Як і передбачив Йосиф, після семи років достатку настали важкі часи. Засуха спустошила колись зелені поля. Неврожай був не тільки в Єгипті, але й у сусідніх землях. Велика нужда обсіла Ханаан, де жили батько Йосифа Яків і його брати. З далеких країв люди йшли до Єгипту, щоб купити зерна зі сховищ Цофнат-Панеаха. З кожним неврожайним роком зростала повага до його мудрості в єгипетському народі. Усюди чулося одне й те саме: «Своїм життям ми зобов’язані Панеаху, котрий приносить хліб. Без його сховищ ми вже давно померли б з голоду».
У землі Ханаан більше не залишилося ні жмені зерна. І ось одного разу караван, що повертався з Єгипту, за великі гроші продав трохи зерна. Батько Яків сказав своїм синам: «Голод охопив і нашу землю. Ми вже змушені були зарізати половину наших тварин. Кажуть, що хліб тепер печуть тільки в Єгипті. Візьміть кілька верблюдів і йдіть туди. Дізнайтеся, чи не можна там купити зерна і для нас!» І десять братів вирушили в дорогу. Молодшого, Веніаміна, батько все ж побажав залишити поруч із собою.
Коли після тижневої подорожі брати прийшли до Єгипту, їх направили до сховищ у місті фараона. Цього дня Цофнат-Панеах особисто спостерігав за продажем зерна. Раптом він побачив десятьох єврейських чоловіків, які просять продати їм зерно. Хоч уже й минуло дванадцять років, він одразу впізнав своїх братів. Вони ж не змогли пізнати Йосифа. Йосиф хотів випробувати братів, тому вирішив не показувати, що говорить однією з ними мовою, а покликав перекладача. Він підійшов до них і різко запитав: «Звідки ви, чужинці?» Вони, ще не розуміючи сенсу питання, злякалися, прийшли в замішання перед царственим єгиптянином, оточеним слугами.
Рувим, найстарший з братів, низько вклонився і відповів: «Ми, вельмишановний пане, прийшли з землі Ханаан і просимо дозволити нам купити зерна!» Цофнат-Панеах продовжував у тому ж тоні: «А чи не шпигуни ви, що прийшли вивідати все про нашу землю і про запаси зерна в ній?» Рувим злякано відповів: «Пане, це не так. Ми всі сини одного батька, нас дванадцять і ми чесні люди». Цофнат-Панеах не відступався: «Ваш батько ще живий? Де ще двоє братів?» Рувим почав запинатися: «Молодший залишився з батьком, а інший… його більше немає». Цофнат-Панеах, подивився так, ніби не повірив йому: «Клянуся життям фараона, ви не вийдете звідси, поки один з вас не приведе до мене наймолодшого брата. Решта на весь цей час залишаться під вартою. Так ми зможемо перевірити, чи правду ви говорите».
Цофнат-Панеах відправив їх під варту, а верблюдів віддав слузі, щоб наглянув за ними. Десять братів були в повному розпачі. Рувим говорив решті: «Дивіться, це розплата за наш злочин стосовно Йосифа. Ми продали його в Єгипет. Тепер Єгипет мстить і загрожує нам бідою». Три дні і три ночі провели вони майже без сну – у страху та каятті.
На третій день прийшов Цофнат-Панеах і сказав: «Я прийняв інше рішення. Один з вас залишиться тут під вартою. Решта з зерном відправляться назад. Потім ви всі повернетеся й приведете вашого молодшого брата. Порадьтеся між собою, кого ви хочете залишити тут». Цофнат-Панеах вийшов. Стоячи за дверима, він прекрасно чув і розумів, про що шепотілися брати єврейською мовою. Рувим запитував: «Чи не говорив я вам: «Не грішіть проти Йосифа»? Тепер його кров паде на нас!» Тут і Симеон пригадав: «Як він нас благав, не продавати його в Єгипет. Ми залишилися глухими до його благань. Тепер нас наздогнала Божа кара. Я хочу залишитися в ув’язненні в Єгипті, поки не прийде Веніамін!»
Цофнат-Пані наказав зв’язати Симеона на очах у рідних братів. Їм було невідомо, що в цей же час їх мішки наповнювалися зерном. Зверху в мішки чужинців Йосиф наказав покласти їхні гроші. Крім того, він наказав дати ізраїльтянам в дорогу хороші продукти. Тільки після цього він відпустив їх разом з верблюдами.
Уже кілька днів брати перебували в дорозі. Якось зупинилися переночувати на заїжджому дворі. З його господарем вони вирішили розплатитися за нічліг зерном. Один з братів відкрив свій мішок і знайшов на самій горі гроші, якими вони розплатилися за зерно.
Побачивши це, брати дуже злякалися. Мужність залишила їх, бо кожен знайшов гроші і в своєму мішку з зерном. Єгиптянин явно щось замишляв проти них. Може, він хотів усіх одинадцятьох поневолити й зробити вічними рабами? Роздумуючи над тим, що сталося, з тягарем на серці продовжили вони свій шлях.
