Не тільки дім Йосипа дратував Господа. Як ми вже зауважили раніше, під Ізраїлем маються на увазі не тільки десять племен, а весь народ. Тому ця частина пророцтва завершується хвилюючими словами, зверненими до безпечних «на Сіоні, тих, хто надіється на самарійську гору» (Ам. 6:1). Жителям Південного царства небезпека, що загрожувала Північному царству, здавалася далекою, бо вони сподівалися, що при нападі ворога Самарія протримається досить довго, щоб вони встигли приготуватися до оборони. Тому вони були безпечними, не слухалися Божих закликів до покаяння й не вболівали за своїх братів.
Безтурботні на Сіоні – це й ми сьогодні, бо багато хто в наші дні залишається бездіяльним, багато хто, називаючи себе дітьми Божими, не прислухається до Божих слів і не піклується про те, щоб ходити в силі істини. Але якщо Божий народ байдужий до того, що важливо для Бога, тоді не варто розраховувати на Божу підтримку в часи труднощів і нещасть.
Одного разу величні филистимські міста були зруйновані. Калне, Гамат і Ґат лежали в руїнах. Чим Ізраїль був кращим за ці царства? Ізраїльтяни вважали день нещастя далеким, а серед них самих панували насильство й гріх. Вони лежали на різьблених ложах зі слонової кістки й бенкетували без жодного страху, вибираючи кращих овець і телят зі своїх черід. Вони співали під звуки музичних інструментів, пили вино й користувалися дорогими мастями. Але Бог висуває їм Свою обвинувачення: «…над спустошенням Йосипа не вболіваєте» (Ам. 6:2-6).
Невже ці слова не звучать сьогодні актуально для кожного Божого святого? Чи не піддаємося ми смертельній небезпеці жити заради себе, радіти своєму майну, забуваючи про Йосипове нещастя? Чи не забуваємо ми про занепад у зібраннях, про страждання, які виникають через свавілля, і які так сильно безчестять Господа, прославленого Голову Церкви? Той, хто любить Його, обов’язково турбуватиметься про стан усього, що дорогоцінне перед Ним. Він досліджуватиме Письмо й усе перевірятиме Божим Словом, він буде прагнути ходити «шляхами древніми», навіть якщо це доведеться робити зовсім самому. Крім того, у такої людини буде «любов до всіх святих», яка має бути в кожного, хто хоч трішки зрозумів істину про те, що таке «одне тіло й один дух».
Через те що ізраїльтяни зневажали нещастями Йосипа, Господь не міг бути їхнім заступником – Йому була огидна пишність Якова, й навіть місто Давидове Він віддав язичникам (Ам. 6:7-8).
Коли ж настане руйнування, жахливе відчуття гніву Яхве закриє всі вуста навіть при похованні мертвих, бо згадування імені Господа не буде личити опоганеним вустам (Ам. 6:9-10). Сумно, коли людина переносить удари жезла, і при цьому не може навіть звернутися до Того, Хто завдає їх. Але такий результат спокуси гріхом!
У віршах Ам. 6:11-14 говориться про Вавилонський полон, що стався через сто років після ассирійського вторгнення. Коли, як повінь, халдеї заполонили всю землю, це сталося за прямим наказом Господа, це була дія Його караючого жезла, бо Юда перетворив суд на отруту, а плід правди – на гіркоту. Святий Бог стає ворогом Своєму народу, якщо той перетворює істину на неправду й ходить у нечистоті. Так відбувається й сьогодні, «бо Господь справедливий, кохає Він правду» (Пс. 11:7), і Він не дозволить нікому, хто чинить проти Його настанов, називатися Його ім’ям.
На цьому закінчується друга частина пророцтв.
