Незадовго до смерті цар Давид звернувся до своїх прибічників – пророка Натана і священика Садока: «Сповніть Божу волю – помажте мого сина Соломона на царство й оповістіть про це весь народ! Привезіть Соломона на мулі до палацу і запровадьте його до трону».
Так Соломон став царем Ізраїлю. Його батько за час свого правління зумів накопичити незліченні багатства – великі запаси золота, срібла й коштовних каменів. Перед смертю він заповідав Соломону: «Усі ці скарби я передаю тобі, щоб ти побудував в Єрусалимі храм». Цар Давид помер, а Господь наповнив душу Соломона справедливістю та мудрістю, щоб він встановив мир серед людей і звів святиню.
Соломонове рішення
Якось слуга доповів Соломону, що за дверима стоять дві жінки, причому обидві дуже нервують, вони просять, щоб їх вислухали й розсудили. Соломон відповів:
«Впусти, я буду радий їм допомогти!» Увійшовши, жінки впали ниць перед троном. Одна жінка тримала на руках немовля, друга – порожню хустку. Цар звернувся до тієї, в якої не було дитини:
«Говори, чого ти хочеш? Якщо правота виявиться на твоєму боці, то я виконаю твоє прохання!»
Жінка схвильовано заговорила: «Ми з цією жінкою живемо по сусідству. Учора вночі я лягла спати поруч зі своєю дитиною, а на ранок виявила у своїй кімнаті мертву чужу дитину. Моя дитина пропала! Вона вкрала її!»
Друга жінка, не даючи сусідці сказати більше ні слова, закричала: «Вона бреше! Як ти можеш? Ти обманюєш царя! Твоя дитина мертва, а моя жива! О, мудрий царю, вислухай мене!»
Так жінки, не соромлячись царя, сварилися через живу дитину.
А Соломон, немов більше не помічаючи прохачок, голосно наказав своєму слузі:
«Візьми меч і розрубай дитину! Дай кожній із них по половині».
Одна з жінок схвильовано підтримала: «Так, так, її потрібно розрубати! Одну половину мені, другу – їй. Тоді я буду задоволена!»
Вона стрімко простягнула дитину слузі. У цю мить у серці рідної матері заговорила любов до своєї дитини. Вона закричала: «О царю, змилуйся! Ні! Краще віддай їй дитину живою й неушкодженою, хоча вона й каже неправду!»
Соломон різко наказав слузі: «Зупинись! Не рубай дитини. Віддай її тій, що просила залишити її живою».
Коли слуга передав дитину в руки справжньої матері, на чоло малюкові впали її теплі сльози. Справжня мати з вдячністю підняла дитя над головою й уклонилася Соломону. Цар жестом благословив їх обидвох. Інша жінка, бачачи це й розуміючи, що ситуація стала для неї безнадійною, схопилася з колін і кинулася до дверей, але слуга втримав її за руку. Тоді вона відчайдушно заридала й упала перед троном на коліна. Не піднімаючи голови і потупивши очі, вона почала благати: «Прости мене, царю, за це лиходійство. Лише смерть моєї дитини спонукала мене на цей гріх! Горе, материнське горе скаламутило мій розум». На неї в цей момент було шкода дивитися. Соломон, розуміючи, що вона ще не скоро оговтається від своїх страждань, промовив: «Устань! Іди і більше не гріши!» Незабаром по всьому Єрусалиму розлетілася чутка про цих жінок і про дитину, яка не була розрубана. Слава про мудрість і справедливість Соломона рознеслася по всій країн.
