Коли Господь повернеться за Своїм народом, стануться дві речі – воскресіння мертвих у Христі і переміна живих вірних; і потім вони будуть піднесені на хмарах на зустріч Господу в повітрі, і так завжди з Господом будуть. Про це ясно каже апостол Павло (1Сол. 4:16-17).
Наш благословенний Господь Сам провіщав цю істину, фактично, сформулював її, хоча Його слова важко було зрозуміти, не маючи подальших одкровень, які були дані в посланнях. На Своєму шляху у Вифанію, після смерті Лазаря, «Ісус [сказав Марфі]: воскресне брат твій. Марфа сказала Йому: знаю, що воскресне при воскресінні, в останній день. Ісус сказав їй: Я є воскресіння і життя; хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе. І кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре повік» (Ін. 11:23-26). У такому випадку тут нам представлено ті ж самі дві групи – ті, які вірили в Христа, але які померли до Його повернення, ці повинні ожити; і друга група – ті, які в той час будуть живими і віритимуть у Нього, ці не помруть ніколи – що точно співпадає з двома групами, які ми знаходимо в розділі 4 Першого послання до Солунян.
Проте, щоб ця тема стала простою і зрозумілою, слід, передусім, показати, що тільки вірні воскреснуть з мертвих під час Другого пришестя нашого Господа. Немає іншої доктрини, яка так же ясно була б викладена в Писанні і так же повно пропускалася або ігнорувалася більшістю християн. Головна ідея полягає в тому, що наприкінці світу, при завершенні Тисячолітнього царства, буде воскресіння і вірних, і невіруючих; що всі разом постануть на суді, і що тоді буде винесений вічний вирок кожному. Але, попри те, що ця богословська концепція широко усіма викладається і приймається, вона не лише не має основи в Слові Божому, але прямо суперечить його вченню. Це стане очевидним, якщо ми звернемо свою увагу на докази, які можемо навести, що ніхто окрім вірних не воскресне при пришесті Господньому.
Передусім, можна процитувати декілька місць Священного Писання з Євангелій на додаток до уривка з розділу 11 Євангелія від Іоанна. Спускаючись з гори Преображення, Господь велів Своїм учням не говорити нікому, що вони бачили, «доки Син Людський не воскресне з мертвих [εκνεκπών]. І вони тримали в собі це слово, допитуючись: що то означає, – воскреснути [εκνεκπών] з мертвих» (Мк. 9:9-10). Вони вірили, як і Марфа, що має бути воскресіння в останній день (Ін. 11:24); але до цього вони ніколи нічого не чули про воскресіння з мертвих, і саме це було причиною їх подиву. Тут, звичайно, стояло питання про воскресіння Самого Христа, але оскільки Він був первістком серед тих, хто належить Йому, Його воскресіння було і запорукою і прикладом їх воскресіння. У тексті Лк. 14:14 ми знаходимо вираз «воскресіння праведних»; і в іншому розділі (Лк. 20:35) Господь говорить про тих, хто сподобиться «досягти того віку» (αίώνος) «і воскресіння з мертвих» (και τής άναστάσεως τής έκ νεκρών). Фраза, використана Господом, однозначна – це часткове воскресіння, що той, хто братиме участь у цьому воскресінні, залишить інших позаду в їх могилах. Вчення Іоанна підтверджує той же самий висновок (Ін. 5:28-29).
Повертаючись до вірша «настане час, і нині вже є, коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть» (Ін. 5:25), треба відмітити, що термін «час» включає цілий проміжок часу. Цей час тривав з тієї миті і до теперішнього часу відповідно до попереднього вірша: «Хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить, а перейшов від смерти до життя» (Ін. 5:24); і він триватиме до повернення Господа. Він означає увесь час благодаті. Подібним же чином у вірші Ін. 5:28 термін «час» включає цілий проміжок часу: «Не дивуйтесь цьому, бо настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого; і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, – у воскресіння суду (κρίσεως)». Таким чином, проводиться чітка відмінність між двома воскресіннями: воскресінням життя, яке станеться, як ми побачимо, при пришесті Господньому; і воскресінням суду, яке станеться після завершення Тисячолітнього царства (Одкр. 20:11-15).
Якщо ми звернемося тепер до послань, то виявимо ще точніші висловлювання. Тема розділу 15 Першого послання до Коринф’ян – це воскресіння тіла; і, проте, не воскресіння тіл усіх людей, але тільки віруючих. Про це говориться відразу ж. Після опису наслідків хибної доктрини – що не існує воскресіння – апостол розповідає істину: «Але Христос воскрес з мертвих, первісток серед померлих. Бо як смерть через людину, так через людину і воскресіння мертвих. Як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть, кожний по своєму чину: первісток Христос, потім ті, які увірували в Христа, в пришестя Його» (1Кор. 15:20-23). Неможливо висловитися точніше чи ясніше. Також і у вже процитованому місці Писання сказано: «І мертві у Христі воскреснуть раніш; [апостол не роздумує ні про кого іншого] потім ми, що лишились живими, разом з ними будемо піднесені» (1Сол. 4:16-17). Тут немає навіть і думки про невіруючих.
Можемо дозволити собі навести ще один текст Священного Писання. У розділі 20 книги Одкровення ми читаємо про тих, хто «жив і царював з Христом тисячу років». Ми досліджуватимемо застосування цього місця Писання, якщо Господь дозволить, у наступних розділах; але давайте звернемо нашу увагу зараз на наступне твердження: «…Інші ж з померлих не ожили, доки не скінчиться тисяча років. Це – перше воскресіння» (Одкр. 20:4-5). Слід пам’ятати, що тлумачі прагнули довести, що це духовне воскресіння (яке б значення цьому не надавалося); але якщо це так, тоді воскресіння наприкінці цього розділу – це не буквальне воскресіння, і тому вони доводили, подібно до псевдовчителів у Коринфі, що не існує воскресіння мертвих! Ні; мова така ж чітка і безпомилкова, особливо враховуючи ті місця Священного Писання, на які ми посилалися, поза всяким сумнівом, що Бог у Своїй благодаті має мету, що вірні воскреснуть з мертвих при пришесті Господньому, і це називається першим воскресінням. Тому застосовується термін «первісток» відносно воскресіння нашого благословенного Господа (1Кор. 15:20), будучи початком урожаю Його власних зібраних при Його пришесті (див. Лев. 23:10-11).
