Сатану непокоять благородні вчинки, що вони приносять благословення людині. Сатана тут же виникає на світлому шляху, намагаючись наточити зло. Так сталося і з Соломоном. Коли він став старіти й слабшати, до нього ночами повадилося зло. Цар наказав встановити на трьох пагорбах жертовники з чужими ідолами, щоб і гості, які приходили з інших країн, могли здійснювати свої богослужіння. Мало того, Соломон нерідко дозволяв і собі брати участь у жертвопринесеннях. Так він ступив на хибний шлях, і світло храму поблякло.
Після смерті Соломона в царстві розгорілася неабияка суперечка. Син Соломонів, Ровоам, вирізнявся гордим норовом. Йому зберігали вірність лише два коліна – Юдине й Веніяминове. Вони одні визнавали столицею царства Єрусалим. Решта десять колін об’єдналися й утворили своє осібне північне царство. Своїм правителем вони обрали колишнього слугу Соломона Єровоама. Це царство називало себе Ізраїлем. Його цар оселився в місті Сихемі. Для того щоб у його народу не було спокуси здійснювати паломництва, він спорудив в Єрусалимі відразу дві святині, посадивши в них золотих тельців.
Так Ровоам примусив свій народ молитися перед жертовниками чужих – єгипетських – ідолів. Між обома братніми царствами час від часу виникали криваві зіткнення. З кровною ворожнечею на землю Палестини прийшла біда. А коли до влади в Ізраїлі прийшов цар Ахав, що вирізнявся лютою вдачею, Бог пробудив пророка Іллю, котрий як істинно Божий чоловік повинен був почати боротьбу проти псування народу і дому Божого.
