Сказане в першому розділі про Філадельфію залишається справедливим і стосовно останнього розділу. Про основну масу народу сказано, що він повністю відрікся від істини, а залишок, хоча й слабкий, тримається Слова й не відрікається від імені Його. Тому Господь і перебуває посеред нього, як і сказав у дні Свого земного життя: «Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, – там Я серед них» (Мт. 18:20).
Єрусалим, головний зі всіх міст, названий нечистим та опоганеним (Соф. 3:1). Далі звучить обвинувачення цього міста, яке складається з чотирьох частин: «Не слухається воно голосу, не приймає картання, не складає надії на Господа, до Бога свого не зближається» (Соф. 3:2). Ці слова вкрай серйозні. Нам теж варто уважно вдивитися у свої серця й перевірити перед Святим та Правдивим, чи немає в них чогось із того, у чому був винен Єрусалим. Чи слухалися ми Його голосу? Чи приймали ми настанови Слова Божого? Чи надіялися ми на Господа й чи наближалися до нашого Бога? Це дуже серйозні запитання. Тож давайте дамо відповіді на них у страху Господньому!
Вірш Соф. 3:2 сказаний до всього народу, а в наступних двох ідеться про керівників, на яких Бог поклав певні обов’язки, й кожному пред’являються певні звинувачення.
Князі були, як «леви ревучі», що шукають здобич; вони шукали своєї вигоди, а не благополуччя стада, піклуватися про яке вони були поставлені. Судді перебували ще в гіршому стані. Вони були схожі на вечірніх вовків, котрі таємно пожирають усе, що тільки можуть, а на словах начебто ратують за справедливість. Пророки були легковажними й зрадливими людьми, які спотворювали Слово Боже. Священики, які мали берегти себе у святості, своєю нечистотою опоганювали святиню й зневажали закон.
Таким чином, ніхто з поставлених Богом не виконував своїх обов’язків. Що ж залишалося робити? Тільки одне: «Серед нього Господь справедливий, – Він кривди не чинить» (Соф. 3:5). Він залишався «свідком вірним і правдивим» (Об. 3:14). Він, Котрий є «Амінь», був вірною підтримкою для кожного відданого серця, і Він був відданий Богові.
Коли все, з людської точки зору, занепадає, з’являється Муж за серцем Божим. У всій повноті це виявиться в Тисячолітньому царстві; саме на цей благословенний час указує місце Письма, яке ми розглядаємо. Саме тоді виконаються слова: «…Серед нього Господь… щоранку дає Своє право на соняшне світло, не бракне його» (Соф. 3:5). Коли беззаконня досягне найвищої точки, з’явиться Господь і встановить Своє Царство. Тоді запанує праведність, а нечестиві загинуть. Бог попереджав про це людей протягом багатьох століть, але в той час це виконається до найменших деталей (Соф. 3:6-8).
Того дня буде скасоване вавилонське змішання мов, бо Господь дасть усім народам «уста чисті… щоб усі вони кликали Ймення Господнє, щоб раменом одним послужити Йому» (Соф. 3:9). Зі всіх країв, в яких вони були розпорошені, Бог поверне Свій викуплений народ на Сіон, скасує гордість і марнославство, і в день сили Своєї впокорить Свій народ (Соф. 3:10-11).
Відступники з юдейського народу загинуть у «час недолі для Якова» (див. Єр. 30:7) при з’явленні Сина Людського. Однак Він говорить: «І серед тебе зоставлю убогий й нужденний народ, і будуть шукати пристановища в Іменні Господнім вони. Залишок Ізраїлів кривди не буде робити, і не будуть казати неправди, і облудний язик в їхніх устах не знайдеться, бо пастися будуть вони та вилежуватись, і не буде такого, хто б їх настрашив» (Соф. 3:12-13). Таким чином, вірні – це смиренні люди й ті, хто покладається на Господа, яких Бог збереже серед пануючого занепаду; і вони стануть основою царства, в якому буде скасоване язичницьке, юдейське та християнське відступництво. Ідеться про збережену Діву (див. Об. 14:1-5), яка стане на горі Сіон перед славним явленням разом із Агнцем.
Так і в наші дні Бог зберігає переслідуваний та бідний народ, який покладає свою надію на Нього. Цей народ характеризується любов’ю та відданістю Христу, братолюбством, чистотою серця, прагненням бути чесним перед Богом і людьми. Цей народ залишається відданим Слову, тримається імені Господнього, є незмінним свідком для світу й світської церкви, свідчачи про Того, Хто був відкинутий і Кого тепер немає у світі. Залишок свідчить про Господа, віддаляючись від зла й тримаючись «правди, віри, любови, миру з тими, хто Господа кличе від чистого серця» (2Тим. 2:22). Така основа правдивих християнських громад; такий прояв «Філадельфії», і тільки ті християни, що наділені такими рисами, складатимуть правдивий залишок. А жити так можна тільки вірою. Людськими методами можна створити об’єднання громад, засноване на взаємному прийнятті й певних принципах. Але це не буде через віру; такі об’єднання обов’язково приведуть до створення твердої системи, яка не відповідатиме Письму й буде дуже схожою на безліч сект, які створені людьми. Така організація не дає можливості кожному окремо взятому віруючому чинити за власною совістю й заміняє голос Божий і Його Слово авторитетом церкви.
Пророк завершує свою книгу описом дня з’явлення (Соф. 3:14-20), коли, до цього зневажений залишок, який терпів ганьбу та зневагу за ім’я Господнє, буде звеличений Богом у відродженому Єрусалимі, а Сам Бог буде посеред них. Ми ж сьогодні, споглядаючи це вірою, радіємо духом.
Господь закликає Сіон до радості, а Ізраїль – до торжества. В Єрусалимі настав день радості й веселощів, бо Господь припинив Свій суд і прогнав ворогів. Він Сам, славний Цар Ізраїлю, розп’ятий одного разу поза брамою на хресті для злочинців під написом «Ісус Назорей, Цар Юдейський», житиме серед відродженого міста й народу, який більше не побачить зла.
Такими будуть радість і благословення Тисячолітнього царства. Тоді «скажуть Єрусалиму: «Не бійся!» і Сіону: “Нехай не опустяться руки твої”» (Соф. 3:16). Після визволення від усіх ворогів, Єрусалим служитиме з любов’ю. І знову сказано: «Господь, Бог твій, серед тебе», Він «сильний спасти тебе» (див. Соф. 3:17). Йому належить спасіння, Він радітиме разом із ними, буде милостивий по любові Своїй і тріумфуватиме разом із ними з радістю. Це буде час співу, про який говорить Соломон (див. П. Пісн. 2:12). Усе викуплене творіння, на небі й на землі, відгукнеться хвалою й поклонінням.
Ізраїль іще раз збереться, й тоді його смуток обернеться на радість. Бог покарає всіх тих, хто переслідував Його народ, а те, що було розпорошене в немочі, збереться в силі. У кожній країні, де цей мандрівний народ терпів утиски, він виявиться в пошані, бо Сам Господь сказав: «…бо на ймення й на славу віддам вас поміж усіх народів землі, коли долю верну вам на ваших очах, промовляє Господь» (Соф. 3:20).
Отже, ми знову приходимо до опису того, що Господь зробить на землі з Ізраїлем, якого, незважаючи на всі падіння й помилки, полюбив заради їхніх батьків.
Їхня доля – на землі, а наша – на небесах. Але як ми, так і вони, прославимо Господа Ісуса Христа; як ми, так і вони, будемо посудинами, які виявлятимуть невимовну благодать нашого Бога в усі прийдешні віки.
