На шляху в Ханаан стояло войовниче місто Єрихон. З усіх боків воно було обнесене фортечною стіною і охоронялося день і ніч. Його цар, отримавши звістку про наближення ізраїльтян, сказав: «Ми не дамо чужому народові безперешкодно пройти по нашій землі».
Знаючи звичаї правителя, Ісус Навин послав у місто на розвідку двох розумних і перевірених юнаків. На дорогу він дав їм трохи срібних монет. Коли Ізраїльтяни підійшли до міських воріт, сторож грубо запитав у них: «Чого прийшли? Що вам тут треба?» Вони покірно відповіли: «Дозвольте нам вгамувати голод і спрагу. І, якщо можна, за хороші гроші ми хотіли б наповнити наші міхи водою». Вони сунули сторожу срібну монету, чим задобрили його, і він, знехтувавши обережністю, пропустив чужинців. Юнаки обійшли все місто, пильно розглядаючи його, звертаючи особливу увагу на розташування вулиць і товщину стін.
Біля одного з колодязів вони наповнили свої міхи. Одна жінка на ім’я Рахав заговорила з ними. День хилився до вечора, та й обидва хлопці їй сподобалися, і вона запросила їх до себе в хату переночувати. їхню розмова біля криниці почула інша жінка й подумала, що ці двоє, напевно, ізраїльтяни. Її увагу привернула їхня вимова. Вона відрізнялася від характерної говірки місцевих жителів. Своїми підозрами вона поділилася з сусідами, а ті ще з кимсь… І вже не відомо як, докотилася до царя звістка: «Рахав узяла під свій дах двох молодих ізраїльтян».
Тим часом Рахав готувала обом таємне укриття під дахом. Вона сказала:
«Я знаю, що ви ізраїльтяни, але з вами Бог. Ми чули, як ви перейшли через Йордан, а це значить, що Він допомагав вам». Коли вона це говорила, внизу загрюкали у двері. Нажахана Рахав благала: «Забирайтеся скоріше на горище, ховайтеся під оберемки льону! Вас шукають, а якщо знайдуть, вам не уникнути смерті!» А сама пішла відчиняти двері. Біля її будинку стояв цілий збройний загін. Старший воїн закричав на Рахав: «Видай чоловіків, яким ти надала притулок! Вони ізраїльські шпигуни!» Господиня будинку відповіла їм спокійним тоном: «Так, тут були двоє чоловіків. Але щойно стало сутеніти, вони злякалися, що закриють міські ворота, і заметушилися. Вони зовсім недавно пішли, щоправда, не сказали куди. Гадаю, вони не встигли відійти далеко. Якщо ви не будете баритися, то легко їх наздоженете». Вояки повірили і поспішили навздогін.
Вони наказали відкрити міські ворота і вискочили в ніч на дорогу, що веде до Йордану. Рахав повернулася до юнаків і прошепотіла: «Пообіцяйте мені, що якщо вам вдасться захопити наше місто, то ви подбаєте про те, щоб з моїми батьками, братами і сестрами та їхніми дітьми нічого не сталося. Обіцяєте? Можете в цьому заприсягтися?» Юнаки хором відповіли: «Ми ручаємося за це своїм життям, адже ти врятувала нас від смерті!» Рахав знала, що переслідувачі, нікого не наздогнавши, повернуться, і кинуться обшукувати весь будинок. Тому, оскільки її будинок був прибудований до міського муру, вона допомогла ізраїльтянам спуститися з нього на мотузці. На прощання вони сказали:
«Твоя мотузка червоного кольору. Коли прийдуть ізраїльтяни, прив’яжи червону мотузку до свого вікна і візьми до себе всіх своїх родичів. Ми будемо охороняти твій дім». На наступний день Рахав про всяк випадок прив’язала шматок червоної мотузки до вікна, а другий шматок – до вхідних дверей, адже вона не знала ні дня, ні години, коли прийдуть ізраїльтяни. Повернувшись кружним шляхом до Ісуса Навина, розвідники донесли все, що відбулося в Єрихоні. Він підтвердив клятву юнаків: «Рахав і її близькі повинні залишитися неушкодженими!»
А цар Єрихону тим часом роздумував так: «Ми дамо ізраїльтянам пройти повз, а самі залишимося за міцними міськими мурами. Коли вони пройдуть, ми зможемо напасти на них ззаду і знищити їх без особливих втрат для себе».
Ісус же розмірковував інакше. Він хотів захопити місто, а для початку влаштувати облогу. При появі ізраїльтян міські ворота Єрихону закрилися. Ісус Навин наказав розбити перед містом табір. На сьомий день священики з ковчегом сім разів обійшли місто. Попереду йшли воїни з сімома трубами і рогами. Позаду йшли воїни, які охороняли священиків. Усім повідомили наказ Ісуса: коли буде дано знак, усі повинні голосно закричати. Близько підійти до міських стін ніхто не міг, бо на вежах фортеці стояли єрихонські воїни. Вони стріляли з луків і метали каміння в ізраїльтян. Але ось за знаком Ісуса засурмили труби і роги – із сотень тисяч горлянок вирвався несамовитий крик. Повітря здригнулося. І на очах у всіх сталося диво: стіни міста почали валитися.
Ізраїльським воякам відкрився шлях всередину. Місто опинилося в руках ізраїльтян. Юнаки-розвідники поспішили до дому Рахав, щоб захистити її і її близьких. Усюди палали пожежі, і незабаром Єрихон було повністю знищено. Жителі розбіглися хто куди, але Рахаві не було де подітися і вона пішла далі з ізраїльтянами, бо Єрихон лежав в руїнах.
Земля Ханаан
Багато випробувань і битв витримав народ Ізраїлю під час своєї сорокарічної мандрівки пустелею. І ось тепер він міг облаштуватися в Ханаані. Священний намет – скинія заповіту – з ковчегом був поставлений на горі Гевал. Кожен день священики приносили на вівтарі жертви. Традиції передавалися від батька до сина, з роду в рід. Пізніше цар Давид переніс святиню в Єрусалим, а його син, цар Соломон, спорудив там храм. Ковчег Заповіту і всі священні предмети він звелів помістити в новому храмі. Бо було передбачено, що одного разу в Єрусалимі з’явиться Месія і принесе нове послання не тільки для Ізраїлю, але і для народів всієї землі.
