“І молився Йона до Господа, Бога свого, з утроби тієї риби, та й казав: “Я кликав з нещастя свого до Господа, – і відповідь дав Він мені, із нутра шеолу кричав я, – і почув Ти мій голос!” (Йон. 2:2-3).
Люди багато грішать, але ніхто не хоче нести відповідальність за свої гріхи. Однак, подобається це нам чи ні, жоден гріх не залишиться непокараним. Мені колись довелося читати оповідання одного зарубіжного автора, в якому розповідалося про те, як один чоловік впіймав на місці злочину двох хлопчаків: один із них був його син, а другий – чужий. Він привів їх обох у кімнату і, взявши пасок, міцно відлупцював свого сина. “Тату, – плакав той, – чому ж ти не б’єш його? Ми ж разом робили це”. Через певний час прийшов поліцейський і забрав другого хлопчика, який повинен був стати перед судом і бути покараним, у той час, коли син, покараний батьком, залишився вільним від суду.
Покарання за гріх неминуче, і, коли не тут, то у вічності людина буде покарана. Іноді, дивлячись на життя беззаконника, котрий п’є гріх, наче воду, і при цьому живе, не знаючи лиха, люди обурюються і говорять: “Невже Бог не бачить?” або “І як це Бог може терпіти?” Так, Він терпить, іноді навіть дуже довго, поки чаша беззаконня цієї людини не переповниться, тоді вона отримує за все сповна. Дивлячись на нечестивих, які не тільки спокійно живуть, але в усьому мають успіх, Асаф зробив висновок: “Тому то туди Його люди звертаються, і щедро беруть собі воду” (Пс. 73:3-18).
Але зі Своїми в Бога особлива мова. Коли про людей невіруючих, світських Він говорить: “Неправедний – нехай чинить неправду ще, і поганий – нехай ще опоганюється”, маючи на увазі, що вони отримають своє у вічності, то для віруючих Господь наказує: “Праведний – нехай ще чинить правду, а святий – нехай ще освячується!” (Об. 22:11). Про віруючих Святе Письмо говорить: “Бо ви всі сини Божі через віру в Христа Ісуса” (Гал. 3:26). І як із синами Він поводиться з нами вже тепер: “Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б’є кожного сина, якого приймає! Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає? А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з перелюбу, а не сини” (Євр. 12:6-8).
Багато людей їхало до Таршішу, але вони не були власністю Божою, і тому Він не зупиняв їх, не здіймав бурю на їхньому шляху, не велів китові ковтати їх, однак з Йоною в Нього були особливі рахунки. Йона був людиною віруючою, він був “раб Божий”, тобто власність Божа, і Богові не було байдуже те, як він поводиться. Господь не міг допустити, щоб Йона справді втік від Нього і, зрештою, загинув. Саме це і змусило Бога здійняти бурю і звеліти китові, щоб він проковтнув Йону. У Бога є три ключі до нашого серця: золотий, тобто коли Господь намагається підкорити наше серце любов’ю і добром; срібний – коли Він звертається до нас з настановами і попередженнями, і, нарешті, залізний, тобто коли Господь діє через утиски, покарання і труднощі.
Бог упродовж багатьох років мав справу з Йоною, і до цього часу двох перших ключів було достатньо. Йона щиро відгукувався на любов Божу і був досить чутливим до Його настанов. Але цей випадок був винятковим. Навчений триматися осторонь від поган і вважати їх ворогами, Йона ніяк не міг зрозуміти Божих задумів стосовно Ніневії. Коли б Господь дозволив йому і дав можливість знищувати поган, то Йона, напевне, не тільки не заперечував би Богові, але був би готовим заради цього піти на край землі. Він був готовий кликати до покаяння своїх братів-євреїв, щоб відвернути від них гнів Божий, але звертатися до поган, говорити їм про спасіння – це зовсім не входило в наміри Йони, це було понад його розуміння, і через це він почав противитись Богові. Що залишалося робити з Йоною? Ось тут Господь і змушений був використати “залізний ключ” – утиски.
Чим більший наш опір Богові, тим сильніші засоби він застосовує до нас. Опір Йони був надто великий, і Бог застосував стосовно нього досить сильний і ефективний засіб: Йона був викинутий у море, до того ж під час страшної бурі, що було рівнозначно смерті. Але Бог знав і те, що дехто в пориві гніву і бунту готовий скоріше померти, ніж змиритись і заспокоїтись. Він не допустив смерті Йони, але звелів великому китові проковтнути його. Фактично, це також була смерть, але смерть повільна, набагато страшніша, ніж просто захлинутися і втопитись. Живим опинитись у череві кита! Що може бути більш жахливим, ніж це? Із в’язниці, навіть із камери смертників декому вдавалося врятуватись, але врятуватись із черева кита – про це годі було й мріяти. Це була неминуча і жахлива смерть.
Швидка смерть набагато легша, ніж повільна. І ось ця повільна смерть тепер загрожувала Йоні, стояла перед ним, дивилася йому в очі, торкалася його своєю холодною рукою, навіваючи жах і не даючи й хвилини спокою. Коли б вона вже скоріше робила свою справу! Йона навіть зрадів би цьому, але смерть, здавалося, просто насміхалася над ним: вона то наближалась до нього, і він відчував її дихання, то знову відступала назад. Такі хвилини перенести не зможе жоден сміливець… І ось тоді Йона почав кликати до Бога – “залізний ключ” зробив свою справу. Те, чого не могла зробити ні любов Божа, ні Його напучування, зробили утиски і біль у череві кита.
Звичайно, Бог не повторює Свої методи: як різні бувають характери в людей, різні їх непогодження з Богом, різні гріхи і віддалення від Бога, так різними бувають і засоби та методи, щоб зупинити їх на шляху до загибелі. Йона опинився в череві кита, а Онисим, наприклад, – у в’язниці (Филим. 1:9-10). Та хіба тільки Онисим? Багато хто опинився там, щоб за залізними ґратами і колючим дротом покаятись і навернутися до Господа. Іноді, щоб засвідчити таким людям про любов Христову, Бог посилає туди і Своїх вірних працівників. Наприклад, апостол Павло опинився у Філіпійській в’язниці, щоб там врятувався наглядач і інші. Намагаючись зупинити Йону на його неправильній дорозі, Бог віддає наказ великій рибі, а щоб зупинити багатьох інших людей, Бог, наприклад, наказує маленьким бактеріям і вірусам робити свою справу, і ці люди потрапляють у лікарню або ж на багато років стають прикутими до ліжка. І тільки вражені важкою хворобою, а іноді перебуваючи на порозі смерті, багато хто побачив себе грішником і в щирому покаянні покликав до Господа.
Так у Йова 33:14-30 ми читаємо: “Бо Бог промовляє і раз, і два рази, та людина не бачить того… І карається хворістю він на постелі своїй… І до гробу душа його зближується… і до померлих іде… Бог робить все це двічі-тричі з людиною, щоб душу її відвернути від гробу, щоб він був освітлений світлом живих”. Коли така людина покається, навернеться усім серцем своїм до Господа, буде молитися до Бога, Господь виявить до неї Свою милість, зцілить від хвороби і поверне радість її душі. Нааман, воєначальник царя сірійського, ніколи не навернувся б до Господа, коли б не захворів на проказу (2Цар. 5). Хвороба зупинила його на шляху до загибелі. Тисячі і десятки тисяч йон віддаляються від Господа, і тільки завдяки хворобі вони зупиняються на дорозі, що веде до пекла. Коли мені було 16 років, я також намагався втекти від Господа у світ, але Він вразив мене скарлатиною, і тільки в лікарні я звернувся до Нього. Слава святому Йменню Його за це!
І сьогодні багатьом хворим варто було б замислитись: чи не тому вони так важко страждають, що їм потрібно навернутись до Господа? Часто трапляється, що в церкву передають записку: хвора сестра чи брат просять за них помолитись, щоб Господь зцілив їх. Але перш ніж молитись, потрібно з’ясувати, чим викликана ця хвороба. Можливо, хворому потрібно спочатку покаятись, і тільки після його покаяння можна буде молитись за зцілення? Що було б, якби Йона благав Бога припинити бурю і допомогти йому благополучно доплисти до Таршішу? Бог не відповів би на таку молитву. Так, багато хто просить Бога вилікувати їхню хворобу або ж звільнити від якогось нещастя. Але чи мають вони право просити це в Бога? Чи не схожі вони на Йону, що втікає від лиця Господнього? Чи не краще для них було б засудити себе?
Послухайте, що говорить Писання: “Бо коли винуватить нас серце, то Бог більший від нашого серця та відає все! Улюблені, – коли не винуватить нас серце, то маємо відвагу до Бога, і чого тільки попросимо, одержимо від Нього, бо виконуємо Його заповіді та чинимо любе для Нього” (1Ів. 3:20-22). Більш зрозуміло сказати не можна. І коли у твоє життя приходить хвороба або якесь інше лихо, проаналізуй самого себе, запитай у свого серця, чи ти чиниш те, що до вподоби Господу? І коли навіть твоє серце засуджує тебе, то тим більше це робить Бог! У такому разі не проси про порятунок, але визнай свій гріх, свою провину, засуди себе, як це зробив Йона, покайся у своєму гріху і поспіши впасти до ніг Ісуса. Коли людина винна, але намагається виправдати себе, це свідчить про те, що вона взагалі не визнає своєї провини; коли ж вона просить простити і помилувати її, значить, вона повністю визнає свій гріх. Чим більше ми усвідомлюємо свій гріх, тим більше ми засуджуємо самі себе і готові прийняти будь-яке покарання.
Можливо, Йона почав кликати до Господа відразу ж, коли опинився в череві кита, але він повинен був бути покараним за свою втечу, і Господь тримав його в тій “в’язниці” три дні і три ночі. А ти хочеш, щоб Він негайно врятував тебе від біди або ж зцілив від тяжкої хвороби? Звичайно, милість Господня велика, і чим скоріше Він побачить у нас смирення, покору і покаяння, тим скоріше визволить нас з біди. Але коли Він, здавалося б, і не поспішає тобі на допомогу у твоїх скорботах, – не нарікай, не скаржся, а терпляче неси покарання, уподібнюючись дитині, взятій від материнських грудей. Повір, Він ніколи не карає надмірно, і яким би важким не було покарання, гріх наш завжди буває важчим. Тому пильнуймо, щоб не грішити. А особливо, нехай не відважується ніхто втікати від лиця Господнього і чинити опір Йому!
