тому дуже часто здатні й обдаровані люди ходять у сутінках, а прості й благочестиві впевнено йдуть по життю. Прекрасно, коли дари й благочестя йдуть поряд, і дуже сумно, коли одне не супроводжується іншим.
Письмо дуже мало говорить про самого Огія. Нам невідомо ні ім’я його батька, ні з якого племені він вийшов. Про нього несподівано згадується на богонатхненних сторінках Книги Ездри (Езд. 5:1) як про Божого посланця. При цьому нічого не говориться про його заслуги, крім того, що слово Господнє було на його вустах, а в його житті проявлялася сила Божа. Цього було цілком достатньо. Бог зробив його, як говорить сам пророк, послом Господнім, що був «від Господа посланий» (Ог. 1:13). У всьому цьому проявляється дуже важлива істина про Божественне служіння пророка.
Сьогодні ми маємо велику потребу в такому служінні, і в цій справі в нас є за що дякувати Господу. «А хто пророкує, той людям говорить на збудування, і на умовлення, і на розраду» (1Кор. 14:3). Таке служіння описане у Святому Письмі, і воно обов’язково приведе до благословень, бо послане Богом ніколи не повернеться до Нього бездіяльним. А яким це служіння було у випадку, який ми розглядаємо, ми зараз і побачимо.
