Подорож Якова з усіма стадами повільно йшло своєю чергою. З караванами, які йшли швидше, Ісаак отримав звістку про те, що його син Яків повертається в Ханаан. Про це почув і Ісав. Ще не весь гнів вивітрився в нього. Він також не знав, чи не йде Яків сюди з наміром панувати над ним. Щойно Ісав почув, що Яків більше не залишається на чужині, він скликав усіх своїх слуг, друзів і родичів. З великим натовпом чоловіків, озброєних кілками і декількома мечами, вийшов Ісав назустріч своєму братові. Ісав попередив усіх: «Якщо мій брат хоче насильства – отримає насильство. Якщо він іде з миром, то ми домовимося один з одним». Коли Яків побачив, що до нього наближається Ісав з великим натовпом людей, то зі своїми десятьма синами і дружиною Лією він виступив наперед. Рахіль з молодшим сином Йосипом залишилася позаду. Наблизившись, Яків тричі вклонився на знак примирення.
І тоді весь гнів Ісавів кудись подівся. Він поспішив назустріч Якову і обняв його. Ісав запитав: «Хто ці люди, що йдуть з тобою?» Яків відповів: «Це мої сини і їхні матері». На знак остаточного примирення Яків подарував своєму братові безліч різної худоби. Ісав негайно повернувся в Хеврон. Якову ж потрібні були більш тривалі зупинки в дорозі. По дорозі додому він хотів пройти повз гору Морія, де йому явилися Божественне світло і безліч ангелів у ньому. Тут, у Бет-Елі, він хотів принести жертву і подякувати за благословення, яке отримав.
Прийшовши до підніжжя гори Морія, Яків став табором. Зі своїми одинадцятьма синами він піднявся на гору. З ними на віслюку їхала Рахіль. У своєму лоні вона носила наймолодшу, ще не народжену дитину. На вершині сини допомогли батькові побудувати вівтар, але не чіпали каменів, колись складених Яковом. Він розповів їм про небесні сходах, які побачив на цьому священному місці.
Коли жертовне полум’я піднялося до неба, Яків з синами опустився на коліна. Для Рахілі ж він приготував камінь, щоб вона могла на нього сісти. Яків думав: «Нехай її лоно приведе дванадцятого сина!» Раптом під час молитви Яків почув Божий голос: «До цього дня твоє ім’я було Яків. Як батько народу ти повинен називатися Ізраїлем. З твого роду вийдуть царі й пророки. Тобі й твоєму народові буде належати земля Авраама та Ісаака!»
Після цих слів Голос стих. Яків з Рахіллю й одинадцятьма синами спустилися з гори. Подорожні рушили далі до Ефрати, тобто Вифлеєму. Перш ніж вони досягли мети, Рахіль породила дванадцятого сина. Йому дали ім’я Веніямин. Однак пологи виявилися настільки болісними, що душа Рахілі не витримала їх і відлетіла. З великою печаллю поховав її Яків неподалік від Вифлеему. Усі сини – кожен у міру своїх сил – носили каміння на її могилу. Майже в той самий час померла мати Якова – Ревекка. Мабуть, їй не судилося побачити перед смертю свого улюбленого сина. Коли Яків прийшов у Хеврон до свого батька Ісаака, той був щасливий, що може знову обійняти його. Яків мав підвести до свого сліпого батька всіх дванадцятьох своїх синів. Дід обмацував голови внуків, гладив їх по волоссю, по плечах, по руках. Він називав ім’я кожного і давав при цьому своє благословення. Після цього Ісаак вигукнув: «Слава Богу! Мені було дозволено благословити дванадцять колін Ізраїлевих синів».
