Але, незважаючи на усі ці допустимі докази, усе залежить від питання, чи залишаться християни (Церква) на землі до явлення Господнього. Якщо ми звернемося до розділу 24 Євангеліє від Матфея і протиставимо із словами, записаними в Посланні до Колосян, ми виявимо, що на це питання дана чітка і ясна відповідь. Ми читаємо: «І враз, після скорботи тих днів, сонце померкне, і місяць не дасть світла свого, і зірки спадуть з неба, і сили небесні захитаються. І тоді з’явиться знамення Сина Людського на небі; і заплачуть всі племена земні і побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах небесних з силою і славою великою. І пошле ангелів Своїх з сурмою гучноголосою; і зберуть обраних Його від чотирьох вітрів, від краю небес до кінця їх» (Мф. 24:29-31).
Тут нам представлений порядок подій при явленні Сина Людського; і читач відмітить що
- є скорбота,
- порушення порядку небесних світил,
- знамення Сина Людського на небесах,
- плач племен земних,
- вони бачать пришестя Сина Людського, тоді як обрані все ще знаходяться на землі незібраними.
Але що ми прочитали в Посланні до Колосян? Що «коли ж з’явиться Христос, життя ваше, тоді ви з’явитеся з Ним у славі» (Кол. 3:4). Також, коли Христос виходить з небес для суду (Його явлення), «воїнства небесні їхали слідом за Ним на конях білих, одягнені у виссон, білий і чистий» (Одкр. 19:11-14). Хто вони? Їх одяг дуже характерний, і пропонує відповідь; бо ми читаємо: «виссон же є праведність святих» (Одкр. 19:8; праведність – δικαχώματά).
Очевидно, тому, що «обрані» (див. Мф. 24) не можуть бути Церквою, оскільки святі, які складають Церкву, з’являються з Христом; і фактично, як багато говорить про це цей розділ, вони – обрані з Ізраїлю, юдейський залишок, який Бог Своїм Духом підготував для часу, коли Господь, Якого вони шукають, прийде несподівано у Свій храм (Мал. 3:1). Таким чином витікає, що Господь Ісус повернеться за Своїм народом до Свого явлення; і в тій мірі, як Він винищить антихриста явленням пришестя Свого (2Сол. 2:8), це має бути також до Його сходження і панування і тому також до Великої скорботи, оскільки (як буде видно в наступному розділі) воно пов’язане з часом антихриста.
Але услід за цим йде ще щось. Усі передбачені події, яких ми чекаємо до явлення Господа, пов’язані з відновленням Божого древнього народу і діями чоловіка гріха, сина погибелі (антихриста); і, отже, наскільки відкриває Писання, немає абсолютно нічого між нинішнім часом і вірогідністю повернення Господнього.
Як, у такому разі, можна пояснити факт, що у Священному Писанні нам сказано чекати явлення, як і пришестя, бачачи, що коли Христос з’являється, то ми з’являємося з Ним? Коли б не обговорювалося питання відповідальності, явлення, а не пришестя є метою; і це тому, що, оскільки земля є місцем відповідальності, земля також буде місцем явленої усім винагороди. Це жодним чином не суперечить факту, що пришестя Христа за Своїми святими в будь-який момент – це належна надія вірного.
З іншого боку, це показує шляхи Божі в управлінні Його народом, виводить нову рису досконалості Господніх стосунків зі Своїми слугами. Йдучи, Він довірив їм дари для Його служіння, кажучи: «Пустіть їх у діло, поки я повернусь» (Лк. 19:13). Слуги відповідальні використовувати те, що було довірено використовувати тут на землі, поки вони на ній перебувають. Тому, коли Господь повернеться на землю, їм буде оголошений результат їхньої праці.
Але не лише у використанні дарів ми бачимо цей принцип; ми знаходимо його в будь-якому вигляді відповідальності святого: у коринф’ян не було браку в дарах, чекаючи одкровення нашого Господа Ісуса Христа; солунян направляють чекати благословенного результату їх переслідувань до часу, коли Господь Ісус буде явлений з неба, з ангелами сили Його (2Сол. 1:7; 1Тим. 6:14). Бо саме тоді настає час, що Він приходить «прославитись у святих Своїх і з’явиться дивним в день той у всіх, хто увірував» (2Сол. 1:10); і тоді, тому, буде оголошено, як святий жив і ходив у цьому світі. Це завершення і здійснення служіння вірного, як і часу, коли права Самого Господа Ісуса будуть оголошені і підтверджені. Отже, у такому сенсі нам сказано любити явлення Його (2Тим. 4:8).
Але, як ми вже показали з Писання, Господь повертається за Своїми святими до Його явлення; і саме до Його приходу за ними звернені їх погляди. Це справжня мета нашої надії. Наші серця зайняті Ним, ми з нетерпінням чекаємо моменту, коли, згідно з Його Словом, Він прийде і візьме нас до себе, щоб і ми були, де Він (Ін. 14:3). Наше життя і наше ставлення мають бути такими ж. Як Ізраїль у ніч Пасхи з підперезаними стегнами, взуттям на ногах і палицями в руках чекав сигналу йти, так і наші стегна мають бути завжди підперезані і світильники наші повинні горіти, чекаючи, що Господь зійде з небес при сповіщенні, при голосі архангела і сурми Божої, щоб забрати нас з цього місця, щоб ми були вічно з Ним.
Чи завжди ми зберігаємо таке ставлення? Чи починаємо ми день з думки про те, що до того, як ніч знову повернеться, ми можемо бути захоплені в безхмарне світло Його присутності? Коли ми лягаємо спати вночі, чи пам’ятаємо ми, що ще до того, як настане світанок, ми можемо бути піднесені з наших ліжок? Чи ведемо усі наші справи так, щоб нам не хотілося нічого виправити, якщо в наступний момент ми будемо з Господом? Поза сумнівом, ніщо, за винятком цього, не має задовольняти тих, хто живе в очікуванні Господа.
Нехай Він Сам веде нас в усій силі цієї благословенної істини, використовуючи її, щоб відділяти нас усе більшою мірою від усього, що не відповідає Йому; і представляючи Себе нам в усій Його красі як Світлу і Уранішню Зірку. Нехай Він опанує нами і проникне в наші серця!
