Через благословення Мойсея на Ісуса Навина перейшло Боже одкровення. Внутрішній голос тепер промовляв до Ісуса. Голос звелів йому: «Нехай ковчег заповіту зі скрижалями священики несуть попереду! Коли вони з ковчегом підійдуть до Йордану, то можуть, не боячись води, входити в річку».
Ісус вибрав з кожного коліна по одному священику. Ці дванадцять чоловік мали йти попереду з ковчегом. Народ мав слідувати за ними. Довга низка підійшла до річки. Священики, що йшли попереду, сміливо увійшли в воду, і сталося диво: вона повільно почала відступати. Вони зупинилися з ковчегом посередині пересохлої річки. Ізраїльтяни пішли за ними. Народ зміг перейти на інший бік, не замочивши ніг. Тоді в народі з’явилася велика довіра до Ісуса Навина, бо люди переконалися, що їх веде людина, яку супроводжує Боже слово. Вони покірно виконували всі його накази. Ісус наказав покласти в Йордані дванадцять великих каменів у пам’ять про Божу поміч і про дивовижну для народу подію.
