Про пророка Софонію нам практично нічого не відомо, окрім того, що він сам говорить у вірші Соф. 1:1. Тут описується родовід пророка аж до четвертого роду, а про його служіння сказано, що воно було «за днів Йосії, Амонового сина, Юдиного царя». Це були дні благословення й відродження залишку, але основна маса людей, хоча зовні здавалося, що була відроджена, все ж перебувала в сумному стані, про що описується в перших розділах Книги пророка Єремії. Тому Дух Святий через Софонію попереджає цих людей, які формально ставилися до своєї віри, про прийдешній суд, а благочестивому залишку, в якого було мало сили, але який не відрікся від Його імені, дає потіху.
Пророцтво Софонії багато в чому нагадує послання, звернене до філадельфійської церкви (див. Об. 3:7-13). Ця церква перебувала в стані, багато в чому схожому на стан сучасних церков. Будучи, подібно до лаодикійців, гордими, віруючі повністю залишили написане Боже Слово, а до вірного залишку, що зберігав це Слово та шанував Того, Хто його дав, ставилися з презирством. Вірні були схожі на самого Софонію, ім’я якого означає «таємний Яхве». І хоча люди можуть нічого не знати про тих, хто зберігає вірність Господу, вони добре відомі Тому, Хто говорить про прийдешній час, коли насмішники «прийдуть та вклоняться перед ногами твоїми, і пізнають, що Я полюбив тебе» (Об. 3:9).
Той факт, що залишок стоїть відокремлено від іншої маси народу, вказує на те, що суд уже готовий, адже якщо все розвивається як належить, то немає жодної причини проводити різницю між вірними та всіма іншими людьми. Тому в цьому пророцтві багато говориться про прийдешній день Господній, в якому все буде випробувано на відповідність Його волі. Софонія говорить про суд, що наближався спочатку на Юду і Єрусалим, а потім – і на всіх жителів Обіцяної землі (хоча десять племен і були відведені в ассирійський полон приблизно одним століттям раніше). А після цього суд упаде і на всі навколишні народи. Розпочавшись з Божого народу, суд не зупиниться на ньому, бо всі народи мусять пізнати силу гніву Його через своє нечестя.
Три розділи становлять три окремі частини. У розділі 1 відкривається загальна істина про День Господній, який прийде на Юду. У розділі 2 описується звинувачення Єрусалима і, як це часто буває в пророцтвах, дається обітниця про відродження, що відбудеться після очищаючого періоду скорботи.
Софонія був сучасником Єремії і, ймовірно, звершував своє служіння одночасно з останніми роками служіння цього пророка. Помер Софонія, можливо, до передвіщеного руйнування Єрусалима.
Звернувши більш пильну увагу на перший розділ, ми побачимо, що у віршах 2-6 описується суд Яхве над Його народом. Господь збирався все стерти з поверхні землі; люди, звірі, птахи та риби – все буде охоплене Його судом, який здійсниться в спустошенні після кривавої війни. Зрештою, Юда і Єрусалим будуть віддані нещастям, про які Господь так довго попереджав їх. Вони відвернулися від свого Спасителя й пішли за язичницьким та демонським божеством, тому Бог не зупиниться, поки не викоренить із Обіцяної землі останні сліди поклоніння Ваалові. Господь знищить ідольських священиків, що вводили народ в оману, так що навіки зникнуть навіть імена жерців. Прийдешній суд осягне всіх – тих, хто вклоняється воїнству небесному, котрі удавано йдуть за Господом, а також клянуться Малкомом[1] або Молохом[2].
У вірші Соф. 1:6 йдеться про дві категорії людей, засуджених до смерті: «Тих, хто відступає від Господа», і тих, «хто не шукає Господа, і не звертається до Нього». Були ті, які спочатку почули заклик Йосії, покаялися і якийсь час ішли за Господом. Але, оглянувшись назад, вони повернулися до колишнього ідолопоклонства. Були й інші – ті, які ніколи не знали й не бажали знати шляхів Господніх. Усі вони разом загинуть у день, коли на них прийде згуба.
Починаючи з вірша Соф. 1:7 більш докладно описується Божий суд. Ми побачимо, що хоча сам пророк говорить про вавилонське завоювання, Дух Святий указує на щось більш серйозне. Наближався День Господній, який у всій повноті відкриється тільки тоді, коли настане кінець дню людському. Господь приготував великий жертовний бенкет, і вже «посвятив Своїх покликаних». Ці слова нагадують про «велику Божу вечерю» (див. Об. 19:17-18). Того дня Він відвідає князів і царів з їхніми домами за їхні беззаконня, а також усіх чужинців, зібраних у палестинській землі. За насильство та обман прийде належна розплата, а зло буде викоренене (Соф. 1:7-9).
Крик і ридання стоятимуть у місті від воріт до воріт. Торговці та впливові люди, які розкошували на землі, не зможуть уникнути Його гніву. Вірш Соф. 1:11 тісно пов’язаний із текстом Як. 5:1. У цих двох місцях Письма йдеться про падіння великої торгово-фінансової системи, яка досягла в наші дні величезних масштабів.
У Письмі багато говориться про гонитву за золотом і сріблом, яка захопить людей в останні дні. У цьому сенсі наш час є досить показовим. Сьогодні Ваалом є комерція; у процесі нагромадження багатств, християнство і совість відсуваються людьми на другий план, а золото та срібло стають царем і богом. Заради золота люди йдуть на все, нехтуючи при цьому людськими та Божими законами. Жадібність – це рушійна сила нашого часу, що вимагає повного підпорядкування собі. Письмо застерігає нас, що все це – ознака останнього часу. Блаженні святі, які зберігають себе неопоганеними духом нашого часу і, маючи одяг і дах над головою, залишаються задоволені цим!
З лампами Господь огляне того дня Єрусалим, але не для того, щоб знайти загублену драхму, що символізує бідного грішника (див. Лк. 15:8-10), а щоб знайти кожного, хто був байдужий до Його істини і хто не побачив Бога в Його творінні, говорячи: «Господь не вчинить добра, і лиха не зробить» (Соф. 1:12). Усе це є дуже характерним для нашого часу. Люди вже не вірять у дію Божу в житті людей. Навіть так звані служителі церкви часто висміюють тих, хто вважає, що Бог може втручатися в повсякденне життя людини. Вони стверджують, що всім керує незмінний закон, людина не може ні за що відповідати, а в молитвах практично немає ніякого сенсу. Але надходить година протверезіння, коли люди усвідомлять біблійну істину про те, що все, що відбувається у світі, знаходиться в Божих руках. Їхні божества перетворяться на здобич, а їхнє житло буде спустошене, коли Господь, Чию силу й ненависть до гріха вони так зневажливо відкидали, виллє Свій гнів (Соф. 1:13).
Пророк закінчує перший розділ цієї книги вражаючим і хвилюючим описом довгоочікуваного дня Господнього. Він поруч, він наближається. Сильні чоловіки гірко кричатимуть, коли на них виллється Божественний гнів. Це буде «день гніву… день смутку й насилля, день збурення та зруйнування, день темноти та темряви, день хмари й імли» (Соф. 1:15). Спасіння в цей день нікому не буде, і висока вежа не зможе захистити від помсти Того, Кого люди так довго ображали. Подібно до незрячих, що спотикаються навіть світлого дня, у своєму нещасті вони ходитимуть навпомацки, але лише для того, щоб упасти в приготовлену їм яму, «бо згрішили вони проти Господа». Багатство, заради якого вони так багато працювали, не зможе їм допомогти. «Спасти їх не зможе в день гніву Господнього ні їхнє срібло, ані золото їхнє». Він не заспокоїться, поки не розмете всіх, що опоганювали Його землю, і вогонь горітиме доти, поки не пожере увесь кукіль (Соф. 1:14-18).
Саме до цього стрімко наближаються люди. Через це юдеї, що продовжують перебувати у своєму невір’ї, вже сьогодні повертаються в древню землю. Заради цього люди жертвують честю та майном – і все для того, щоб, як сказав хтось, їхні здобутки були спалені вогнем!
У ці останні дні, до яких так невпинно наближається світ, християни мають бути тверезими й бути «з іншого світу» (пор. Ів. 8:23).
День Господній наближається, і незабаром зійде Досвітня Зоря. Тож давайте жити так, як личить тим, хто чекає Приходу Господнього!
[1] Вважається, що Малком – це Милком, або Молох; про мерзотне поклоніння їм з людськими жертвами Господь попереджав ізраїльтян, коли вони входили в Обіцяну землю. Але, незважаючи на це, багато хто з них почав також поклонятися цим божествам.
[2] В українському перекладі Огієнка: «царем своїм». – Прим. ред.
