Ахав, цар Ізраїлю, одружився на Єзавелі, принцесі з далекого сидонського царства. Це була норовлива гордячка. Подейкували, що до того ж вона виявилася й чаклункою. В Ізраїль Єзавель приїхала на возі, прихопивши з собою ідола та священика, що служив її богу Ваалу. Одружившись на Єзавелі, цар Ахав для своєї коханої змушений був у царському місті Самарії побудувати ще один храм. Цей храм мав стати противагою святині Соломона в Єрусалимі. Усе це сприяло тому, щоб народ Ізраїлю втратив віру в Бога своїх предків Авраама, Ісака та Якова.
А Бог, бачачи це, розгнівався, і наслав на всю країну жахливу посуху. Не було ні дощу, ні нічної роси. Відразу загинули трава, квіти й дерева. Потім почався мор худоби, бо поля перетворилися на пустелю, а від жахливого голоду почали вмирати й люди. У той час неподалік від міста Самарії жив селянин на ім’я Навуфей. Через нього діяв великий дух посланника Божого на ім’я Ілля. Бог звелів йому: «Іди до людей і всюди, куди б ти не прийшов, говори, щоб вони перестали служити ідолам. Але пам’ятай: до пори ти повинен це робити з обережністю».
Так манівцями приходив Ілля в хатини, у віддалені поселення. Він закликав людей служити правдивому Богові. Його слова були настільки щирими та переконливими, що хвилювали людей до глибини сердець. Люди слухали його, і до них поверталася справжня віра. Якщо ж вони хотіли, щоб невідомий пророк залишився в них довше або переночував, він одразу ж ішов геть. Але незабаром він з’являвся в іншому місці, де не менш переконливо ятрив душі інших людей. Усюди заговорили про таємничого пророка, хоча ніхто не знав, хто він і звідки.
Чутка про нього докотилася і до царя Ахава. Вона занепокоїла царя. Йому здалося, що проти нього замишляють лихе. У цей час його дружина Єзавель по-своєму обмірковувала питання: «Як швидше позбутися цього дошкульного пророка?»
На пошуки пророка цар закликав своїх кращих шпигунів. Вони нишпорили всюди, але ця людина здавалася невловимою. Ось ніби недавно був на цьому місці – і як крізь землю провалився. Тим часом Божий голос повелів Іллі: «Іди до царя Ахава і скажи йому: «Народ Ізраїлю повинен повернутися до своєї істинної віри, інакше на цю землю більше не впаде ні краплі дощу».
Так одного разу перед воротами царського палацу об’явився пророк. Він спокійно звернувся до сторожі: «Сповістіть царя, що з ним хоче говорити пророк». Щойно цар Ахав це почув, його охопив жах. Оволодівши собою, він наказав, щоб до нього допустили пророка. Несподівано для звичайної людини, впевненим тоном пророк звернувся до царя: «Дощ не прийде в країну доти, поки ти і твій народ знову не звернетеся до істинного Бога – Бога праотців!» Після цих слів Ілля безперешкодно залишив палац і його знову довго ніхто не бачив.
Бог сказав до Іллі: «Іди сховайся біля струмка Корафа. Зміцни свою душу, перш ніж станеш перед царем і народом». У тиші печери Ілля занурився в щиру молитву, і там відкрилося йому могутнє світло Божого світу. У струмку Корафе не вичерпалася ще вода, і Ілля міг в будь-який момент вгамувати спрагу. Кожен день до нього прилітали два ворони, які приносили йому трохи їжі. Тому Ілля міг спокійно жити, не виходячи зі свого укриття.
Але через деякий час струмок висох. Тоді голос Бога повелів Іллі, щоб він перебирався в Сарепту. Прийшовши до воріт цього міста, Ілля зустрів вдову. Вона збирала дрова і ніби не помічала його. Він присів неподалік на камінь. У цей момент жінка звела очі й зрозуміла, що незнайомець гине від спраги. Ілля насилу заговорив з нею: «Чи не знайдеться в тебе трохи води та хліба? Я занадто ослаб, щоб рушити далі». Вона відповіла зітхаючи: «Хліба в мене немає. Залишилася жменя борошна і трохи масла. Скоро й мені з моїм сином доведеться так само, як і ти, умирати від голоду».
Жінка принесла глечик з водою й дала незнайомцю напитися, після чого він заговорив більш впевненим голосом: «Заміси із залишків борошна і з масла корж! Вір, борошно і масло при цьому в тебе не закінчаться». Вона пішла і зробила все так, як сказав їй незнайомець. Він не обдурив: масло й борошно в неї не закінчилися. Вона зраділа, адже тепер у неї була їжа для неї і для нього, а головне – для її дитини. І так відбувалося щодня. Таким чином Ілля знайшов притулок на горищі її будинку.
Тим часом, захворів її син. В якийсь момент здалося, що він більше не подає ознак життя. Ілля взяв його на руки і поніс нагору, у свою кімнату. Він поклав хлопчика на своє ліжко. Тричі він схилився над бездиханним тілом з благанням: «О Господи, мій Боже, повели душі цього хлопчика знову повернутися в його тіло!» І ось життя знову повернулася до хлопчика. Тоді Ілля відніс його до матері й сказав: «Дивися, жінко, твій син живий!» Щаслива, сповнена поваги, жінка вигукнула: «Тепер я знаю, що ти божий чоловік і істинний пророк!»
