1. Батько Товії 1-8; на вигнанні в Асирії 9-14; доброчинність батька Товії 15-22
1 Книга дієпису Товита, сина Товієла, сина Ананієла, сина Адуела, сина Гаваела, з роду Азієла, з коліна Нафталі, 2 що його за Салманассара, асирійського царя, забрано в неволю з Тісве, що на південь від Кадеш-Нафталі, у Галилеї, вище Асиру, над Хацором, по той бік Західнього шляху, ліворуч від Шефату.
3 Я, Товит, ходив дорогами правди й справедливости всі дні мого життя й чинив багато милостині моїм братам і народові, що були забрані разом зо мною у полон в країну Асирійську, в Ніневію. 4 Коли я був у моїм краю, на землі Ізраїльській, – а був я тоді молодим хлопцем, – усе коліно Нафталі, мого предка, відступило від дому Давида й від Єрусалиму, міста, вибраного колінами Ізраїля, щоб усі коліна приносили там жертви. Там був збудований і посвячений храм, житло Всевишньому, на всі роди повіки. 5 І всі мої брати й дім Нафталі, мого предка. – усі приносили жертви бичкові, що Єровоам, ізраїльський цар, завів був у Дані, скрізь по горах Галилейських.
6 Єдиний я ходив часто в Єрусалим на свята, як то було приписано для всього Ізраїля вічним наказом. Ходив ото я в Єрусалим поспішно з первоплодами та з десятинами від скоту й з первостриженням від овець, 7 і давав те все священикам, потомкам Арона, на жертовник плодів; левітам, що тоді були при службі в Єрусалимі, десятину хліба, вина, олії, гранатових яблук, смоков та інших плодів древесних; а другу десятину я шість років, рік за роком, відкладав грішми й ходив щороку в Єрусалим і там їх витрачав. 8 Нарешті, третю десятину я роздавав сиротам, удовам та тим прибулим, що до Ізраїля пристали; я приносив їм її і давав що третього року, і ми їх споживали згідно з наказом, виданим про них у Мойсеєвім законі, та згідно з наказами, що про них повідомила Девора, мати Ананієла, нашого батька, бо батько мій помер, залишивши мене сиротою.
9 Ставши дорослим, узяв я собі жінку Анну з нашого роду і мав від неї сина Товію[1]. 10 Коли ж забрали мене в полон до Ніневії, усі брати мої й ті, що були з мого роду, їли поганські страви. 11 Та я берігся їсти їх, 12 бо всією душею мав я на думці Бога. 13 Всевишній зіслав мені ласку й прихильність Салманассара, і я був купцем для нього. 14 я ходив у Мідію й склав у Гаваела, сина Гаврі, в Мідійських Рагах, 10 талантів срібла.
15 Коли ж помер Салманассар, на місце його став царем Санхериб, син його; дороги до Мідії стали непевними, і я не міг більш туди ходити. 16 За днів Салманассара я робив багато милостині братам зо свого роду; 17 хліб мій давав я голодним, одежу мою нагим; а коли бачив когось із мого народу померлого, покинутого за мурами Ніневії, то я ховав його. 18 Ховав я також тих, що їх убив Санхериб, коли, втікаючи, відступав з Юдеї, під час суду, що вчинив над ним Цар неба за богохульства, яких він допустився. А вбив він у своїм гніві багато синів ізраїльських; тіла їх я викрадав і ховав. Санхериб шукав їх, але не знаходив. 19 Тоді хтось із Ніневії пішов до царя й доніс на мене, що я ховав їх, і я мусів був сховатись. Коли ж я довідався, що цар знає про мене й шукає, щоб мене вбити, злякавсь я й утік. 20 Усе моє майно було розграбовано, усе пішло до царської скарбниці, і не лишилося нічого в мене, крім моєї жінки Анни та сина Товії. 21 Та не пройшло й 50 день, як обидва його сини забили його й утекли в гори Араратські, і замість нього став царем його син Сахердон, що настановив Ахіяхара, сина мого брата Анаела, над усіма розрахунками в своїм царстві, так що він мав у своїй владі всю управу. 22 Тоді Ахіяхар заступився за мене, і я повернувсь у Ніневію, бо Ахіяхар був уже за Санхериба, асирійського царя, головним чашником, і над печаттю, і управителем, і головним рахунковим. Сахердон настановив його другим по собі. Був же він з моєї рідні й доводився мені братаничем.
2. Товит сліпне
1 За царя Сахердона повернувсь я додому, і мені повернуто мою жінку Анну й сина Товію. На наше свято П’ятидесятниці, тобто свято семи Седмиць, мені приготовано гарний обід, і я сів обідати. 2 І коли був приготований для мене стіл, повний усіляких страв, мовив я до мого сина Товії: “Піди, моя дитино, і як знайдеш якогось бідного з наших братів невільників у Ніневії, що пам’ятає на Господа з усього серця, приведи його сюди, щоб їв разом зо мною. Гляди ж, я тебе чекаю, поки не повернешся, дитино!” 3 І вийшов Товія шукати якого-небудь бідного з наших братів і, повернувшись, мовив: “Тату!” А я до нього: “Що таке, дитино!” Він же: “Тату, он там один із нашого народу лежить забитий; його кинули на тім самім майдані, де задушили”. 4 Схопивсь я на рівні ноги, залишив обід і, перед тим як почати їсти, забрав його з майдану й поклав у хатинці, щоб поховати його, як зайде сонце. 5 Потім, повернувшися, обмивсь і, докраю сумний, почав обідати. 6 Я пригадав собі слово пророка, яке сказав Амос про Бетел:
“Обернуться у смуток ваші свята, й усі ваші веселощі в ридання”
– і я плакав. 7 А як зайшло сонце, пішов, викопав яму й поховав його. 8 Сусіди мої глузували й говорили: “Він таки не боїться! Все бо шукали його, щоб убити за те, та він утік, і ось знову ховає мертвих!”
9 Тієї ж самої ночі, обмившись, увійшов я на своє обійстя й ліг коло надвірного муру, обличчя ж моє було відкрите з-за спеки. 10 Не знав я, що зверху надо мною були горобці на мурі, – і їхнє лайно, ще тепле, впало мені на очі й навело більма. Ходив я до лікарів, щоб вилікуватись, та що більш вони намащували мені очі маззю, то більше мої очі сліпли на ті більма, аж поки зовсім не осліпли. Отак нездужав я на очі 4 роки. Усі мої брати побивались навколо мене, а Ахіяхар утримував мене 2 роки, поки він не пішов до Елімаїди.
11 Того часу моя жінка Анна робила всілякі жіночі роботи 12 й посилала їх панам, що їй за те платню давали. Сьомого Дістра вона відтяла скінчену тканину й відіслала панам, які виплатили їй усю платню та ще й додали поверх неї козенятко. 13 І от коли прийшла додому, почало те козенятко блеяти. Покликав я її й спитав: “Звідкіль те козенятко? Чи воно, бува, не крадене? Віддай його назад панам, бо ми не маємо права їсти крадене”. 14 А вона до мене: “Таж мені його дали поверх платні!” Але я не йняв їй віри й наказав віддати його панам. Мені соромно було за те перед нею. Тоді вона мені сказала: “І де вони оті твої милостині? Де вчинки твоєї праведности? Адже знати, що це вони довели тебе до цього”
[1] Товит (батько) і Товія (син) означають те саме: “Господь – моє благо”. Дехто називає однаково і батька і сина
