Відтоді, як народ Ізраїлю облаштувався в землі Ханаан, люди все частіше подейкували: «У нас, як і в інших народів, має бути свій цар!» На той час в Ізраїлі жив усіма шанований мудрець і провидець на ім’я Самуїл. Він був вищим суддею і священиком одночасно. Він міг чути голос Бога. Самуїлові не подобалося це бурління в народі. Він говорив: «Ваш цар – Господь Бог!» Але народу дуже хотілося мати свого царя, якого можна було б бачити і який би ним правив. Самуїл, молячись Богу, зважився поставити питання прямо. Бог сам усе чув і сприйняв його питання без гніву: «У них має бути земний цар. Коли Я вирішу, хто саме, тобі буде дано знак». Самуїл же не міг собі уявити жодного чоловіка, якого можна було б назвати царем. Тому покірно чекав знаку.
У ті дні в коліні Веніяминовому жив заможний чоловік на ім’я Кіс. Він вважався одним з великих власників худоби. Його єдиного сина звали Саул. Він був на голову вищим своїх однолітків. І красою своєї перевершував усіх юнаків. Його були раді бачити скрізь, де б він не з’явився. Одного разу батько Кіс сказав йому: «Сауле, втекли три наші ослиці. Візьми слугу і спробуй розшукати їх. Наповни свою сумку хлібом – дорога може виявитися не близькою». Де тільки не довелося побувати Саулові зі слугою. Вони вешталися по горбах, піднімалися на гори. Коли вони зустрічали когось на своєму шляху і питали про втеклих тварин, то постійно чули у відповідь: «Так, ми бачили ослів, що бігли риссю один за одним».
Саул зі слугою йшли по сліду й раділи, коли знаходили в черговий раз ослиний лайняк. Якось сутінки і втома запопали їх просто неба. На світанку вони знову вирушили в мандри, але незабаром втратили слід і ще більше віддалилися від дому. На третій день, коли вони вже втратили всяку надію і вирішили повертатися додому, їм зустрівся добрий подорожній. На своє звичайне запитання про ослів вони почули: «У найближчому місті живе один мудрий провидець. Він наш вищий суддя і бачить навіть приховані речі. Спробуйте запитати в нього. Можливо, він зможе знайти і зниклого осла!»
Коли подорожній зник, Саул запитав у свого слуги: «Що ми можемо запропонувати мудрецеві, якщо хочемо отримати від нього пораду? У нас був хліб, але в дорозі ми його вже з’їли». Слуга виявився більш завбачливим: «Пане, я завжди на чорний день ношу у своїй сумці трохи срібла. Ним можна віддячити провидцю, якщо він дасть нам добру пораду». Саул, ніяковіючи, погодився, і вони вирушили в місто.
Напередодні Господь Бог дав Самуїлові знак: «Завтра вранці біля міської брами ти зустрінеш того, кого повинен будеш проголосити царем єврейського народу».
З позаранку Самуїл вибрав краще місце для огляду біля воріт і не сходив з нього. Він з нетерпінням вдивлявся в обличчя подорожніх. Коли у воротах з’явилася висока постать Саула, Самуїл допитливо подивився на нього. Незнайомець тимчасом рішуче попрямував до Самуїла і, порівнявшись, запитав: «Пане, чи можеш ти сказати мені, де в цьому місті я можу знайти будинок провидця Самуїла?» Самуїл радісно відповів: «Це я. Іди зі мною. Ви обоє можете відпочити і переночувати в моєму будинку. Я розповім вам все, що тільки забажаєте дізнатися. А щодо ослиць, що втекли три дні тому, не турбуйтеся. Вони вже знайшлися».
Саул був здивований, наскільки впевнено провидець це сказав. Він подумав: «Звідки він міг знати, що сталося з ослицями. Схоже, він збирається мені ще щось сказати». Але ніколи не зміг би припустити, що саме. Самуїл запросив обох пообідати в його будинку. Саула посадили на саме по парне місце за столом. Саул засовався на стільці і знову з занепокоєнням подумав: «Але я ж звичайний нащадок з коліна Веніаминового, чому провидець виявляє до мене таку пошану?»
На будинку Самуїла, як і на всіх будинках тієї країни, була плоский дах. На дах вели сходи. Надвечір Самуїл сказав до Саула: «Ти можеш спати на даху під зірками, а твій слуга – у соломі поруч з вівцями. Уранці я тебе розбуджу». Щоб Саулу солодко спалося, він наказав покласти на даху м’який килимок. Але Саулу було не до сну. Він перебирав в умі все те, про що вони говорили з провидцем. Припускав, що ж ще такого той може замислив? І чому йому надані настільки незаслужені почесті? Він зміг заснути тільки тоді, коли зійшли опівнічні зірки.
Коли на небі засяяла ранкова зоря, Самуїл піднявся сходами і розбудив Саула. Він попросив, щоб той поспішив за ним. Коли перші сонячні промені освітили небо, Самуїл таємниче взяв у руки посудину і окропив голову Саула декількома каплями священного масла. Він поцілував Саула і урочисто вимовив: «Господь Бог обрав тебе, щоб ти став володарем над народом Ізраїлю».
Саул не усвідомлював того, що відбувається, але Самуїл, немов не бажаючи помічати цього, продовжив: «Сьогодні ти підеш від мене. На шляху до Вифлеєму, біля могили Рахілі, ти зустрінеш двох чоловіків. Вони скажуть: «Ослиці знайшлися, але батько стурбований, що тебе так довго немає». І коли ти підеш далі і ввійдеш до краю Фавор, ти зустрінеш трьох чоловіків: один буде нести трьох ягнят, а другий – три хлібини, а третій – міх з вином. Вони привітають тебе і дадуть тобі дві хлібини. Візьми їх! Після цього ти ввійдеш у місто Ґиву. Там ти знайдеш групу священиків. Провісником зустрічі буде музика. Ти почуєш звучання арфи, литавр, флейти та цитри. Священики будуть співати, танцювати і пророкувати. Іди з ними! Ти перетворишся в іншого. На сьомий день я прийду до тебе і вчиню з тобою жертвопринесення».
Усі ці пророчі слова Самуїла як іскри пронизали душу Саула. Коли він разом зі своїм слугою покинув будинок Самуїла, Бог через ці переживання перемінив серце Саула. Усе напророчене збулося: біля могили Рахілі Саул дізнався, що ослиці вже вдома, у діброві Фавора отримав два хліби і в Ґив’ї зустрів групу священиків, разом з якими він, пророкуючи, пішов далі. Люди в Ґив’ї, котрі знали Саула, говорили: «Що трапилося з Саулом, сином Киса? І він серед пророків?»
Після жертвопринесення, на яке, як обіцяв, прийшов і Самуїл, Саул відправився в будинок свого батька. Ослиці давно вже були на місці. Саул зберігав мовчанку про все, що відкрив йому Самуїл.
