Усюди на своєму шляху Авраам висаджував молоді деревця. Саджаючи їх, він любив примовляти: «Дерева здіймаються над землею і простягають вгору свої гілки так само, як це робить дим, що піднімається від жертовника. Дерева вдячні світлу, і вітер розносить над землею шелест їхніх листків, пісню їхнього листя».
Одного разу, виходячи зі свого намету, серед гілок недавно посадженого деревця він зауважив ангела. Якраз у цей час по дорозі йшов незнайомець. Авраам з подивом помітив, що, коли людина проходила повз деревця, найближчі до нього гілки відхилилися, немов сахнулися від неї. Авраам замислився: «Чим же цей мандрівник міг так налякати деревце?» Бажаючи дізнатися істину, він відхилив перед незнайомцем завісу свого намету, запрошуючи перепочити й підкріпитися з дороги. З недовгої розмови Авраам зрозумів, що перед ним ідолопоклонник, який прийшов здалеку.
Авраам запитав у чужинця: «Хто створив сонце, яке сходить і заходить? Хто створив зірки на небосхилі? Хто дав квітам їхні небесні барви і запах? Хто населив повітря птахами, а воду рибами? Хто створив праобраз людини і наділив її дивовижним даром – мовою?» Він розповів незнайомцеві про живого Бога, Який являється у всіх творіннях світу. Чужинець, слухав господаря шатра з відкритим серцем, дивувався невідомим досі словам і думкам. Ідучи, мандрівник пройшов повз те ж деревце, але воно більше не відвертало від нього своє гілля, а навпаки, листочки посміхалися, як ніби раділи просвітленій душі.
Одного разу до деревця підійшла прибита сумом літня жінка. Воно миттєво опустило свої гілки. Авраам заговорив із нею. Виявилося, що від неї втік віслюк, який був її єдиним помічником.
Авраам послав на пошуки неслухняної тварини своїх слуг. Їм швидко вдалося розшукати втікача. Коли втішена жінка проїжджала на віслюку повз деревце, воно підняло свої гілки, і листя привітно затріпотіло на вітрі.
Одного разу до Авраама прийшли двоє слуг. Вони посварилися через ніж. Кожен із них стверджував, що ніж належить йому. Авраам сказав слузі, у руці якого був ніж: «Піди, поклади його під дерево». Він зробив це, і Авраам про себе відзначив, що гілки на дереві залишилися нерухомими. Тоді він наказав передати ніж у руки другого сперечальника. Той повинен був виконати з ним те ж саме. Коли другий слуга опустив ніж на землю, деякі кінчики гілок дерева почали звиватися, як змійки. Так Авраам дізнався, що другий слуга каже неправду. Щойно той приніс ніж назад, Авраам вихопив його, і різко приставив до грудей брехуна, так що на ньому роздерлася сорочка. Авраам грізно вигукнув: «Прожени брехню зі свого серця, вона отруює твою кров!» Слуга так злякався, що впав перед Авраамом на коліна і почав благати його про прощення. Тоді Авраам змилосердився над ним і сказав: «Більше ніколи не бреши! Правдива душа коштує більше, ніж золотий ніж!»
Одного разу Авраамову увагу привернув далекий мандрівник; не стільки навіть він сам, як силует його неймовірно худого верблюда. Авраам зауважив, що, коли обидва порівнялися з деревцем, деякі з його листків згорнулися і зморщилися. «Ага, – подумав Авраам, – мабуть цей чоловік надзвичайно скупий». Він не став запрошувати мандрівника до свого намету, зате досхочу нагодував його верблюда, поставивши перед бідолахою цілий мішок корму.
Був на службі в Авраама один працівник. Він мав доглядати за худобою, але, байдикуючи, умудрявся, змушувати інших робити свою роботу. Щоразу, коли він, тиняючись без діла, проходив повз Дерево, від гілки відривався один лист. Він повільно летів до землі і незабаром засихав. «Ага, – подумав Авраам, – цей ледар знову ухиляється від роботи!» Того року вже давно не було дощу, і всі рослини почали засихати. Авраам покликав неробу до себе й сказав: «У мене є для тебе одна дуже хороша робота. Дивись, дерева і рослини гинуть без води. Візьми палицю й прив’яжи до неї два шкіряних мішки. Принеси від колодязя води. Якщо тобі вдасться так напоїти висохлі рослини, що вони знову зазеленіють, для мене це буде велика радість!» Працівник зробив усе, що йому було велено. Він носив воду й поливав сад. Щоразу після цього він схилявся, придивляючись, чи не подадуть рослини ознак життя. І ось спочатку одна, потім інша рослина почала повільно піднімати листя і гілки. І коли настав вечір, деякі з них зазеленіли. Наступного дня він почав працювати ще ретельніше. І коли побачив, що йому вдалося повернути до життя навіть ті дерева, які здавалися зовсім засохлими, він полюбив свою роботу. Він рясно полив і деревце Авраама, і воно більше не втратило жодного листочка. Авраам похвалив працівника і розповів, що всі дерева і всі рослини ожили в знак подяки за те, що за ними доглядають. Так стараннями Авраама з ледачого працівника вийшов турботливий садівник, бо Авраам насамперед прагнув зробити людей кращими.
