У нинішній період часу благодать царює через праведність[1] (Рим. 5:21), у вічному стані праведність житиме (2Пет. 3:13); але в Тисячолітньому царстві праведність царюватиме. Це фактично буде її головною рисою відповідно до пророчого слова: «Ось, Цар буде царювати за правдою, і князі будуть правити за законом» (Іс. 32:1), або в іншому місці йдеться: «…щоб дізналися від сходу сонця і від заходу, що немає, крім Мене; Я Господь, і немає іншого» (Іс. 45:6).
У Священному Писанні існує два образи Христа як Царя – Давид і Соломон. Давид зображує Його в образі Царя правди, а Соломон як Князь миру. Ці двоє об’єднані в Мелхиседеку, царі Салиму, «по-перше, тому що ім’я його означає – “цар правди”, а потім і тому‚ що він є “цар Салиму”, тобто “цар миру”» (Євр. 7:2). Ці дві характеристики, як буде видно далі, є відмінними рисами панування Христового, одна передує і насправді робить іншу; бо: «справою правди буде мир, і плодом правосуддя – спокій і безпека навіки» (Іс. 32:17).
Тому, нехай буде абсолютно ясно читачеві, що про Христа ніколи не говориться як про Царя Церкви. З нею Він перебуває в ближчих стосунках, навіть ближче, ніж Голова; бо вірні зараз об’єднані з Ним Духом Божим і, отже, є членами Його Тіла. Істинно, Він є Цар, що стосується Його титулу, хоча нині Він – відкинутий Цар; і істинно, що вірний не має жодної влади, окрім Його влади; але це змішення періодів часів дозволяє стверджувати, що Христос зараз – царюючий Цар. Він царюватиме; але це станеться, коли Він прийде, як було описано в попередніх розділах.
Зараз Він сидить праворуч Бога, і там Він продовжить сидіти, поки Його вороги не стануть Його підніжжям. Тоді Він з’явиться і Йому вклоняться всякі начальства, влада і сила. «Бо Йому належить царствувати, доки покладе всіх ворогів під ноги Свої» (1Кор. 15:24-25). Це царство, яке описане саме так, буде розглянуто зараз. Царство Небесне існує зараз (Мф. 13), і про вірних сказано, що вони будуть введені в Царство улюбленого Сина Божого (Кол. 1:13), але Царство Христа як Царя обмежене Тисячолітнім царством.
Таким чином, Марії було сказано про Нього: «…і дасть Йому Господь Бог престіл Давида, отця Його» (Лк. 1:32). Цілком очевидно, що це обіцяння ніколи ще не було виконане, бо коли Він був представлений юдеям як Месія, вони не прийняли Його і, врешті-решт, кричали: «Немає в нас царя, крім кесаря» (Ін. 19:15). Але всяке слово Боже має виконатися. Таким чином, Йому ще належить бути Царем Ізраїлевим, і не лише Ізраїлевим, бо як Син Людський Він наслідує ще більше слави «і всі володарі будуть служити і коритися Йому» (Дан. 7:27). Ізраїль буде центром вселенської влади, і саме через них Він правитиме народами на землі.
Перше, після прийняття Його престолу (яке, як розуміє зараз читач, станеться після Його явлення), Він судитиме, як це робив Давид; тобто усе, що не відповідатиме праведності, буде засуджене. Тому сказано: «Боже, Суд Твій цареві дай і синові царя – правду Твою. Щоб судив справедливо народ Твій, і вбогих Твоїх – судом праведним» (Пс. 71:1-2). Тому Він забере «з Царства Його всі спокуси і тих, що чинять беззаконня» (Мф. 13:41) і «Господь буде Царем над усією землею; у той день буде Господь єдиний, і ім’я Його єдине» (Зах. 14:9).
Нам даний опис цього в розділі 25 Євангелія від Матфея. Він встановив Свій престол у праведності. Усі народи будуть зібрані перед Ним для суду. Це ясно пов’язано з Його Царством: «Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй і всі святі ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї, і зберуться перед Ним усі народи» (Мф. 25:31-32). Це єдиний час, коли наш Господь застосовує титул Царя Сам: «Тоді скаже Цар тим…» (Мф. 25:34-40).
Це показує, що Царство вже було засноване – відмічаючи, фактично, початок Його тисячолітнього панування. Якщо ми зараз досліджуємо характерні риси цього засідання суду, буде видно, що немає причин плутати його з тим Великим білим престолом (Одкр. 20) або виводити з цього популярну ідею про загальний суд – вірних і невіруючих разом. Це насправді, суд над живими народами; бо Писання ніколи не називає мертвих – «народами». Тут явно представлено три класи – овець, козлів і Царських «братів». Ми ще відмітимо, що те, як ставилися народи до Царських «братів», буде основою їх розподілу – будь то до овець або козлів. Цей факт – ключ до усієї сцени.
Хто тоді Царські «брати»? Дуже ясно, що ними мають бути юдеї – Його родичі по плоті, але також Його істинні слуги. Так само, ми можемо знайти ключ до розгадки уривка з розділу 66 книги пророка Ісаї, на якого ми вже посилалися. Там ми знаходимо, що після того, як Господь прийде в суді, деякі зі святих будуть послані, щоб проголосити Його славу серед язичників. Отже, перед нами «брати» Царя, які стали Його посланцями серед народів, і тому їм дані особлива сила і влада, і як посли Володаря вони мають честь і гідність Того, Кого вони представляють.
Принцип, за яким вони посилаються, той же самий, який Господь використовував, посилаючи дванадцять: «Хто вас приймає, той Мене приймає» (Мф. 10:40). Тому Цар каже тим, хто перебуває по Його праву руку: «Зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили», і вони стають спадкоємцями царства, уготованого для них з основи світу. Так само Він каже тим, хто ліворуч: «Істинно кажу вам: не зробивши цього одному з менших цих, Мені не зробили. І підуть ці на вічні муки, а праведники в життя вічне» (Мт. 25:34-46).
Таким чином, Христос як Цар, виявляючи Свою владу в праведному суді, набуває вселенську владу, бо «царі фарсійські з островів дари піднесуть, царі Аравії і Сави дари принесуть. І вклоняться йому всі царі землі, і всі народи будуть служити йому» (Пс. 71:10-11). Далі, коли скасує всякі начальства і всяку владу і силу, Він царюватиме як Князь миру: «Буде ім’я його благословенне навіки; раніше сонця перебуває ім’я його, і в ньому благословляться всі покоління землі і всі народи будуть прославляти його» (Пс. 71:17).
[1] Згідно англ. перекладу Біблії.
