Одного разу в кінці довгого шляху Мойсея по пустелі Бог показав йому з гори Нево землю Ханаан. Після цього Бог забрав Мойсея до Себе. Земля розчахнулась і прийняла його тіло. Його не змогли знайти, і тому в Мойсея немає могили. Туди ж, на гору Нево, Єремія мав принести ковчег заповіту.
Коли Єремія зі своїми друзями прийшов до храму, все місто вже тільки і говорило, що про наближення вавилонян. У місті запасалися харчами, зміцнювали стіни й ворота. У цій метушні Єремія знайшов священиків храму. Вони теж перебували в повному сум’ятті: переживали, що станеться зі святинею, якщо Навуходоносор захопить місто. Єремія благав священиків: «Повірте, на те Божа воля. Ми повинні винести ковчег зі скрижалями закону з Єрусалиму в безпечне місце. Його мені вказав Бог!»
Ніхто не перешкоджав йому і його супутникам. Уночі в світлі смолоскипів вони увійшли всередину храму. Свята кімната була яскраво освітлена десятьма світильниками, які горіли день і ніч. Єремія підняв завісу в святая святих. Світло від смолоскипів позолотило блиском стіни і двох херувимів. Четверо священників підняли золоту скриню і винесли її назовні. Решта взялися загортати в тканину святі речі та інші предмети. У світлі смолоскипів вони понесли святиню до воріт, щоб пронести її через єрусалимський пагорб – на південь.
Коли після довгого шляху Єремія з людьми, які його супроводжували, підійшли до підніжжя гори Нево, він наказав усім зупинитися. З цього місця виднілася печера. У неї внесли святий ковчег і предмети з храму. Після чого Єремія наказав засипати вхід до печери камінням і зарівняти піском із землею. Там, де сховали святиню, не залишили жодних розпізнавальних знаків. Її ніхто не повинен був знайти, на те була Божа воля.
