В одному розділі Бог дав стільки відомостей про служіння Овдія, скільки вважав потрібним для нашого навчання й наставлення. Незважаючи на всю стислість цього розділу, у його двадцять одному вірші є багато важливих деталей, які виявляться корисними для будь-якого святого.
Ким був Овдій, де він народився, з якого племені або роду походив, чим займався й коли точно жив – усе це Бог приховав від нас. Ми знаємо, що при дворі Ахава був Овдій, який подбав про гнаних пророків Господніх, однак його не слід плутати з автором книги, яку ми розглядаємо. Про інших Овдіїв коротко згадується в Першій і Другій книгах Хронік, однак чи був серед них автор цієї книги, дізнатися неможливо, та це й неважливо, тому що Бог бажає, щоб ми звернули свою увагу не на посланця, а на звістку, що проголошувалася ним.
На початку (Овд. 1:1-16) говориться про гріх і про долю Едома, а далі (Овд. 1:17-21) – про звільнення, що настане для дому Якова, у той час коли дім Ісава впаде, щоб більше ніколи не піднятися.
Історія двох синів Ісака і їхніх родин дуже повчальна. Ще до їхнього народження Бог вибрав Якова, сказавши: «…старший молодшому буде служити» (Бут. 25:23). Це було вибрання за благодаттю, яка воістину чудесна! Бо хто може бути менш гідним її, ніж боягузливий Яків, і хто, зі світської точки зору, був гідніший, аніж сміливий та шляхетний Ісав? Але Бог вибрав Якова, виявивши через це Свій благодатний задум.
Нам необхідно правильно розуміти зміст написаного. Мова не йде про вибрання Якова до вічного життя на небесах, а Ісава – до загибелі в пеклі. Так думають деякі богослови, але Письмо говорить не про це. Бог вибрав Якова для успадкування благословення Авраама, щоб у ньому виконалася обітниця. У цьому сенсі Бог підкорив Ісава його братові. У Книзі Буття ми бачимо багато випадків, коли первородство діставалося молодшому синові, що для нас служить нагадуванням про те, що Бог завжди відкидає першу людину, роблячи Другу Людину першою. Бо «не перше духовне, але звичайне, а потім духовне» (1Кор. 15:46). Саме символом цієї таємниці було те, що сталося з Каїном та Авелем, Ізмаїлом та Ісаком, Ісавом та Яковом, Рувимом та Йосипом, а також з Манасією та Єфремом.
Відповідно, у Святому Письмі Ісав і його нащадки символізують тіло, а Яків – нову людину, яка через покарання навчається перемагати. В останній книзі Старого Завіту Бог, підбиваючи підсумок, говорить: «…Я Якова був покохав, а Ісава зненавидів» (Мал. 1:2-3).
Читаючи пророцтво Овдія, ми можемо побачити в ньому два значення: пряме й переносне. Сказане про Едома пов’язане з остаточним засудженням тіла, яке навіть у віруючому противиться всьому, що виходить від Бога. Настане час, коли гріховне тіло буде остаточно відкинуте, нібито його ніколи й не було. Майбутнє торжество дому Якова того дня, коли настане слава Царства, говорить про благословення, коли тіло буде назавжди переможене, і залишиться тільки людина, створена за образом Божим.
Господь сказав про Едом, і до народів був посланий посланець, щоб повести їхні війська проти гори Ісава. Колись Едом був сильний, але тепер став незначним і знехтуваним серед народів.
Едом завжди був заклятим ворогом Ізраїлю, подібно до тіла, яке завжди противиться Духові. Коли на дім Якова впало нещастя, то Едом радів, але тепер до нього самого наближалося лихо. Це, безперечно, є прообразом останнього часу, бо сила Едома буде остаточно зломлена тільки перед заснуванням Царства. У часи останньої змови проти Ізраїлю нащадки Едома будуть жити в Ідумеї, але вони будуть переможені, і коли всі інші народи ввійдуть у благословення Царства Месії, Едом буде остаточно стертий з поверхні землі.
Едом був таким же, як і гріховне тіло: його гординя була нестерпною. Він жив на ідумейських висотах у кам’яних фортецях, і тому вважав себе невразливим для будь-яких нападів. Та Яхве проголошує: «Гордість серця твого обманила тебе… Якщо б ти піднісся, немов той орел, і якщо б ти кубло своє склав поміж зорями, – то й звідти Я скину тебе, промовляє Господь!» (Овд. 1:3-4). Ніяка сила не допоможе, коли настає визначений Господом час загибелі. Едом підпав під той же осуд, що й диявол, бо звеличився, шукаючи для себе слави. Для творіння таке звеличення – це бунт проти Бога, і він не залишиться непокараним.
Руйнування Едома не буде таким, ніби до нього прийшли злодії, бо, взявши, що їм потрібно, вони залишили б решту. Але того дня, коли будуть обшукані схованки Ісава, у нього нічого не залишиться, і спустошення буде повним (Овд. 1:5-6). Союзники обдурять його, а ті, кому він довірятиме, зрадять. Мудрі загинуть на горі Ісава, а хоробрі Темана будуть уражені страхом. Ніхто не врятується, усі будуть вражені й загинуть (Овд. 1:7-9).
Насильство, якому піддавався його брат Яків, стало справедливою причиною такого суворого покарання. Коли Ізраїль вийшов з Єгипту, ніякі родинні зв’язки не пом’якшили серця едомського царя в ставленні до мандрівників, що йшли в Ханаан, через що їм довелося обійти його землю й перенести всі труднощі довгої подорожі. Відтоді насіння Ісава стало закоренілим ворогом улюбленого народу Яхве.
Коли настала скрутна година для Якова, Едом стояв осторонь, радіючи нещастю, яке спіткало його брата. Спустошення Єрусалима не засмутило, а, навпаки, звеселило його. Разом із вавилонянами Едом кидав жереб про здобич (Овд. 1:10-11). Яхве бачив, що він не чинив у любові, яка «не радіє з неправди, але тішиться правдою» (див. 1Кор. 13:6), і це було образою проти Яхве. Тому тут звучить вирок: «Не дивися на день свого брата, на день лиха його, і не тішся з Юдиних синів у день їхньої згуби, і не розкривай своїх уст у день утиску. І не входь ти до брами народу Мого у день лиха його, і не приглядайся до зла його й ти в день нещастя його, і не простягайте своєї руки до багатства його в день нещастя його! І на роздоріжжі не стій, щоб витинати його втікачів, і в день утиску не видавай його решток!» (Овд. 1:12-14). Через те, що Едом чинив усупереч братнім почуттям, йому довелося пожинати те, що він посіяв – наближався нещадний суд, після якого про Едом можна буде сказати: «…стануть вони, немов їх не було» (Овд. 1:15-16). Коли інші народи – Єгипет, Ассирія, і навіть Содом та Гоморра – відродяться під час Тисячолітнього царства, Едом уже більше ніколи не підніметься.
Як це нагадує тілесний розум і його загибель! Будучи непримиренним ворогом даного дітям Божим нового життя, не підкоряючись закону Божому – чого він і не може робити за своєю природою, – радіючи нечестю й повстаючи проти всього святого, плотський розум приносить багато смутку й таємних страждань кожному благочестивому святому! Але незабаром він буде скинутий, щоб більше ніколи не піднятися. Незабаром наші принижені тіла зміняться й стануть подібними до прославленого тіла Христового, і тоді гріх і плоть зникнуть навіки.
Є мрійники, котрі думають, що плоть може бути переможена вже в цьому житті й що їм удасться пройти в Ханаан коротким шляхом через землю Едома. Але це глибока омана. Покарання впаде на Едом тільки тоді, коли Христос з’явиться в славі, а кінець влади плоті у віруючому настане в момент відкуплення нашого тіла, коли ми станемо схожими на Нього.
Разом із падінням Едома відбудеться спасіння Ізраїлю: «А на Сіонській горі буде спасіння, і буде святою вона, і спадки свої вже посяде дім Яковів. І дім Якова стане огнем, і дім Йосипа – полум’ям, а дім Ісава – соломою, – і будуть палати вони проти них, і їх пожеруть, і останку не буде із дому Ісава, бо Господь це сказав» (Овд. 1:17-18). Того дня землі всіх ворогів Ізраїлю, що були для нього як терен, стануть його володінням, «і царство Господнє настане!» (Овд. 1:19-21).
А тому нехай дивиться віруючий з радістю в майбутнє, коли плоть і все, що його турбує, навіки буде знищене, а Христос буде звеличений. «Прийди, Господи Ісусе!» (Об. 22:20).
