Книга Товита: розділи 3,4

Анна та сліпий Товит, Рембрандт ван Рейн

3. Молитва Товита 1-6; лиха доля й молитва Сари 7-17

1 І в моїй душі зродився глибокий смуток, і я, зідхнувши, заплакав і, стогнавши, почав молитись:

2 “Ти – справедливий, Господи, й усі Твої діла – справедливі! Усі Твої путі – милость і правда; Ти – суддя світу! 3 Отож і нині, Господи, згадай мене й споглянь на мене! Не карай мене за мої гріхи та за провини, ані за ті, що ними мої предки перед Тобою согрішили, 4 не слухавши Твоїх наказів. Ти видав нас на грабування, у неволю та на смерть, на притчу й на глум, на ганьбу усім народам, серед яких Ти нас розсіяв. 5 І нині численні Твої суди – правдиві, коли караєш мене за гріхи моїх предків, бо Твоїх заповідей ми не чинили і по правді перед Тобою не ходили. 6 Отож і нині роби зо мною, як Тобі завгодно; вели забрати мою душу, щоб я із поверхні землі зникнув і став землею знову, через те, що ліпше мені вмерти, ніж жити; наслухався я вже дорікань брехливих, і печаль велика мене огорнула. Вели, Господи, щоб я звільнився від цієї нужди! Звільни мене на місце вічного спочинку і не відвертай, Господи, Свого обличчя від мене, бо ліпше мені вмерти, ніж дивитись на ті великі злидні життя мого, та й не чути отих образ!”

7 Того ж самого дня сталося, що й Сарі, дочці Рагуела, який жив у Екбатані, в Мідії, довелося слухати докори від однієї з слугинь свого батька, 8 тому що вона була віддана сімом чоловікам, яких Асмодей[1], лихий демон, убив перед тим як вони були з нею, як то звичайно буває з жінками. Слугиня їй дорікала: “То ти вбиваєш твоїх чоловіків! Оце вже за сімох була віддана, а ні від одного не дістала єси імени. 9 Чого ж то нас бити за твоїх чоловіків – того, що вони померли? Іди геть за ними, щоб нам повік не бачити від тебе ні сина, ні дочки!”

10 І сумно стало тоді на душі у Сари; заридала вона, вийшла на гору до батькової світлиці й хотіла повіситись; але, роздумавши, сказала: “А що як моєму батькові будуть докоряти й скажуть: Однісіньку дочку мав єси любу, та й та повісилася з горя! – Цим я звела б на старість батька зо смутком у могилу. Краще мені не вішатись, а просити Бога, щоб померти й тих докорів ніколи за життя свого не чути!” 11 І в той же час простягла до вікна[2] руки й почала так молитись:

“Благословен єси, о Боже милосердний! Благословенне ім’я Твоє повіки! Нехай усі діла Твої благословлять Тебе повіки! 12 І сьогодні моє обличчя звернене до Тебе, і очі мої дивляться на Тебе. 13 Вели, Господи, мене забрати з цього світу, щоб мені більш не чути докорів. 14 Ти знаєш, Господи, що я невинна, ніякий чоловік мене не доторкався. 15 Я свого імени не збезчестила, ні імени мого батька, в краю мого вигнання. Я одиначка в мого батька, і другої дитини він не має, щоб його спадкоємцем бути. Не має він ні близького брата, ні родича не має, щоб мені зберегти себе йому за жінку. Померло в мене вже сім. Навіщо ж мені далі жити? Коли ж Тобі не вгодно мене вбити, поглянь на мене, змилуйся надо мною, щоб мені отих докорів більш не чути!”

16 Молитва обидвох була вислухана одночасно перед славою Божою; 17 і був посланий Рафаїл, щоб вилікувати обох їх: у Товита зняти з очей більма, щоб він міг знову бачити світ Божий, а Сару, дочку Рагуела, віддати за жінку Товії, синові Товита, і звільнити її від Асмодея, лихого демона, бо вона Товії належала перед усіма іншими, які хотіли б побратися з нею. Того ж часу Товія повертався знадвору до хати, а Сара, дочка Рагуела, сходила з верхньої світлиці.

4. Повчання Товита синові

1 Того ж дня згадав Товит про гроші, що склав їх у Гаваела в Рагах, у Мідії, 2 і сказав сам до себе: “Дійшов я вже до того, що просив собі смерти. Прикличу отже мого сина Товію, і скажу йому, раніше ніж умерти, про ті гроші”. 3 Та й прикликав він сина свого Товію, і коли той прибув, сказав до нього:

“Як умру, то поховай мене належно. Шануй рідну матір, не покидай її ніколи, поки життя твого. Роби те, що їй любе, й не засмучуй її серця ніяким твоїм учинком. 4 Згадай, моя дитино, про всі ті небезпеки, яких вона зазнала з-за тебе, коли ти був у її лоні. А як умре, то поховай її в одному гробі біля мене. 5 У всі свої дні, дитино, згадуй про Господа, щоб не захотілось тобі згрішити й переступати заповіді Його. Твори праведність усі дні життя свого і не ходи несправедливими дорогами. 6 Бо ті, що чинять правду, в ділах своїх будуть щасливі, як усі ті, що чинять справедливість. 7 Роби милостиню з того, що маєш. А коли милостиню робиш, око твоє нехай не буде скупим. Не відвертай свого лиця від усякого бідного, і обличчя Боже не відвернеться від тебе. 8 Милостиню роби згідно з тим, що маєш; коли у тебе є достатків повно, роби з них, а коли мало маєш, то не бійся й з того дати. 9 Бо так готуєш собі добрий скарб на день потреби, 10 тому що милосердя рятує від смерти й не дає ввійти у темряву. 11 Милостиня ж – приємний дар для всіх, що її чинять, перед Всевишнім. 12 Бережись, моя дитино, всякої розпусти й насамперед візьми собі жінку з роду твоїх предків. Не бери жінки-чужинки, що не з родини твого батька, бож ми сини пророків. Ной, Авраам, Ісаак, Яків, батьки наші від віку, – затям це собі, дитино, добре, – усі вони взяли собі жінок з-поміж своїх рідних, і були вони благословенні в своїх дітях, і потомство їхнє успадкує землю. 13 Та й нині, моя дитино, люби твоїх братів і не погорджуй у своїм серці ні синами від твоїх братів, ні дочками твого народу, щоб з них не взяти собі жінку, тому що в гордощах – руїна й неладу багато, у ледарстві – недостача й велика біда, бо ледарство є матір’ю голоднечі. 14 Заплати нікого з тих, що працюватимуть на тебе, в себе не затримуй; віддавай її негайно. Коли ти Богові будеш служити, то будеш мати нагороду. Вважай на себе, моя дитино, в усіх ділах твоїх. Будь завжди чемний у поведінці. 15 Не роби іншим того, що тобі не любе. Вина не пий аж до пияцтва; пияцтво нехай тебе не супроводжує ніколи. 16 Зо свого хліба дай голодному, а з одежі – нагим. З усього того, що прибуває тобі, давай милостиню, нехай твоє око не буде зависне, коли будеш її робити. 17 Вилий своє вино та хліб на гробі справедливих[3], а грішникам не давай нічого. 18 У кожного розумного шукай поради, і всякою корисною порадою не знехтуй. 19 Увесь час благослови Господа Бога. Проси в нього, щоб твої дороги були прості й усі стежки та заміри таланили. Ніякий бо народ не має (доброї) поради; єдиний же Господь дає всі блага. (Він, кого хоче, вивищує), Він, кого хоче, понижує глибоко аж до аду. Тож і нині, дитино, пам’ятай про ці заповіді! Й нехай вони не зітруться з твого серця. 20 Оце тепер, моя дитино, я тебе повідомлю, що я склав 10 талантів сріблом у Гаваела, сина Гаврі, що в Рагах, у Мідії. 21 Не бійсь, дитино, що ми зубожіли. Є в тебе багато добра, коли боїшся Бога, уникатимеш гріха й чинитимеш добро перед Господом, Богом твоїм”.


[1] Асмодей – мабуть з перської, і означає: злий демон гніву. Якщо ж ім’я походить з грецької, тоді його значення: руїнник – на протилежність до Рафаїла, ім’я якого означає «Божий зцілитель».

[2] До вікна, – яке було відчинене в напрямі Єрусалиму.

[3] Мова про похорон, поминки, які справляли в одного з родичів померлого.

Попередній запис

Книга Товита: розділи 1,2

Товит і Анна, Рембрандт ван Рейн 1. Батько Товії 1-8; на вигнанні в Асирії 9-14; доброчинність ... Читати далі

Наступний запис

Книга Товита: розділи 5,6

Прощання Товія з батьком, Вільям-Адольф Бугро 5. Товія виправляється в дорогу 1-3; Архангел Рафаїл стає супутником ... Читати далі