У Письмі неодноразово говориться, що хоча Бог карає усякий гріх і неслухняність Свого народу, Він також неодмінно суворо карає й тих, хто піднімає на цей народ руку. Для покарання Ізраїлю Бог використав Філістію, Моав, Етіопію та Ашшур, але їм не варто було тішитися та вихвалятися цим. Через те, що їхні серця були сповнені ненависті та помсти, їхнє покарання буде не менш жорстоким.
Таким буде кінець. Юда опиниться в тому ж становищі, що й за днів Софонії – на рідній землі він буде оточений ворогами, і невеликий залишок кликатиме: «Аж доки, Господи?», у той час як основна маса народу знаходитиметься під владою антихриста – і все це через те, що вони відкинули Месію, Котрий прийшов із благодаттю. Народ вип’є чашу гніву до дна, але коли вона стане порожньою, Господь повстане як Відкупитель, і на ворогів, що потішалися їхнім нещастям і безпорадністю, виллє Свій гнів. А потім у світі настане Царство Бога нашого та Христа Його.
Перші три вірші – це звернення до Юди з погляду існування вірного залишку. Господу вже не потрібен увесь народ як такий, бо він перестав бути угодним Йому. Опоганений гріхами і відступництвом, Юда став непотрібною посудиною. Але перед настанням дня Господнього вірні мусять зібратися разом. Так само як і за днів Малахії, вони спілкуватимуться одне з одним і об’єднуватимуться заради спільних інтересів. Господь закликає їх шукати Його, шукати правди та мудрості. Вони згадані як «покірні землі, хто виконує право Його!» (Соф. 2:3).
Зарозумілість недоречна пропащому творінню, а тим більше вірному залишку в дні загального відступництва. Залишок має шукати не сили і не величі. Його головною метою має стати Сам Яхве, а значить, праведність зі смиренністю, і це – правильний стан. Як би низько не падало певне покоління людей, у Бога завжди був залишок, який прагне жити за благодаттю в Його істині. Однак завжди існує небезпека виникнення гордині, коли, почавши зі смиренності, люди починають звеличуватися своєю вірністю і втрачають те, що на початку прийняли в смиренності[1].
Правдивий залишок зосереджуватиметься не на собі, а на Тому, для Кого він відділений. Він не називатиме себе «правдивими свідками» або «Філадельфією», але свідчитиме про Христа й на практиці показуватиме «Філадельфію» (братолюбство), міцно тримаючись слова Христового й не відрікаючись від Його імені. Тому, виявивши готовність бути осміяним у теперішній час, він одержить схвалення від Бога того дня. Довіривши Господу всі свої шляхи, своїми справами вони прославлятимуть Його. А визначеного Ним часу Він покаже, хто був гідний Його. Отже, надходила година суду над Юдою, над відступниками й навколишніми народами, коли все таємне й приховане в темряві вийде на світло, й відкриються думки сердець.
Філістія впала однією з перших, і вона багато в чому символізує розбещений християнський світ. Филистимляни походили з Єгипту, жили в Ханаані й усю славу привласнювали собі, а не Богові. Так, у своїй зарозумілості, вони назвали всю Обіцяну землю своїм ім’ям – Палестиною. Релігійна зарозумілість прагне приписати собі все, що насправді належить Богові. Так, наприклад, розбещена церква, що домінувала в християнському світі протягом багатьох століть, називала й продовжує називати себе істинною апостольською церквою, тоді як насправді є лише частиною християн. У віршах Соф. 2:4-7 ідеться про засудження Філістії і звільнення зневажуваного юдейського залишку. Для нас це символ скасування влади духівництва й звільнення залишку в Тіятирах (Об. 2:24) під час приходу Господнього. Записані тут пророцтва вже здійснилися стосовно Юди та Філістії, а їхнє повне виконання відбудеться в останні дні.
Про Моава та Аммона (Соф. 2:8-11), як це часто буває в Письмі, написано в одному вірші, бо обидва вони були незаконнонародженими нащадками Лота (Бут. 19:33-38). Народи, що є їхніми нащадками, піддадуться в останній день покаранню, коли народ Яхве запанує над ними. «Оце їм за їхню пиху, бо вони ображали й чванилися проти народу Господа Саваота» (Соф. 2:10). Упродовж століть Божа рука тяжіла над ними, але остаточну заплату вони одержать в останні дні. Для нас же ці народи є прообразом тих, які, хоча й мають ім’я як ті, хто живуть, а насправді мертві. Ці люди, стверджуючи, що належать до Божої сім’ї, не пережили народження згори. Вони – незаконні діти, в яких немає віри. Їх можна зустріти в так званій «церкві», вони говорять: «“Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого”. А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий» (див. Об. 3:17). Це горді люди, які не мають Христа, вони зневажають усіх, хто бажає керуватися лише Словом Божим і акцентує на важливості народження згори, що дарує вічне життя. Далі говориться про Етіопію та Ашшур. А столицею Ашшура була Ніневія (Соф. 2:12-15). Ці два народи символізують дві категорії людей – людей темношкірих за природою (тому що етіоплянин не може змінити своєї шкіри), і людей гордих та зарозумілих, які не мають ні в чому потреби. Спустошення прийде як на перших, так і на других. Докладно покарання Ніневії описується в пророцтвах Наума. Це місто вже ніколи не буде відроджене, а для Етіопії залишається надія, коли вона «руки свої простягне до Бога» (Пс. 68:32).
Про Ніневію сказано, що це – «радісне місто, що безпечно живе, що говорить у серці своєму: “Я, – і немає вже більше нікого!”» (Соф. 2:15). Вона є прообразом самовпевненої людини, повністю байдужої до Бога; людини, що живе у світських задоволеннях і насичує своє серце, як на день заклання. Але наближається день суду, коли така людина пізнає, що сила тільки в Бозі.
[1] Зовсім недавно я почув про подібну групу людей, які вважають, що є вибраним залишком останніх днів. Вони почали проводити особливі зібрання, і в громаді виник розкол. Лише деякі, на їхню думку, залишилися вірні Господу, і тільки вони мали право проводити Вечерю Господню. Усе це було схоже на торт, від якого там і тут відламуються шматки, але серцевина торта – це вони! Чи можна уявити собі більш зарозуміле ставлення?
