Після довгого шляху Яків досяг землі свого дядька Лавана. Він прийшов до колодязя, який був закритий великим каменем. Неподалік лежали кілька пастухів зі своїми стадами. Лише коли біля колодязя збиралися пастухи з усіх околиць, їм вистачало сил, щоб разом відсунути кам’яну плиту. Яків запитав у пастухів: «Як називається ця земля?» Вони відповідали: «Харан». – «Чи знаєте ви Лавана? Як йому ведеться?» Вони відповідали: «Справи в нього йдуть добре. Дивись, он якраз іде його дочка Рахіль. І вона збирається напоїти своїх овець». Яків запитав: «А ви чому не напуваєте овець?» – «Бо тут ще недостатньо чоловіків, щоб відсунути камінь». – «Я хочу вам допомогти!» – сказав Яків, але вони лише недовірливо подивилися на нього. Тоді він підійшов до криниці і без сторонньої допомоги відсунув камінь. Пастухи були дуже здивовані. Яків підійшов до Рахілі і сказав: «Дозволь напоїти твоїх овець. Я син Ревекки, сестри твого батька». Від радості, що відразу зустрів когось з дому Лавана, він узяв її руки у свої. Рахіль подякувала йому за те, що він напоїв її овець, і легкою ходою поспішила додому, щоб повідомити новину своєму батькові.
Через деякий час приїхав Лаван на верблюді. Він упізнав в Якова риси своєї сестри. Яків розповів, як йдуть справи у Ревекки, і передав священну оливу від неї. Лаван сказав: «Так, ти дійсно Яків, син моєї сестри Ревекки! Ласкаво просимо в мій будинок, і залишайся в мене, скільки забажаєш». І Лаван обійняв і поцілував Якова. Відтоді Яків став пастухом у Лавана. Йому було дозволено вирощувати й своїх овець. Його стада ставали все більш численні. У тих землях тоді був звичай, що в чоловіка може бути не одна, а дві дружини. Яків отримав в дружини спершу Лію, а пізніше – Рахіль. Вони обидві були дочками Лавана.
Так він провів у Лавана чотирнадцять років і мав одинадцять синів. Марно всі ці роки чекав він вістки від своєї матері Ревекки. Невже гнів Ісава ще не розсіявся? Повідомлень не було. Імена його одинадцяти синів були: Рувим, Симеон, Левій, Іуда, Дан, Неффалим, Гад, Асир, Іссахаре, Завулон і Йосип. Але Лаван і його сини заздрили тому, що в Якова з незвичайною швидкістю множаться стада. Що в нього було більше, ніж у них рабів і рабинь, верблюдів і ослів. Одного разу вночі голос Божий закликав Якова: «Повертайся в батьківські землі; Я буду з тобою». Яків часто переходив зі своїми стадами від пасовища до пасовища. І йому було дуже легко, дослухавшись до Божої волі, рушити в далеку подорож. З усіма своїми стадами, в’ючними тваринами, слугами і зі своєю великою сім’єю він відправився тим самим шляхом, яким колись пройшов сам. Він радів, що знову побачить батька і матір, хоча йому й було трохи лячно зустрітися з Ісавом.
