Остання частина Книги пророка Амоса складається з п’яти видінь, які символічно описують Божий суд. Як уже було сказано у вступі, ця частина займає три останні розділи (Ам. 7-9).
У віршах Ам. 7:1-9 описуються три видіння, а в іншій частині цього розділу дані дуже цікаві подробиці біографії пророка. У першому видінні пророк побачив покарання сараною (а не просто сарану): «…коли почала виростати отава, – і ось отава як по сінокосі царському!» (Ам. 7:1). У Палестині збирали два врожаї на рік. За сприятливих умов «трава після царської косовиці» була другим урожаєм, що призначався для їжі на зиму для людей і худоби. Але пророк бачить ненажерливу сарану, що поїдає всі молоді паростки, й тому він молиться від усього серця: «Господи, Боже, прости! Як же Яків устояти може, бо такий він малий?» (Ам. 7:2). Господь почув це клопотання й сказав: «Не станеться це» (Ам. 7:3).
Ця сарана, звичайно, була караючим жезлом Божим, подібним до війська, що все змітає на своєму шляху. Як і за днів Мойсея, гнів Господній запалився так, що Бог хотів знищити народ. Але завдяки заступницькій молитві гнів затих. Бог очікує, щоб ми Його просили. Він любить відповідати на молитви тих, хто з плачем заступається за Його нужденний народ.
У другому видінні (Ам. 7:4-6) Амос побачив пожираючий вогонь такої сили, що він досягнув вод великої безодні й пожер частину землі. Це також було провіщенням найбільшого суду, який не виконався у всій повноті. З вуст чоловіка Божого знову виривається крик: «О, Господи, Боже, спини! Як же Яків устояти може, бо такий він малий» (Ам. 7:5). І знову Господь милостиво відповідає: «Не станеться й це» (Ам. 7:6). Пророка потрясло те, що жахливий гнів Божий упав на всіх без винятку. Тому в наступному видінні він бачить, що кожен одержить по заслугах, за власні гріхи.
Господь стояв на стрімкій стіні, щоб перевірити її, говорячи: «Що ти бачиш, Амосе?» Той відповів: «Виска». Господь відповідає йому: «Ось Я цього виска покладу посеред народу Мого, Ізраїлю, – уже більше йому не прощу! І спустошіють жертовні підгірки Ісакові, і поруйновані будуть святині Ізраїлеві, і Я стану з мечем на дім Єровоамів» (Ам. 7:8-9). Цей прообраз легко зрозуміти: коли рівність стіни перевіряють за допомогою виска, то слова не потрібні. Якщо стіна нерівна, це, на сором будівничого, видно відразу. Таким виском є непогрішне Слово Боже. Воно беззастережно випробовує кожну душу, вказує на кожне відхилення й накликає на порушника суд. Цим словом зневажали у всій землі ізраїльській, народ ішов своїм шляхом і не звертався до Господа. Тому, коли настав час суду, виправдатися ніхто не міг. Кожна висота мовчазно свідчила про неслухняність та впертість ізраїльського народу. Висоти будуть спустошені того дня, коли проти Єровоамового дому простягнеться меч. Єровоам був царем, у часи правління якого пророкував Амос.
Коли відступник Амація, що був священиком бетельських висот, почув ці слова докору, він гнівно звинуватив Амоса в зраді царя. Будучи на верхівці вибудуваної нечестивими ізраїльськими царями релігійної ієрархічної системи, Амація щосили прагнув позбутися цього непохитного глашатая правди, бо його пророцтва загрожували кар’єрі цього священика. Тому він послав до Єровоама сказати: «Амос змовлюється на тебе серед Ізраїлевого дому, – не може земля змістити всіх його слів! Бо так говорить Амос: “Єровоам помре від меча, а Ізраїль конче піде на вигнання з своєї землі!”» (Ам. 7:10-11). І дійсно, Амос говорив гірку правду. Але Амація всіляко спотворював слова Амоса: він це робив або навмисно, або й сам перекручено розумів їх. Ніде не написано, що Амос говорив про смерть самого Єровоама від меча (цього насправді не сталося, див. 2Цар. 14:23-29). Він говорив лише про те, що меч простягнеться проти його дому, що й здійснилося, коли його син Захарій умер насильницькою смертю (2Цар. 15:8-10).
Ми не знаємо, що відповів цар. Можливо, гордий монарх вважав занадто низьким для себе звертати увагу на пророка-вівчаря й на його пророкування. Або, можливо, він боявся виступати проти явно посланої Богом людини. Тому розлюченому священикові довелося самому розбиратися з надокучливим проповідником. Він спробував переконати його, що той вторгається в іншу єпархію! «Ясновидче, іди, утікай собі до Юдиного краю, і їж там хліб, і там пророкуй. А в Бет-Елі вже більше не будеш пророкувати, бо він святиня царя та дім царства» (Ам. 7:12-13).
Поставлені людьми священики й проповідники часто заявляють, що послані Богом люди не повинні ловити рибу в їхніх водах, не повинні доторкатися до їхньої череди. Сприймаючи дану Богом спадщину як свою власність, вони не можуть витерпіти вільного служителя, який приходить із простим словом Господнім, не шукає фінансової або іншої вигоди, а просто проголошує волю Божу. Будучи сам найманцем, Амація подумав, що Амос такий самий, як і він, і тому наказував, щоб той вирушав в Юдею і там «їв хліб». Ця людина не розуміла, що можна проголошувати Боже слово без жодної винагороди. Амація вважав, що посада священика – це гарний спосіб забезпечити себе, і тому думав, що Амос такий же професійний релігійний діяч, як і він.
Він також самовпевнено вважав, що є головним служителем і духовним радником царя й народу в Бет-Елі. Це було, як ми сьогодні говоримо, соборне місто, а Амація був його церковним головою. Отож він прагнув прогнати нахабу, який не мав жодної ліцензії!
Амос смиренно, але водночас твердо відповідає цьому зарозумілому сердитому священикові: «Я не пророк, і не син я пророків». Амос не був професійним віщуном, не був призначений на цю посаду людьми й не здобув її в спадок. «…Я пастух та оброблювач диких фіґовниць. І взяв мене Господь від отари, і промовив до мене Господь: “Іди, пророкуй Моєму народові Ізраїлеві!”» (Ам. 7:14-15). Така кваліфікація була незрозумілою для Амації, як і для тисяч інших людей, що жили після нього. Амос розпочав своє служіння за прямим наказом Божим; воно, як і в апостолів Нового Завіту, було «ні від людей, ані від чоловіка» (Гал. 1:1). Ні в Новому, ні в Старому Завіті немає жодного випадку, щоб одна людина наказувала іншій проголошувати слово Господнє. Ілля міг поставити Єлисея відповідно до Божого наказу, чи Павло вибрав Силу. Але дари й влада даються служителеві тільки Богом.
Амації довелося вислухати ще дещо. Через те, що він хотів панувати над поставленим Богом служителем, він почув і свій власний вирок. «А тепер послухай Господнього слова: “Ти кажеш: не будеш пророкувати на Ізраїля, і не будеш проповідувати на Ісаків дім. Тому так промовляє Господь: твоя жінка в місті буде блудлива, і сини твої та дочки твої попадають від меча, а земля твоя буде поділена шнуром, і ти помреш на нечистій землі, а Ізраїль конче піде на вигнання з своєї землі!”» (Ам. 7:16-17).
Сказано ясно й прямо, і немає жодних сумнівів, що все це потім у деталях виконалося. Нам невідомо, що відповів Амація. Сумління його було на боці пророка, і, можливо, це затулило йому вуста. Він пригадав кожне з цих слів, коли, позбавлений усіх своїх почестей, в ассирійській землі підвів до неба очі, повні сліз!
