Стан людини, відокремленої від Бога
Стан людини, відокремленої від Бога, описується в Посланні до Ефесян 2:1-3: «І вас, мертвих через злочини і гріхи ваші, в яких ви колись жили за звичаями світу цього, з волі князя піднебесного, духа, що діє тепер в синах противлення, між якими і ми всі жили колись за нашими плотськими похотями, виконуючи бажання плоті й помислів, та були за природою дітьми гніву, як і інші».
Згідно з цим віршем, «ми» колись жили під контролем плотських бажань, що означає жити грішним життям. Ми були серед «дітей гніву», під впливом сатани. «За звичаями світу» ми жили, як вороги Божі, «діти гніву», і з часом отримали б гнів Божий, на який заслужили.
Але не кожна неспасенна людина – це погана людина, чи не так? Чи не зустрічали ви людей, які виглядають, як хороші, чесні, добрі, відповідальні люди?
Чи не важко думати про таких людей як про винних і потребуючих покаяння?
Є ненавернені люди, які не здаються затятими порушниками закону. Вони можуть гадати, що не є грішниками, але все таки вони живуть для себе, і не підкоряються Богу. Чи є серйозною проблемою те, що хороша людина живе для себе?
Зверніть увагу на наступне місце Писання: «Але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися» (Іс. 53:5).
Проголошення права самому вибирати свій шлях і відкидати свого Творця – це і є гріх. Це бунт проти владарювання Божого. Це було суттю гріха перших людей Адама і Єви, коли вони піддалися спокусі стати богами, намагаючись бути незалежними від Бога.
Є тип людей, які з готовністю себе переконують, що спасенні, коли чують, що спасіння здійснюється через віру. Але такі люди насправді і не пройшли через істинне покаяння, бо не відчули такої потреби. Вони ніколи не бачили себе грішниками, що заслуговують на Божий суд. Вони відносять себе до спасенних тільки через те, що визнають християнські істини і вважають себе хорошими людьми, не пройшовши через преображення. Вони ніколи не зрікалися від своєї волі, вони просто прийняли Бога як частину свого життя, продовжуючи жити свавільно. Згідно із твердженням Писання, це не є початком рятівних взаємин з Богом.
Людина може здаватися хорошою, але якщо вона не служить Богу, вона порушує першу Божу заповідь – не мати інших богів. Така людина не думає щоденно про Божі заповіді, але замість цього зводить власні плани і живе власним життям. Знаючи про Бога, вона не прославила Його, як Бога, істинного Бога свого життя. Такій людині немає виправдання (Рим. 1:20-21).
Божа рятівна благодать
Бог вийшов нам назустріч, щоб привести нас до примирення із Собою, щоб наша проблема гріха була розв’язана, і наші взаємини з Ним могли бути відновлені.
Бог бажає простити і заплатити ціну прощення. Звідки ми це знаємо?
Він продемонстрував Своє бажання через жертву Ісуса на хресті.
Незважаючи на жертву, грішник усе так само буде безнадійний без Божої благодаті, що робить свою роботу в його серці. Божа благодать досягає серця грішника, викриваючи його в його ж гріхах і показуючи йому, що він винен у своєму відділенні від Бога. Божа благодать не лише показує йому його провину, але збуджує в ньому жадання прощення і здатність відповісти Богові.
Без благодаті грішник не може навіть наблизитися до Бога. Благодать приходить до кожної людини до того, як вона починає шукати Бога, попри те, що вона нічого не зробила, щоб її заслужити.
Пам’ятаєте, наскільки безнадійна ситуація описується в Посланні до Еф. 2:1-3? Але подивитеся на два наступні вірші.
«Бог, багатий милістю з великої Своєї любови, якою нас полюбив, і нас, мертвих за злочини, оживотворив із Христом, – благодаттю ви спасені» (Еф. 2:4,5).
Неспасенна людина не має спасіння не через те, що їй ніколи не була дана благодать, але через те, що вона не прийняла ту благодать, яка була дана їй.
Особиста зустріч
Християнин – це людина, яка пережила особисту зустріч з Богом. Має місце певний процес, коли людина починає розуміти Євангеліє і в неї виникає бажання покаятися. Проте людина стає християнином у кульмінаційний момент зустрічі з Богом. У той момент вона відповідає на заклик Божої благодаті покаянням у своїх гріхах і вірою в Божу обіцянку простити її.
Згідно з Божим Словом, грішник, що кається, отримує благодать, яка прощає і змінює. Спасіння можна порівняти з отриманням зору, входом у світло, звільненням від рабства, звільненням від беззаконних бажань, воскресінням з мертвих.
У Книзі Діянь описується зміна, яку Євангеліє створює в грішнику. Павло був посланий «…розкрити очі їм, щоб вони навернулися від темряви до світла і з-під влади сатани до Бога, щоб вірою в Мене держали прощення гріхів і долю з освяченими» (Діян. 26:18).
Особисте підтвердження
Що дає людині упевненість у спасінні?
Деякі люди покладаються на свої почуття, але почуття змінюються і можуть бути оманливими.
Біблія каже нам, що ми можемо знати точно, що спасенні. Ми можемо мати упевненість, що Бог прийняв нас. Ми не повинні жити в страху. Дух Божий запевняє нас, що ми – усиновлені діти Божі.
«Цей самий Дух свідчить духові нашому, що ми – діти Божі» (Рим. 8:16).
Ця упевненість настільки досконала, що ми можемо мати відвагу в день суду і не сумніватися, пройдемо ми Боже оцінювання чи ні. Деякі люди кажуть, що вони сподіваються потрапити на небеса, ми ж можемо мати тверду упевненість.
«Любов досягає в нас такої довершености, що ми маємо дерзновення в день судний, бо робимо в цьому світі, як Він» (1Ін. 4:17).
Змінене життя є доказом того, що людина спасенна, але цього доказу не існує з першого моменту покаяння. У результатів спасіння ще не було часу, щоб проявитися. Тому в момент покаяння не треба шукати упевненість у зміненому житті. Вірний може бути упевнений у своєму спасінні, знаючи, що він вчинив згідно із способом спасіння, описаним у Біблії.
Шлях до спасіння починається з покаяння. Покаяння означає, що грішник сам бачить, що він винен і заслуговує на покарання і тому бажає залишити свій гріх.
«Нехай залишить нечестивий путь свій і беззаконник – думки свої, і нехай навернеться до Господа, і Він помилує його, і до Бога нашого, бо Він многомилостивий» (Іс. 55:7).
Якщо людина не вважала себе винним, якому немає виправдання, і не розглядала себе, що заслуговує на покарання, вона не покаялася. Якщо вона визнає, що вона грішник, але сповідує релігію, яка дозволяє їй грішити далі, вона не покаялася, бо вона хоче продовжувати коїти те, що зробило її винною. Насправді вона не визнає, що гріх – це зло.
Покаяння не означає, що грішник має виправити своє життя і бути праведним до того, як Бог його простить. Це неможливо, але грішник має хотіти, щоб Бог позбавив його від гріхів.
Разом з покаянням або після нього приходить віра, необхідна для спасіння. Мати «віру, що спасає» означає вірити в певні істини.
В які істини вірить людина, яка має «віру, що спасає»?
Вона бачить, що не може нічого зробити, щоб виправдати себе.
«Бо благодаттю ви спасені через віру, і це не від вас, це – Божий дар: не через діла, щоб ніхто не хвалився» (Еф. 2:8,9).
Вона усвідомлює, що жодними хорошими справами не може заслужити спасіння, навіть частково.
Вона вірить, що Христової жертви достатньо для її прощення.
«Він є очищення від гріхів наших, і не тільки від наших, але і від гріхів усього світу» (1Ін. 2:2).
Спокутування означає, що жертва робить наше спасіння можливим. Жертви Христової цілком достатньо для нашого спасіння, і нічого більше не потрібно.
Вона вірить, що Бог обіцяє спасти її тільки по вірі.
«Коли сповідаємо гріхи наші, то Він, будучи вірним і праведним, простить нам гріхи наші і очистить нас від усякої неправди» (1Ін. 1:9).
Якщо людина істинно покаялася і вірить у те, чому учить Біблія, вона має право вірити, що Бог простив її. Не достатньо вірити, що спасіння пропонується усьому людству, людина має вірити, що вона особисто є спасенною.
Якщо людина наслідує біблійний шлях спасіння і покладається на біблійні способи негайного підтвердження, а не на якісь інші завірення, то, швидше за все, обдуреною вона не буде. Ця упевненість заснована на Божому Слові, яке абсолютне надійне. Бог завжди дотримує Свої обіцянки.
