Ревекка дала Якову на дорогу дві речі: посох, з яким подорожував іще Авраам, а потім і Ісаак, і глечик зі священною оливою. Усе це він мав передати Лавану.
Дізнавшись про подорож, в яку збирався Яків, Ісав вирішив: «Я підстережу його там, де дорога завертає на Харан. Там я його й уб’ю. Ніхто нічого не дізнається, якщо він буде похований у піску». Озброївшись луком і стрілами, він покинув свій будинок під ранок, коли було ще зовсім темно. Своїм дружинам Ісав сказав: «Я йду на полювання».
Через годину, коли почало світати, Яків відправився в далеку подорож. Через деякий час він, сам того не помічаючи, почав збиватися на манівці й зовсім загубив дорогу. Він усе йшов і йшов, а сонце сходило все вище й вище. Так по великій дузі вів Якова посох, минаючи засідку його брата Ісава. Лише під вечір Яків знову опинився на вірному шляху. Тим часом Ісав марно чекав брата у своїй засідці. Сонце зійшло. Він чекав до полудня, а потім повернувся додому. Тут він дізнався, що Яків відправився в дорогу ще на світанку. Його дружини сміялися над ним: «Ти так довго був на полюванні і повернувся зовсім без здобичі!»
Яків ішов цілий день. Увечері він прийшов на лису гору. Це була гора Морія. Сюди Авраам колись привів Ісаака, щоб принести його в жертву. Яків не знав про те, куди він прийшов. Довкола він побачив каміння, що залишилися від побудованого Авраамом вівтаря. Сонце зайшло. Яків взяв один з каменів і поклав його собі під голову, щоб подрімати. Коли він заснув, то побачив дивний сон, який став для нього справжньою подією. Зоряне небо над ним розкрилося! Із променів світла створилися сходи. Вони вели до самого неба, танучи в потоках світла у високості. Внизу вони доходили до самої голови Якова. І він побачив, як по небесних сходах до нього спускаються ангели. Угорі вони бачили Божий лик, унизу – образ людини.
Яків чув їхні слова: «Дивіться, у людині закладено маленький образ Божий!» Незліченними лавами вони піднімалися та спускалися сходами, і Яків удихав їхній небесний аромат. І тут з висоти пролунав голос, що звертався до Якова: «Я – Бог, Господь Авраама і твого батька Ісаака. Землю, на якій ти лежиш, Я віддам тобі й твоїм нащадкам. Вони будуть численні, як зірки на небі. Я буду з тобою на всьому твоєму шляху. Я буду охороняти тебе. Ти повернешся на цю землю!»
Яків побачив, як сходи зі світла повільно розтанули, і зазвучала небесна музика. Ангели піднялися вгору. Залишився лише блиск зірок. І прокинувся Яків зі свого пророчого сну. Його душа була наповнена глибоким благоговінням. Він сказав самому собі: «Тут знаходиться Бет-Ел – дім Божий. Тут знаходяться ворота – вхід на небеса, який я побачив». Коли розвиднілося, він зібрав розкидані навколо камені й склав їх один на одного. Зверху він поставив камінь, на якому спав. Він окропив їх трьома краплями священної оливи: «В ім’я Авраама, в ім’я Ісаака і в ім’я Якова». Він дав урочисту обіцянку: «Я буду вірний Тобі завжди, о мій Боже, що відкрився мені на цьому місці!» Потім він узяв свій посох і продовжив шлях у Харан у Месопотамії.
