Проте існує одне місце Священного Писання, яке може здатися тим, хто не дослідив цю тему, що воно суперечить вищезгаданим твердженням. Це місце зазвичай вважається описом останнього суду, і на нього часто посилаються, коли висловлюються проти істини першого воскресіння вірних. Але навіть поверхневе дослідження слів, використаних нашим благословенним Господом, покаже, що Він не посилається на тему воскресіння: «Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй і всі святі ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї, і зберуться перед Ним усі народи» (Мт. 25:31-32). Посилання тому робиться на Його явлення і царство, і Його суд живих, а не мертвих. Ми не говоримо про «народи» як про мертвих: цей термін описує живих. А також зверніть увагу, що існує три групи – вівці, козли і брати Царя; і тільки сам цей факт визначає тлумачення цілого уривка, переконливо показуючи, що це суд над живими народами, який станеться за явленням Сина Людського в Його славі, і Його сходженням на трон. Тому «брати» – це юдеї, які були послані як посланці Царя із сповіщенням Його царства; і ті, які прийняли їх і їх звістку, – це вівці, а ті, які відкинули їх, – це козли. Їх ставлення до Царя залежить від їх поводження з Його посланцями. (Той же принцип можна знайти в уривку Мф. 10:40-42.)
Встановивши тоді, що Господь повертається для того, щоб забрати Своїх, незалежно від того, чи померли вони до цього або все ще живуть на землі, згідно з Його словом: «І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я» (Ін. 14:3), – ми можемо тепер розглянути те, як Він прийде, і піднесення святих. Найбільш точний опис цієї події представлений в уривку, який ми вже розглядали, але зараз ми його вивчимо повністю. «Не хочу ж, браття, лишати вас у незнанні про померлих, щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії. Бо коли ми віруємо, що Ісус помер і воскрес, то й померлих в Ісусі Бог приведе з Ним. Бо це говоримо вам словом Господнім, що ми, які живемо і залишимося до пришестя Господнього, не попередимо померлих, тому що сам Господь у час сповіщення, при голосі архангела і сурми Божої, зійде з неба, і мертві у Христі воскреснуть раніш; потім ми, що лишились живими, разом з ними будемо піднесені на хмарах назустріч Господеві у повітря і так завжди з Господом будемо» (1Сол. 4:13-17).
Суть цього важливого уривка іноді не уловлюється через неуважне ставлення до його точних формулювань. Солунські святі не мали сумнівів відносно своєї долі в Христі після Його повернення; але так чи інакше, вони помилково припускали, що ті, хто помре до настання цієї події, зазнають втрати. Саме для того, щоб виправити цю помилку, апостол дає декілька особливих настанов: «Бо це говоримо словом Господнім», тобто через одкровення на цю конкретну тему. У такому разі він пояснює, що усіх, хто помре в Ісусі (чи через, δια), Бог забере із Собою, що це насправді пов’язане з нашою вірою і є наслідком смерті і воскресіння Христа. Далі він пояснює, як це можливо, і саме це пояснення є тим, що формувало тему особливого одкровення, на яке ми посилалися. Господь прийде, і тоді мертві в Христі воскреснуть, живі зміняться, і таким чином ми будемо разом піднесені на хмарах, щоб зустріти Господа в повітрі.
Це може статися, як ми бачили в минулому розділі, у будь-який момент. Давайте, тому, ознайомимося з тим, що має статися. Несподівано Господь Сам зійде з небес таким чином, як це описано.
По-перше, із сповіщенням. У багатьох це місце викликає труднощі в розумінні. Якщо, вони думали, Господь прийде тільки за Своїм народом, і Він зійде із сповіщенням, чи не має це статися тоді відкрито, щоб бачили усі? Зовсім не обов’язково. Слово саме по собі несе значення стосунків, підкреслюючи, наприклад, наказ командира своїм солдатам; і тому це сповіщення, яке має бути почуте тільки тими, кому воно адресоване, і значення якого не буде зрозуміле іншими.
Коли наш благословенний Господь перебував на землі, голос зійшов до Нього з небес, і деякі з тих, що стояли поряд, думали, що прогримів грім, тоді як інші сказали: «Ангел говорив Йому» (Ін. 12:28-29). Точно також при наверненні Савла люди, які йшли з ним, чули голос, тобто звук голосу (Діян. 9:7), «але голосу Того, Хто говорив… не чули», тобто важливості голосу (Діян. 22:9; пор. Дан. 10:7). Так само буде, коли Господь Сам зійде з небес. Усі, які Його почують і зрозуміють значення того сповіщення; але якщо Його почують інші, то воно здасться для них гуркотами віддаленого грому, можливо супроводжуваного голосом архангела і сурмою Божою; якщо ці подібним же чином будуть почуті, то обговорюватимуться і пояснюватимуться ученими як незвичайний феномен. Цілком імовірно, що ці три – сповіщення, голос архангела і сурма Божа (див. Чис. 10) – мають тільки одну мету: скликання тих, хто збирається разом, мертвих і живих святих для їх узяття в присутність їх Господа.
Дві дії стануться за цим, і стануться вмить; так пише апостол Павло: «Кажу вам таїну: не всі ми помремо, але всі змінимось; раптом, в одну мить, при останній сурмі; бо засурмить, і мертві воскреснуть нетлінними, а ми перемінимось» (1Кор. 15:51-52). «…і мертві у Христі воскреснуть раніш» (1Сол. 4:16). Яка грандіозна картина! Все ті, які Христові, включаючи, тому, святих минулої, як і нинішньої доби, воскреснуть при Його пришесті (1Кор. 15:23). Простежуючи лінію віків від Адама до останнього святого, який має бути узятий, уся ця незліченна множина «раптом, вмить» повстане зі своїх могил нетлінними. І не лише вони, але усі святі, що живуть у той час, зміняться, так що усі однаковим чином будуть одягнені у свої тіла воскресіння, відповідно славному тілу Христовому (Флп. 3:21).
Це буде тоді, коли «тлінне це вдягнеться в нетлінне і смертне це вдягнеться в безсмертя, тоді збудеться слово написане: “Поглинута смерть перемогою”« (1Кор. 15:54; див. також 2Кор. 5:1-4). Але щойно ця дивовижна переміна станеться, тоді усі, з ким це станеться, будуть піднесені на небеса, щоб зустріти Господа в повітрі: і будемо навіки з Господом. Тоді Господь Сам входить вперше, що стосується Його народу, у повний плід Своєї спокутної праці, мук Його душі.
Якою мовою, яким пером можна описати ту радість, з якою Він звільнить з могил тіла Свого народу і захопить словом сили Своєї усіх обраних, преображених в образ Його, до Себе! Також неможливо виразити нашу власну радість – радість, з якою ми увійдемо, коли сокровенні бажання нашого серця здійсняться, і подібно до Його ми побачимо Його обличчя, побачимо Його таким, яким Він є, і будемо з Ним навіки. Саме цього ми чекаємо, і цей час не настільки далеко, коли усе здійсниться; бо ми покоїмося на твердому слові нашого вірного Господа, Який сказав: «Так, гряду скоро!» (Одкр. 22:20).
