З величезним військом підійшов Навуходоносор до Єрусалиму. Вавилоняни взяли місто в облогу. Відтоді жодна людина не змогла покинути його. На четвертий місяць облоги, коли люди почали гинути від голоду, цар Седекія наказав своїм воїнам таємно вийняти каміння з міських стін, щоб під прикриттям ночі вийти через проломи, що утворилися. Втеча вдалася.
Цар зі своїми людьми пройшов непоміченим через табір сплячого ворога. Але вавилоняни незабаром напали на їхній слід. Переслідуючи втікачів на конях, вони наздогнали їх у степу біля Єрихону. Полонених з тріумфом доставили у Вавилон.
Як і передбачив пророк, царя і його соратників вбили. А через проломи, пророблені за наказом царя Седекїї в міських стінах, вавилоняни вдерлися в місто. Розваливши стіни, вони увірвалися туди зі зброєю і запаленими смолоскипами. Тишу нічного міста розірвали крики та стогони. Але нападники не знали милосердя. Вони вбивали всіх, хто опинявся на їхньому шляху, підпалювали будинки. Незабаром запалав і царський дерев’яний палац. У світлі пожеж непомітно настав похмурий ранок. Молоді й старі ізраїльські вояки, не змовляючись, кинулись з усіх кінців міста до храму, щоб захистити його. Вони відчайдушно боролися за свою святиню.
Молоді лучники піднялися на високий жертовник у дворі храму, але вавилоняни принесли із собою сходи і з їх допомогою перебралися через стіну, що оточувала двір храму. У світлі пожеж і в диму неможливо було вже відрізнити своїх від ворогів. Але вавилоняни були налаштовані захопити храмові коштовності. Їм було наказано не підпалювати храм, поки все не буде розграбовано. Але на їхньому шляху живою стіною стали ізраїльтяни. Вони перекрили шлях до воріт, прикриваючись щитами. Зверху вавилонян безперервно атакували лучники.
Але коли ворогам все-таки вдалося подолати останню перешкоду – внутрішню стіну, опір ізраїльтян було повністю зламано. З ревом і криками увірвалися халдеї всередину храму. Першим туди заскочив їхній командир Сардапал. Воїни своїми мечами пробили йому дорогу. Однак, коли Сардапал переступив поріг храму, він відскочив від блиску золота і світла десяти світильників. За ним, руйнуючи все на своєму ходу, увірвалися його неприборкані воїни. Вони накинулися на беззбройних священиків. Гарячі світильники перекинулися. Вогонь перекинувся на одяг убитих.
Опоганене приміщення занурилося в пітьму. Але перед завісою в святая святих став верховний священик. Він стояв з відкритими руками, намагаючись захисним жестом зупинити злочинців. Один з воїнів кинувся до нього й пронизав його мечем. Верховний священик впав навзнак в святая святих. Вмираючи, він вимовив: «Ковчег Заповіту врятований! Дякую тобі, Єреміє!» Коли Сардапал озирнувся, у храмі стояла мертва тиша. Останній смолоскип неспокійно мерехтів, ніби соромлячись висвітлювати весь жах того, що сталося. Сардапал глухим голосом наказав своїм воїнам: «Поставте варту перед воротами! При світлі дня я прийду і накажу спустошити храм. До того моменту всередину нікого не пускати!»
Наступного ранку Сардапал прийшов зі скарбником царя Навуходоносора. Спочатку були прибрані трупи. Потім скарбник визначив, що слід зробити з величезною здобиччю, що складалася з золота, срібла та бронзи. Він звелів вироби з золота скласти в одну купу, срібні – в другу, бронзові – у третю. З ним прийшли ковалі зі своїми інструментами. Він наказав їм розбити молотами дві величезні колони перед входом до храму. Зі стін святая святих були зірвані листи золота, два золотих херувими були розбиті на невпізнанні уламки. Довкола валялася друзки величезної чаші «мідного моря», що стояла на дванадцятьох волах. Уціліла лише деяка частина золотих і срібних речей. Не чіпали лише те, що повинні були відправити в Вавилон у царську скарбницю.
Один за одним під’їжджали вози і підходили верблюди, на яких, немов сміття, вантажили шматки металу – те, на що перетворилися скарби храму. Довгий караван повіз здобич у халдейське царство. Єремія дивом вижив у сплюндрованому Єрусалимі. Але й його руки були закуті в кайдани. Тим часом цар Навуходоносор почув про мудрого пророка. Він зрадів, що здобув перемогу і над мудрецем, який був посланий Богом. Цар Навуходоносор відправив до Єремії начальника своєї варти. Той сказав: «Цар милостивий до тебе, Єреміє! Якщо ти погодишся йти з нами і переможеними ізраїльтянами у Вавилон, то тебе звільнять, і я буду охороняти тебе. Якщо ж ти захочеш залишитися тут разом з селянами, то ми залишимо тебе тут». Єремія відповів: «Дай мені можливість залишитися з моїм народом!» Так Єремія не пішов з полоненими в Халдею. Він залишився із селянами і бідняками і до кінця свого життя піклувався про них.
