Благополуччя Соломонового царства зростало. У пустелі будувалися міста. А ізраїльські кораблі привозили з далеких країн до Ізраїлю в достатку дивовижні товари. Тирський цар надіслав до Соломона найкращий ліванський кедр і дав своїх майстерних будівельників. Перш за все Соломон звелів їм побудувати в Єрусалимі храм, який мав стати домом Божим. Соломон намагався з точністю виконати все, що заповідав йому перед смертю батько – цар Давид. Храм мав скидатися на святий намет – намет зборів, що стояв з часів Мойсея на горі Гаваон. Відтоді він залишався єдиним домом Божим, в якому служили священики. Сам намет занепав, та й настав час замінити його новим храмом.
Новий храм вирішено було поставити в центрі Єрусалиму. Він мав бути вдвічі більшим, ніж намет. До того ж, з’явилася можливість побудувати святиню міцно, на віки, з дерева і каменю. При цьому храм зовні мав виглядати так само, як колись відкрив його Бог Мойсеєві на горі Синай. А святая святих мала зберігати ковчег заповіту зі скрижалями – тими плитами закону, які колись приніс Мойсей з Синаю.
Спорудження храму
На спорудження храму Соломон скликав найкращих майстрів. Приїхали тисячі фінікійських умільців. З усього Ізраїлю зійшлися відомі будівельники. Усім знайшлася робота. Керувати зведенням храму Соломон запросив великого майстра із Тиру Хірама, який із задоволенням прийняв пропозицію. Хірам умів виплавляти й лити метали. З міді він відлив дві величезні колони – Яхін і Боаз. Своїм величним виглядом вони мали нагадувати вартових перед брамою храму. Сам храм мав притвор. За ним знаходилося святилище, в яке мали право увійти тільки священики. П’ятикутні ворота вели в задню кімнату – святая святих – місце, куди після освячення храму не мав права ступити навіть священик. Це приміщення мало освячуватися тільки Божеством і ковчегом. Зовні храмова баня була покрита золотими пластинами.
Після закінчення будівництва Соломон влаштував величну церемонію освячення. Зі скинії заповіту були урочисто принесені ковчег заповіту та всі святі предмети, які вперше були виставлені на огляд перед храмом. Церемонія влаштовувалася таким чином, що тільки після того, як на великому жертовнику перед храмом будуть складені дрова для всеспалення, священики мали внести ці предмети в храм. Несподівано зазвучали труби. Радісна юрба замовкла, і верховний священик проголосив: «Тепер у священний храм внесіть скриню зі святими скрижалями!»
Дванадцять священиків на довгих жердинах внесли зі святая святих ковчег заповіту. Знову зазвучали труби, і верховний священик проголосив: «Внесіть херувимів золотих і біля скрині священної поставте так, щоб зліва був один, другий же справа перебував, і їхніх крил кінці з’єднайте!»
Після закінчення церемонії верховний священик назавжди закрив двері у святая святих. Він відступив углиб довгого залу. Ця частина храму й була святилищем. Перед тим як священик оголошував що-небудь, звук труби закликав народ до уваги. Тепер він голосно проголосив: «Світильники внесіть! Вони розгалужуються семикратно – по числу планет».
Десять священиків – по числу заповідей – внесли світильники в зал храму. Після цього верховний священик проголосив: «Хлібів дванадцять розкладіть, як коло небесне в Божому домі!»
Священики урочисто розклали хліби на золотому столі як знаки далекого зоряного світу. Зазвучали труби, і верховний священик проголосив: «Повісьте перед брамою в святая святих завісу, забарвлену в кольори семи стихій!» Останнім в храм був урочисто внесений кадильний жертовник з кадильницями. Від нього линув чудовий аромат, котрий досить швидко поширився по всьому храму і назавжди залишився жити в ньому.
Після того, як усе це було зроблено, Соломон зі священиками підійшов до високого жертовника на задвірку храму. Труби заграли величальну пісню. Усі двори, що оточували храм, були заповнені натовпами людей. Усе життя в місті завмерло в побожному очікуванні. Соломон опустився перед жертовником на землю і попросив у Бога благословення. Священики й народ зробили те саме. Коли Соломон промовив «амінь», у небі зметнулася блискавка. Її удар був точним. Вона потрапила в жертовник і запалила в складених полінах священний вогонь. Гуркіт грому стряс землю. Очі всіх присутніх звернулися до неба. Зверху опустилося хмара і завмерла, мерехтячи, над храмом. Люди шепотіли: «Зараз Слава Господня наповнює храм і освячує його». Соломон велично проголосив: «Віднині в храм можуть входити тільки священики! Запалений же з небес вогонь має горіти повсякчасно – удень і вночі – увесь той час, допоки стоїть храм!»
Священики порадилися і призначили зберігача вогню, адже хтось мав стежити за ним. Коли церемонія жертвопринесення закінчилася, Соломон вирушив до величезного водоймища. Зовнішній вигляд водойми був добре продуманий і символічний. Здавалося, що водойму несуть на собі дванадцять волів. Їх відлив із міді все той же великий майстер Хірам і назвав «мідним морем». Кожен віл був влаштований так, що з його рота могла витікати вода. І це було задумано недурно. Священики, перш ніж приносити жертву, очищалися водою цієї водойми. Після освячення храму ізраїльтяни говорили один одному: «В Єрусалиму й у нас з’явилося серце!»
