Щоб міцніше прив’язати Давида до свого дому, Саул віддав за нього свою дочку Мелхолу. Одного разу Саулом оволодів злий дух. Він нашіптував: «Убий Давида». Слухаючи його, Саул шаленів у тронній залі, вимахував списом і вигукував дивні імена. Покликали Давида, щоб той зіграв на арфі й тим самим заспокоїв царя. Коли Давид почав грати, оскаженілий цар заспокоївся, але списа з рук не випустив. Через деякий час, коли ще звучала музика, Саул раптово метнув спис у бік Давида. Той встиг ухилитися буквально в останній момент. Не зроби він цього, був би пронизаний наскрізь. Спис уп’явся в стіну і залишився там стирчати. Нажаханий Давид з думкою, що Саул сказився, утік до свого дому.
Але на цьому Саул не заспокоївся. Уночі він відправив своїх людей до помешкання Давида. Їм було наказано вартувати його біля входу. А з настанням ранку, коли Давид вийде з дому, вони мали напасти на юнака, зв’язати його й доставити бранця до Саула. Цей план Саулові також нашептав злий демон. Він повторював цареві: «Давид повинен бути убитий».
Уночі, коли всі спали, Мелхола почула на вулиці якусь метушню. Вона потихеньку відслонила завісу і в нічних сутінках побачила озброєних слуг свого батька.
Вона розбудила чоловіка і прошепотіла: «Давиде, прокидайся й рятуйся! Схоже, тебе хочуть схопити й убити! Озброєні слуги вже підстерігають тебе перед нашим будинком. Ти можеш спуститися по мотузці з вікна позаду будинку. Прошу тебе, рятуйся!» Давид дослухався до тривоги жіночого серця. Він непомітно вислизнув і відправився за порадою до Самуїла.
Даремно наступного ранку посланці Саула підстерігали Давида. Він так і не вийшов, як завжди, через ворота. Коли вони вже втратили всяке терпіння й удерлися в будинок, господаря в ньому вже не було.
Коли Йонатан, син Саула, довідався, що батько вирішив убити його друга, то й сам почав завзято розшукувати Давида. Юнакам вдалося таємно зустрітися, і Йонатан устиг застерегти друга: «Давиде, я зав’язав з тобою дружбу на все життя. Я раджу тобі уникати мого батька. Він не заспокоїться, поки його демон не побачить, що пролилася твоя кров!» Вони обнялися і, поцілувавши один одного, розплакалися від того, що їхня дружба так неждано затьмарилася.
